Обов’язково встигну! Життя не скінчено, воно виявилося таким довгим!

…Перед сном — дивно, цієї ночі мені все ж таки схотілося спати, — я вирішив зайти до моїх хлопців. Напевно, вони теж не сплять.

Я не помилився. Крізь прочинені двері долинав упевнений голос П’єра:

— Я цього брата Жеаиара вчити! Я його вчити-виховувати тілесно! Він усі записи плутати…

— Та жени ти його в шию! — відгукнувся Ансельм. — Розберешся зі справами — й пошли подалі. Тобі потрібен справжній вікарій.

Я посміхнувся — нормандець швидко входив у роль. Треба буде знайти гарного лікаря для Ансельма — з ногою у хлопця зовсім погано.

— А я тебе взяти, брате Ансельм, — почулося задоволене гмикання. — Ти моїм віланам про Платона говорити-розповідати!

Цього я вже витримати не міг.

— Брате Петре! — вигукнув я, відчиняючи двері. — В ім’я Святого Бенедикта, не забувайте про дієслова! Ви ж тепер єпископ!