Кілька хвилин Андрійчук сидів мовчки замислившись. А що тут скажеш? Коментарі зайві. Проте щось сказати бажано.

— То значить, усі ці нещасні випадки?.. — почав він, намагаючись залишатись серйозним.

— Так, наша робота. Точніше, моя. Тільки це не доказово. Тому моя вам порада — закривайте ці справи, все одно нічого не знайдете.

— А як же Шило? Його ж бо за що?

— Звідкіля мені знати? Може, це був справді нещасний випадок. А може, він якось пронюхав, що у нас ще не було касової книги. Прекрасна інформація для податкової…

«Цікаво, — думав Андрійчук, прямуючи до свого авто, — такі версії можна буде колись розглядати в суді? Бідна дитина. Мабуть, у таких, як він, дійсно існує така своєрідна захисна реакція. Відхід від реальності. Так, здається, десь я про таке читав… Їм би сидіти тихіше за мишу у цій бандитській державі, а вони… У політику лізуть. Збирай потім їх частинами».

Раптом він почув якийсь віддалений гул, від якого в будинках задзвеніли шибки. Проте небо було ясним і сонячним. А за деякий час пискнула рація у машині.

— Капітан Андрійчук на зв’язку.

— Товаришу капітан! — донісся з рації молодий схвильований голос. — Патрульний сержант Ставненко. У нас знову «чепе». На проспекті Миру «Фольксваген» в’їхав у бензовоз. Видовище не з приємних… Здається, це була машина Торфяняна.

Миколаїв, субота, 26 червня 1999 р.

_{Я, Васильєв Володимир Миколайович, уперше заявив про себе голосним криком уранці, близько одинадцятої години, у вівторок восьмого серпня 1967 року й з тих пір ще жодного разу не вмер, хоча шансів було близько десятка.}

_{У три з половиною роки батько навчив мене читати, і прогресивне людство втратило мене назавжди, тому що відтоді читаю фантастику, тільки фантастику і мало що, крім фантастики.}

_{Про дитинство і юність спогадів мало — десь вчився, щось вчив, нічого тепер не пам’ятаю. Звичайну середню школу закінчив з досить пристойними оцінками, але єдина спроба вступити до вищого навчального закладу (Київський інститут інженерів цивільної авіації), на щастя, провалилася. Якимсь містичним чином опинився у стінах Миколаївського СПТУ 21 і вчився за фахом «регулювальник обчислювальної апаратури».}

_{Потім два з половиною роки провів на південному кордоні у Туркменії. Демобілізувався 29 лютого 1988 року одним з останніх в окрузі. Після служби закінчив СПТУ, диплом одержав чомусь як «регулювальник радіоапаратури і приладів». Майже півтора року працював на залізничній АТС, а потім вдався до бродяжництва. З літа 1990 р. по осінь 1997 р. устиг пожити (хоча б недовго) у таких містах: Миколаїв, Київ, Москва, Пітер, Рига, Євпаторія, Ялта, Вінниця, Харків, Магнітогорськ, Волгоград, Свердловськ, Южно-Сахалінськ, Новосибірськ, Іваново, Тирасполь, Одеса, Керч, Мінськ… Возив цукор з Москви в Магнітогорськ. Вантажив книжки в Києві й Москві (тут ще й торгував книгами на Олімпійському). Працював комп’ютерником у фірмі, що сьогодні відома як «Ексимер». З літа 1996 року став жити на гонорари. Писати, звичайно, фантастику почав у класі восьмому. Перша публікація відбулася без моєї участі: я в цей час служив, а колеги з Миколаївського Клубу любителів фантастики зуміли опублікувати в місцевій газеті оповідання. Першу книгу в 1991 році на свій страх і ризик видав Борис Завгородній. І навіть продати її зумів — краще продавався лише «Будинок у центрі» Леоніда Рєзника.}

_{Першу закордонну публікацію влаштував нині покійний Івайло Рунєв — у 1992 році в Болгарії вийшов дуплет на двох з Генрі Сайерсом. Першу «справжню» книгу видала фірма «ТП». Потім якийсь час я співпрацював із видавництвом «Локід», а з початку 1996 року ввійшов у команду авторів «АСТ», де залишаюся й понині. Для «АСТ» написано більше дюжини романів, готується черговий; там вже вийшло понад п’ять десятків книг, що постійно перевидаються.}

_{Маю дочку 1997 року народження. Захоплення як у всіх: музика, футбол, яхтинг. Пиво й більшість інших спиртних напоїв — люблю і вживаю. Особливо — марочні вина, переважно масандрівські. Окрім книжок виходили також аматорські компакт-диски з музикою. Якщо складеться, колись запишу альбом у стилі хард-рок. Так-сяк граю на гітарі (акустиці й электро), на бас-гітарі й на ударних.}

_{Дівчата подобаються руді й зеленоокі. Вболіваю за київське «Динамо» і «Манчестер Юнайтед». Дуже люблю смажену картоплю. На компах стоїть, на жаль, Windows, хоча взагалі до Windows ставлення стримане. Не вегетаріанець. За національністю — гібрид, батько — росіянин з-під Вологди, мати — українка з-під Житомира. Прихильник об’єднання країн екс-СРСР, позаяк митниця в потягах дістала, спокійно не проїдеш.}

_{У ФІДО — з 1994 року, в інеті — з 1998. У ЖЖ присутній як — boxa-. Мрія життя — потоптати всі континенти й скупатися в усіх океанах. В інопланетян не повірю доти, доки не побачу. Улюблені фантасти — Сергій Лук’яненко та Олександр Громов, із західних — Тім Пауерс і Анджей Санковський. Улюблені нефантасти — Себастьен Жапризо, Дональд Уестлейк, Ене Рейто і Фарлі Моует. Не терплю кастанедівщини. Зріст — 183 см, вага коливається біля позначки 90 кг. Колись не кепсько грав у футбол і баскетбол. Зір поганий — мінус два.}

_{Анатолію Малярову 73 роки. Він пережив два голодомори: народився у пік вимирання українців 21 квітня 1933 року, недоїдав і чотири роки в евакуації під час радянсько-фашистської війни.}

_{Щасливий тим, що вчився п’ять років у столичному театральному вузі; не був членом компартії; виростив гідного сина.}

_{Знав два «зоряні» періоди: у шістдесяті роки неймовірна кількість телеглядачів дивилося його постановки кращих драматургів Європи: Дж. — Б. Пристлі, Едуаржо де Філіппо, М. Себастьяна, М. Коцюбинського, М. Уеста, А. Володіна й ін. А в роки відродження України написав свої кращі прозові твори російською та українською мовами: «Кар’єра», «Сублімація», «Стукач», «Розповіді в одну сигарету», «Цей невдалий вересень». Книжки вийшли в Миколаєві та в Києві. У журналах цих міст публікуються новели, гумор, есе. У театрах країни ставилися його п’єси: «Пристрасті по Ісусові», «Кримінальний масаж» та ін.}

_{Маляров придумав кільканадцять афоризмів не без натяку. Наприклад, «Один дурень — просто дурень, багато дурнів — уже менталітет», «Правда — не дівчина з подіуму, голенька вона має досить непривабливий вигляд», «Про життя можна говорити тільки жартуючи. За великим рахунком про нього ніхто нічого не знає». І ще багато інших.}

_{Письменник пише тільки те, що прожив, і вірить у написане.}

_{Маляров любить повторювати, що основна риса його характеру — страх, найгірший з пороків. З ним письменник і бореться у побуті й книгах.}

_{Поетеса, прозаїк, письменник-фантаст.}

_{Народилася в Росії у місті Артемі, Приморського краю. З 1972 року проживає у Миколаєві. Училася в СШ № 3, закінчила МДПІ ім. В. Г. Бєлінського за фахом фізик-астроном. Багато років працювала в школі вчителем фізики та інформатики. На даний момент працює в Національному державному університет імені адмірала Макарова.}

_{Поезією займається з вісімдесятих років минулого століття. Прозу почала писати з 2001 року. Перша книжкова публікація (оповідання «Казка») відбулася у збірці «Фантастика (Конкурс КЛФ№ 2)» (Москва, 2002 р.)}

_{Авторка сотні фантастичних оповідань, кількох повістей, дитячих казок, двох п’єс і понад тисячі віршів. Кількаразовий переможець «сітературних» конкурсів фантастичних оповідань.}