Литмир - Электронная Библиотека

Вони повернули на схід. По інший бік від гавані Калькбренері, немов електричний собор, височіла станція Сванемелле. «Ягуар» з’їхав на узбіччя.

— Ласкаво просимо додому, — сказав Франц Фібер, — туди, де мешкають гроші.

Колись біля мису Тіппен, на зарослому травою полі, що збігало до берега, іржавіли старі катери. Тепер усе змінилося.

Дорога, на якій вони спинилися, була свіжозаасфальтована і пряма-прямісінька. Асфальт вилискував глибоким блиском, немов матово-чорна перлина. Північніше, на березі Ересунна, громадилися офісні доміцилії. Дорогі, позачасові, зі скла й граніту — отакі семиповерхові мавзолеї. Зліва від них розташовувались недавно збудовані крамниці й ресторани, у деяких з них ще не було господарів. «Ягуар» стояв біля величезного вікна п’ять на вісім метрів без хрестовин — суцільного шматка дзеркального скла, за яким на темному тлі сиротливо висіла одна-однісінька, яскраво освітлена краватка. По сусідству розташовувалася кондитерська крамниця. У чотирьох вітринних вікнах, у темно-синьому оточенні, на латунних підставках у формі півкуль, трохи втоплених у скриньки з благородного дерева, лежали шоколадні великодні яйця завбільшки метр на шістдесят п’ять сантиметрів.

Каспер вслухувався в музику, що лунала навколо нього. Музику ресторанів. Людей. За кілька годин вона припиниться. Але поки що вона лунала оптимально.

— Ісус, — зауважив Франц Фібер, — вигнав продавців з храму.

— У нього був кепський день, — відповів Каспер. — Напевно витратив усю готівку.

Каспер зробив знак — і «ягуар» поволі покотився вперед. Каспер розглядав вивіски. Будівлі займали рекламні агенції, аудиторські компанії, великі адвокатські контори. Комп’ютерні фірми.

Машина спинилася.

— Ось там, — сказав Франц Фібер.

Це була та споруда, яку Каспер бачив з насипу залізниці. Комплекс чорних і темно-сірих будинків, деякі з яких були побудовані на намитій ділянці. Весь район був оточений стіною — досить низькою, щоб не здаватися агресивною, але досить високою, щоб зупинити стрибуна з жердиною. І щоб закрити більшу частину краєвиду. Біля крайки води, спираючись на цоколь, стояла вежа заввишки з трубу станції Сванемелле, спрямована вгору, немов приготувалася злетіти. Усе це цілком могло б слугувати декорацією, що зображає замок Грааля з «Парцифаля».

— «Конон», — пояснив Франц. — Щось подібне до банку. Вони працюють цілодобово. Сюди часто викликають таксі.

— Мені подобається ця назва, — сказав Каспер, — відчувається в ній якась цілісність. Для всіх, хто не чужий латині.

Повз них повільно проїхала патрульна машина, пригальмувала, але потім, заспокоєна табличкою «Таксі», поїхала далі. Услід за нею, у пошуках якоїсь адреси, проїхав автофургон. «Йонекс» — свідчив напис на дверцях. Каспер оцінююче дивився на будівлі. Дві третини фасадів були зі скла.

— Треба подивитися, куди їде ця машина. «Ягуар» проїхав ще сотню метрів. Фургон звернув за ріг, вони рухалися поволі, дорога перетворилася на алею, засаджену магноліями, що спускалися до самісінької води. Метрів за п’ятдесят попереду них стіна уривалася, фургон повернув і в’їхав усередину. Каспер устиг помітити подвійні ґратчасті ворота, камери спостереження і людей у зеленій формі. І далеко в глибині, у темряві, щось, що цілком могло б бути «мерседесом-купе».

— Коли я був маленький, — сказав він, — ми, діти циркових артистів, хапалися за першу-ліпшу роботу. Аж поки ставали досить дорослими, щоб виступати. З мене був непоганий верхолаз. Тому я мив вікна. Уже тоді «Йонекс» возив до нас все необхідне для миття вікон. Це тільки твоєму поколінню і подальшим усе дісталося в подарунок. «Ягуар» розвернувся. Ворота в стіні не зачинилися. З воріт виїхав спочатку один, потім другий автофургон, обидва чорні й блискучі, немов катафалки. На чорному тлі золотими літерами було написано «Лайсемеєр кейтеринґ».

Проїжджаючи повз будівлі, Каспер опустив скло і прислухався. Він почув могутній електродвигун. Звук гуми, що треться об скло. Йому знадобився деякий час, щоб визначити місцезнаходження джерела звуку. Це була відкрита платформа для миття вікон. Не надто приємно працювати о такій пізній годині. Але що ж удієш? За приблизними прикидками виходить, щонайменше, шість тисяч квадратних метрів скла. Та й годують ночами непогано.

— Я працюю з дванадцяти років, — відгукнувся Франц Фібер. — Усе життя. Без відпусток.

Вони повернули до будинку газети «Берлінгське Тідене». Франц Фібер передав йому на заднє сидіння пожежну ковдру. Каспер ліг на підлогу машини й накрився ковдрою. «Ягуар» спинився, зовні почулися приглушені голоси, машина знову завелася, повільно рушила, спинилася, знову рушила, знову спинилась і нарешті замовкла. Каспер сів. Вони стояли на маленькій неосвітленій автомобільній стоянці, оточеній фанерним парканом. Земля тремтіла, поштовхи супроводжував якийсь звук, походження якого він не міг визначити. Він подивився на годинник на приладовій панелі. Залишалося ще десять хвилин.

Франц простягнув йому пласку плящину, Каспер понюхав і відпив, це був арманьяк. Як у Гурджієва. Трохи менше обертонів, ніж у коньяку. Але у супроводі подвійного, грубуватого, м’якого, безперервної дистиляції басу. Франц налив у паперовий стаканчик рідини з термоса, Каспер зробив ковток. Це був пекучий еспресо, жорсткіший, ніж алкоголь.

— Що ти чуєш, коли прислухаєшся до міста?

Небагато людей знали достатньо для того, щоб у них могло виникнути таке питання, незрозуміло було, як серед них опинився цей хлопець.

— Як вирує життя.

— А позаду всього цього?

Нахабне світло в його очах згасло. Питання йшло звідкись із глибини. Коли питання виникає в глибині, треба відповідати.

— Страх, — відповів Каспер. — Той самий страх, що й у кожної людини. Але помножений на півтора мільйона.

— А поза страхом?

— А хто сказав, що там щось є? Можливо, страх — це найостанніше.

Каспер вийшов з машини.

— Ми посилали листівки, — сказав Франц Фібер. — Після вистави. Всі п’ять вечорів. Нам хотілося потиснути тобі руку.

Відчинилися дверцята водія. Франц вивільнився від педалей, надів протези, витягнув милиці й зіп’явся на ноги. Все це одним плавним рухом.

— Я нічого не отримував, — відповів Каспер.

— Я побачив тебе вперше в дев’яносто дев’ятому. У будинку цирку. Почасти через це я й перейшов до вар’єте. Справа була не тільки в грошах. У залі було дві тисячі чоловік. Ти чув кожного з нас.

Каспер відступив назад.

— Ніхто не може почути дві тисячі чоловік.

Франц Фібер зробив крок до нього.

— Через двадцять хвилин вистави наставала ця мить. Вона тривала хвилини зо дві. То була любов. Ти любив кожного з нас.

— Ти геть звихнувся, — зауважив Каспер. — Ніхто не може любити так багато людей.

Він притулився спиною до фанери. Молодик стояв прямо перед ним.

— Я знаю. Саме тому я став гонщиком. Знаєш, що для мене було головним? Повороти. Я починав гальмувати там, де кінчалися сліди гальмування інших. Мені було чути, як двадцять тисяч чоловік сидять, затаївши дух. А потім кричать. Вони знали, що я роблю це для них. Не тільки заради грошей і себе самого. Ось заради цього я і жив. То була любов. Я шукаю. Шукаю любов.

Він посміхнувся. Це була посмішка, яка, на думку Каспера, могла б стати підставою для позбавлення прав водія.

У Франца в руці був ключ від американського замка. Він відімкнув двері в загородженні. Показав ліворуч.

— П’ять хвилин. Бережи її.

Зберігаючи рівновагу і притримуючи милиці, він зняв куртку з емблемами таксі й простягнув її Касперові. Жовті попереджувальні вогні знову з’явилися в його очах.

— Подумай тільки, скільки знаменитих людей мистецтва загинули в автомобільних катастрофах. Ти ступаєш на проїжджу частину. До протилежного хідника всього десять метрів. Але ти можеш так і не дійти до нього.

Каспер обернувся.

— А я думав, ти шукаєш любов.

— Любов Бога, — пояснив молодик, не повертаючись. — Без окремої людини можна обійтися.

16
{"b":"568685","o":1}