— Ну, наш шановний Етельреде, — сказав Папуга. — То де ж та ринва, про яку ти розповідав?

Етельред насупився над планом замку, зосереджено розглядаючи його, аж перука з’їхала йому на одне око, а циліндр зсунувся на потилицю.

— Ось тут підйомний міст, — нарешті показав він, — і тут же апартаменти Найголовнішого Василіска, а ось тут бараки, де живуть звичайні василіски. А ось тут, внизу, головна підземна темниця, де вони зберігають Великі Урядові Книги; а ось і камера для тортур — тут вони тримають драконячі яйця.

— Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта.

— Ну-ну, не треба більше непритомніти, — роздратовано застеріг її Папуга. — Немає часу з тобою панькатись.

— А ось тут, — Етельред вів далі, тицяючи в карту великим пальцем, — отут є дві менші темниці, ними давно вже не користуються — хіба тільки як складом. Якось мене послали туди за стільцем, і тоді я й помітив оту ринву, зрозуміло? Тоді я пройшовся вздовж неї, просто так, без жодних серйозних намірів, уявіть, але побачив, що вона пролягає під замковим ровом і виходить на поверхню аж у полі, отут. І тоді я сказав собі: Етельреде, сказав я, згадай моє слово, коли-небудь ця ринва стане тобі в пригоді, — бачте, так воно й сталося, — Етельред обвів присутніх щасливим поглядом.

— Це був дуже поміркований вчинок, — промовила схвально Пенелопа.

Етельред зашарівся аж по самі корені своєї перуки.

— Ну що, — Саймон і собі насуплено втупився в карту. — Якщо нам і вдасться оцим проникнути всередину, все одно доведеться мати справу з вартою, якщо хочемо врятувати Книги.

— Ви не зможете винести звідти Книги, — понуро промовив Папуга. — Принаймні так просто. Кожна Книга важить приблизно три сотні фунтів, і кожна з них шість футів заввишки та три завширшки.

— О Боже! — вигукнув Пітер. — Чому ж ти не сказав цього раніше?

— Але ж, любий мій Папуго, — втрутився Г. Г., — нам не треба викрадати Книги — досить тільки знайти у них рецепт, як упоратися з василісками, котрий я так необачно забув, і тоді ми зможемо прогнати їх із замку і врятувати Книги.

— Ваша правда, — схвильовано промовив Саймон, — так і є, Г. Г. Якщо ми зможемо потрапити в замок і відшукати потрібне заклинання, то нам нічого більше не потрібно.

— А зараз ми всі маємо придумати, як налякати вартових, — сказав Пітер. — Чого бояться василіски?

— Ви що, пане, жартуєте? — здивовано спитав Етельред. — Вони самі кого хочете налякають. А їм чого боятися, коли вони плюються вогнем на вісім футів поперед себе?

— Теж правильно, — підтвердив Папуга. — Василіски завжди поводяться нахабно і зверхньо.

Запала довга мовчанка — лише Дульчібелла щось мугикала собі під ніс, перестеляючи Папужине ліжко.

— Гаразд, — озвалася нарешті Пенелопа. — Якщо ми не можемо їх налякати, то, може, нам вдалося б чимось їх відволікти?

— Може, когось і вдалося б, але тільки не василісків, — відповів Г. Г. — У них тут справжня військова дисципліна, розумієте, а це означає, що думати має право тільки вище керівництво, а вартовим залишається тільки слухняно виконувати накази. І якщо їм доручено охороняти темницю, то вони охоронятимуть її, не зважаючи ні на що.

Усі знову принишкли.

— Слухайте-но, — враз подав голос Етельред, — є одна річ, яка може зрушити їх із місця.

— Яка, яка?! — палко вигукнули всі разом.

— Зараз, — вів далі Етельред. — Головний Василіск довів до відома всіх василісків, що, значить, їхній обов'язок схопити Г. Г., а той, хто доможеться цього, отримає підвищення. Тож я подумав: якби вони побачили Г. Г. і вирішили, що можуть його схопити, тоді б і зрушили з місця.

— Блискуча ідея — якби тільки Г. Г. був років на двісті молодший, — саркастично зауважив Папуга. — А так, у його віці навряд чи можна сподіватися, що він готовий плазувати по ринвах і втікати від василісків.

— На превеликий жаль, мушу визнати, що Папуга каже правду, — підтвердив Г. Г. пригнічено.

— А може, нам підробити Г. Г.? — запропонував Саймон.

Усі мовчки перезирнулися.

— Ти маєш на увазі — зробити його двійника? — уточнила Пенелопа.

— Ага, — відповів Саймон. — Розумієте, вбрати кого-небудь під Г. Г. Може, когось із нас.

— Ні-ні, — втрутився Г. Г. — Я щось придумав. Коли мені востаннє шили одяг, то для примірок зробили манекен, схожий на мене.

— Кравецький манекен! — втішено прошепотіла Пенелопа.

— Так-так, — піднесено ствердив Г. Г. — Отже, ми маємо манекен мого зросту і габаритів, а я маю для нього мантію і капелюха.

— А обличчя йому зробимо з небесного желе, — вигукнув Саймон.

— І розмалюємо так, щоб було схоже на Г. Г.! — підхопив Пітер.

— І якщо вже це не змусить сторожу заворушитися, то вже нічого не поможе! — прокричав Етельред і аж згубив капелюха, стрибаючи в дикому галопі довкола столу.

— Чекайте-чекайте, — сказав Папуга, — це все чудово, але як зробити, щоб він рухався?

— Дуже просто! — сказав Етельред, якого так переповнювали почуття, що жакет аж тріщав на ньому по всіх швах. — На коліщатках, ось як!

— На коліщатках? — здивовано перепитали присутні.

— Так, — відповів Етельред. — Де наш план? — Він кілька хвилин постояв над планом, а потім сів і вдоволено посміхнувся.

— Так, усе правильно, — підтвердив він.

— Що правильно? — перепитали всі.

— Ну, гаразд, — Етельред знову схилився над планом і почав водити по ньому пальцем. — Ось тут ми маємо дві темниці, які використовують за склади, бачите? А ось сюди ми маємо потрапити.

— Ясно, — перебив Папуга, — давай далі.

— Отже, в цій темниці вони тримають Книги, — показав Етельред, — а якраз навпроти неї — довгий коридор, який спускається до рову.

— Так і є! — Г. Г. ляснув себе по лобі. — Тут вимірюють рівень води в рові. Як я міг про це забути!

— Наприкінці коридору буде рів, розумієте? — пояснив Етельред.

— Я не розумію, — зізнався Пітер.

— Дивіться: ми заходимо в цю темницю, а тоді я виходжу і відвертаю увагу вартових, — продовжував Етельред.

— Ти здійснюєш відволікаючий маневр, — підказав Папуга.

— Ні, — заперечив Етельред, — щиро кажучи, я зовсім не збираюсь наражатися на небезпеку. Я просто відверну їхню увагу і поки вони будуть відволікатися на мене, ви маєте поставити фальшивого Г. Г. на початку коридору та підштовхнути його. Тоді лялька на коліщатках поїде коридором, а я скажу: «Агов, погляньте, орли, — скажу я, — це часом не Г. Г.?» — й тоді всі вони кидаються за ним, зрозуміло?

— Який блискучий задум! — захоплено вигукнув Саймон.

— Справді, — підтримав його Пітер і поглянув на Етельреда з повагою. — Він перетворюється на справжнього аса-контррозвідника.

— Угамуйтеся, бо нам ще треба здолати довгий шлях до успіху, — стурбовано промовив Папуга.

— Пропоную розподілити роботу, — сказав Саймон. — Етельред, Г. Г. і я вивчаємо план, проводимо вимірювання та розрахунки, детально розробляємо операцію — і розпочинаємо просто зараз. А ви, Папуго, Пітере та Пенелопо, готуєте манекен. Табіта і Дульчібелла допомагають. До речі, як ви вважаєте, коли найкраще провести атаку?

— Серед ночі, — відповів Г. Г. та видобув зі складок мантії великий годинник. — Таким чином, на все маємо шість годин. Щоб забезпечити цілковиту темряву, я вимкну місяць.

— Невже? — здивувалася Пенелопа.

— О, саме так, — гордо відповів Г. Г. — Простісінько. Я можу навіть вимкнути сонце, якщо це конче знадобиться.

— Добре, тоді починаємо, — сказав Пітер. — Ходи зі мною, Папуго, покажеш, де ви тримаєте небесне желе.

Наступні три години робота просто кипіла. Етельред, Г. Г. і Саймон намалювали на підлозі крейдою вхід у темницю й пологий коридор та вибрали найкраще місце для розташування манекена. Табіта з Дульчібеллою, не без деяких суперечок і суперництва, натягли-таки мантію на манекен, який уже стояв на коліщатках, зроблених із небесного желе. Але найбільше часу знадобилося на голову моделі. Шість варіантів обличчя Г. Г. було змайстровано і відкинуто як невдалі, аж поки нарешті вдалося зробити таке, яке визнали бездоганним. Потім Пенелопа дуже старанно та прискіпливо розмалювала його олійними фарбами; на голову моделі наклеїли штучне волосся і бороду, припасували голову до тулуба, насунули гостроверхого капелюха — й відступили назад. Довгу паузу перервав Етельред.