Паха біля готелю «Ореанда». У добре зшитій парі й стильних «саламандрівських» штиблетах. Раптом весь його одяг починає обпливати і за кілька секунд перетворюється в штани, футболку й кеди.

«Вони зухвалі й відважні. Поліції зовсім не бояться».

Сцена на набережній. Охорона перебита, Зав городнього, заламавши руки за спину, веде Хасан, обеззброєні поліцейські хмуро дивляться перед собою.

«Троє з «залізних кулаків» убиті на місці. Один помер по дорозі в лікарню. Один поліцейський відбувся вивихом кисті, другий не постраждав зовсім. Зазначу, що незважаючи на стрілянину, не постраждали й випадкові свідки».

Машина летить над тротуаром, шугає через кущі й лавки, наче скаковий кінь. Колеса під днищем. Це не «Оксо», це та, на якій вони кружляли містом, ще біла.

— Двома камерами знімали, — похмуро відмітив Єнот. Сеня мовчав.

«До речі, про їхні машини. Ось одна з них».

«Оксо» перед готелем «Південний».

«Якщо повірите мені на слово: вчора вона піддалася нападу банди хаммерів у районі Фороса. Стекла, як не дивно, не піддалися. Зате інше…»

«Оксо» вчора. Вид жалюгідний. Номерний знак великим планом.

«А це вона ж сьогодні вранці».

«Оксо» у доброму здоров’ї. Номерний знак, що не має нічого спільного з учорашнім.

«Вона ж учора ввечері…»

«Оксо» на стоянці біля «Ореанди». Паха віддаляється. Видно, що машина ціла. Номер учорашній.

«До речі, так і не вдалося довідатися, що це за автомобіль. Жоден каталог не дає відповіді, а наш експерт просто здивований. Таке враження, що на бабці-Землі його не робили. Агов, може хто підкаже?»

«Ач як він спритно на міжпланетні теми звернув!» — подумала Ольша.

«А ось ще один».

Машина Римаса, оранжево-жовта, немов всмоктала літнє сонце.

«І ще».

«Північний вітер», на якому сьогодні відвезли Завгороднього.

«Ці автомобілі теж не значаться в каталогах. Не зустрічалися раніше й подібні товарні знаки».

Великим планом — птах на «Оксо», потім два переплетених символи на «Вітрі» і машині Римаса.

«Додам ще дещо, — продовжував віщати голос. — Позавчора вранці в зоні відпочинку Коблеве (це між Одесою й Миколаєвом) поліція й служба безпеки намагалися заарештувати чотирьох чоловік у підозрі скоєного напередодні вбивства із застосуванням вогнепальної зброї. Дівчину й трьох хлопців. Їм удалося зникнути на іномарці не встановленої моделі. Убитий, а також троє без вісті зниклих за дивним збігом обставин виявилися мешканцями Волгограда й області і в Коблеве прибули разом із Завгороднім. Днем пізніше знайдено труп ще одного волгоградця з охорони Завгороднього. Смерть наступила в результаті пострілу з крупнокаліберної рушниці незадовго до полудня того самого дня, коли таємничі власники дивних автомобілів залишили Коблеве.

Поліція, що проводила арешт, піддалася дії зброї, яка немає земних аналогів. Заради справедливості варто відзначити, що життя й здоров’я поліцейських не ставилося під загрозу — всі вціліли, кілька годин пробувши в повній нерухомості. Зате службовій машині дісталося сповна». Чорно-біла картинка: фотографія розгромленого Пахою джипа.

«З Коблевого вони зникли близько першої години дня. У Ялті з’явилися вже о третій дванадцять. Непогано для відстані в півтисячі кілометрів. По-моєму, за дві з невеликим години подолати його можна єдиним способом: ось так».

«Оксо» в небі. Політ його стрімкий і нестримний.

«Напевно, вони люди, — вів далі голос, — у всякому разі ніщо людське їм не чуже…»

Кадр: Сеня купує вино в готелі.

Єнот з Ольшею танцюють. Гарно танцюють. І знято гарно: напівморок, кольорові відблиски.

— Це ті, за кутовим столиком, з камерою! — чорним голосом сказав Єнот. Ольшу навіть пересмикнуло.

«Чомусь вони ховають обличчя».

Кілька кадрів підряд:

Сеня в окулярах. Єнот в окулярах. Римас в окулярах. Знову Сеня, але вже ввечері, у напівтемряві. Єнот. Ольша. Єнот.

«Втім, один раз нам удалося заглянути під окуляри. І побачити, що там ховають».

Уповільнена зйомка: Ольша і Єнот танцюють щось явно блюзове. Рука Ольші тягнеться до обличчя Єнота, бере за дужку окуляри й плавно знімає їх. Ривком збільшується план, освітлення поліпшується.

Знімаючи окуляри, Ольша зачепила довгі пасма волосся Єнота, сама не помітивши цього. Добре видно вухо Єнота, що відкрилося, — гостре, а не заокруглене, як у землян або Сені. Єнот машинально ховає його під зачіскою. Тепер акцент переноситься на його очі. Червонуваті, величезні, з похилими щілиновидними зіницями.

Рука Ольші повертає окуляри на місце й опускається Єнотові на плече. Танець триває.

Багатозначна пауза.

Панорама Ялти.

«Уявлення не маю, чим завершиться ця історія, оскільки в справу вступили працівники служби безпеки. Але на вашому місці, панове телеглядачі, навіть якщо ви й не вірите в літаючі тарілки, міжзоряну експансію та Іншу нісенітницю і зустрівши цих хлопців…

Знову обличчя Сені, Єнота, Ольші й Пахи.

… я б запитав у них: «Звідки ви?»

Останні кадри репортажу розтанули на телеекрані, канал давно вже вибухнув рекламою, а Ольша все витріщалася на променистий прямокутник. У вухах звучав трохи хриплуватий голос Сергія Градового.

— Це Затока з дружком, — похмуро сказав Сеня. — Вони журналісти, виявляється. Боже мій, я ж попереджав — це велика раса!

Ольша глянула на нього зі співчуттям.

— Так. Засвітили вас талановито.

Єнот уже спілкувався з розкритим «дипломатом». За хвилину Паха встав, перетворився в… Ритку, точно скопіювавши одяг Ольші, і вийшов з номера. Ольша підняла брови.

Сеня виглянув у вікно крізь завісу.

— Диявол! — сказав він й узявся за паралізатор. Напевно, унизу коїлося щось недобре.

Ольша встала й наблизилася до світлого прорізу вікна. На стоянці біля «Оксо», зовсім не криючись, стояли кілька типів у цивільному, всі, як на підбір, плечисті й міцні.

Сеня вийшов на балкон, прямо у них на очах видавив скло в номері Ольши, проник усередину й виніс її речі. Типи внизу затурбувалися, не звертаючи уваги на Ритку, чи то пак Паху, що наближався.

За хвилину (а може, й менше — Ольші здавалося, що все відбувається напрочуд повільно) біля балкона завис «Оксо». У дверцятах і склі зяяли кульові отвори, що швидко затягувалися. Речі як попало покидали в салон. Єнот підсадив Ольшу й уліз слідом. Останнім сів скуйовджений Сеня. Він уже захлопував дверцята, коли в двері номера голосно й вимогливо постукали.

— Жми! — скомандував він. «Оксо» стрімко вгризся у прогріте літом повітря. Удалечині гурчали вертолітні двигуни.

Але літаюча машина залишила їх безнадійно позаду.

— До побачення, Ялто! — прошепотіла Ольша з незрозумілим жалем. Унизу запаморочливо синіло море.

— Знаєш, Сеню, — серйозно протягнув Єнот. — А ми ж не заплатили за рахунком в готелі…

Ольшу висадили в Миколаєві. На пустельній вуличці недалеко від центру.

— Уже вибачай, до свого дому доведеться добиратися самій.

Ольша кивнула.

— На ось… — Єнот порився в об’ємистому бардачку й вигріб товстелезну пачку тисячогривневих купюр.

Сеня понишпорив у дипломаті й додав стільки ж.

— Ми однаково йдемо геть… Купині собі щось. Не бійся за гроші, вони справжні.

Ольша як попало звалила гроші в сумку, глянула на годинник, потім — довкола.

— Вибач, що довелося тебе… м-м-м… затримати. Ти нам дуже допомогла. До речі, Завгородній, схоже, зовсім не винний у смерті наших. Просто волею випадку виявився поруч. А супутника-сторожа збив дурний метеорит. Уявляєш, попав у єдине вразливе місце й під потрібним кутом. Імовірність — один до п’ятнадцяти мільярдів. У найближчий галактичний рік такого більше не трапиться. Але однаково, спасибі тобі.

Навіть не вірилося, що доведеться розстатися з цими хлопцями. Схожими на її друзів, і несхожими. Добрими й безжалісними.

— Ви… до себе? Додому?

Сеня знизав плечима: