Дівчина казала також, що могла піти на ніч до подруги, але яке то спання з дівчиною? Тут я знову щиро погоджувався з нею. Бо все-таки зі мню їй далеко цікавіше слатиметься.

Оскільки дівчина була втомлена, ми відразу пішли до ліжка, злегка покохалися й заснули. А вранці я навчав її етикету моїх коханих жінок: перед тим, як я повертався з корчми, вона повинна була напустити у ванну теплої води й чекати на мене в прозорій сорочці, яку я тримав у шафі для таких оказій. Коли я опівночі відмикав двері, й, заходячи до вітальні, вмикав світло, — вона повинна була кинутися мені на шию й, обціловуючи, зривати з мене одяг і вести до ванни. Дальших інструкцій я їй не давав, бо не було потреби. Я знав, що в неї була велика практика в тому, що мало слідувати.

Студентка була особливо талановита, бо схопила все за першим разом.

На другий день увечері робила все з такою точністю і з таким молодечим захопленням, що я, не тямлячи себе, послизнувся у ванні й чуть голови не втратив, гримнувши нею об кахлі.

Молода дівчина, як би там не було, має великі переваги над спілою жінкою. Вона, мов левада, повна квітів, повна запахів, повна радости і спонтанності. Кохалася з таким розмахом і з такою винахідливістю, що ванна була замала для нас, і ми часто вислизали на підлогу.

Вдоволившися, дівчина енергійно витерлася рушником і пішла до спальні.

Я витирався повільніше, роздумував і переживав ще раз кохання з дівчиною, й облизувався при тому.

— Ти, мабуть, задоволений собою! — засичала з дзеркала Аліса.

— А чому я мав би бути незадоволений? Мені здається, що досить добре вив'язався на свій вік.

— А про мене ти подумав?! — засичала ще різкіше.

— Чому я мав би думати про тебе, трахаючи молоду дівчину?

— Чи ти думаєш, що мені було приємно дивитися на вас!

— А хто тебе змушував дивитися?

— Якщо б у тебе була хоч краплина такту, то ти не приводив би її сюди мені на очі.

— А що, по-твому, я повинен був зробити, якщо б у мене була краплина такту?

— Трахатись у ліжку. Це цілком нормально. Всі люди так роблять.

— Ні, не нормально! І мені байдуже, як усі люди роблять! Я довгими роками роздумував і намагався встановити для себе найідеальніший стиль життя, а тепер мав би викидати ціложиттєве досягнення за борт, щоб вдоволити тебе!?

— Все ж ти повинен був подумати й про мої почуття. Я не кажу тобі викидати «ціложиттєві досягнення», як ти грандіозно називаєш свою рутину, а зробити один єдиний виняток для мене. Ти ж знаєш, що я тебе кохаю.

— Але до чого здалося мені твоє кохання, коли я маю молоду дівчину? Відклади своє кохання на пізніше, скажімо, на старість.

— Непогана думка. Тобі вже недалеко до старости…

Нічого дурнішого вона не могла сказати! Це мені так заболіло й розлютило мене, що я втратив контроль і почав верещати на неї:

— А ти думаєш, що ти дуже молода?

— Думаю.

— Добра мені молодість! Тельбухи звисають тобі до колін, а сідниці до п'ят! Очі повилазили з ям, а зморшки повиїдали щоки.

Все, що я викрикував, було неправдою, бо Аліса була дуже гарна жінка, і самі думки про неї в ліжку кидали мене в гарячку. Але раз я розійшовся, то не міг стримати себе.

Аліса ж прийняла мої дурнуваті викрики за справжню монету, образилася і, гримнувши дверима, вийшла з дзеркала. Я трішки посумував, але, згадавши молоду дівчину в ліжку, відзискав притомність духа і побіг до неї.

Якщо існує рай на землі, то тільки зі студентками. Молода дівчина — це наче молоде вино, терпке і збуджуюче, що безнастанно ферментує і п'янить. Дівчина тягнула мене у своє бурхливе тіло кожної хвилини, коли я появлявся вдома. Щоб якнайбільше пораювати в цьому житті, я перестав виходити у місто, а до корчми забігав лише тоді, коли на мене находили цікаві філософські думки. А з молодою дівчиною, треба сказати, філософія прямо силою лізла до голови.

Я значно помолодшав духом (а також і тілом), зголив свою борідку, і виглядав, як висловилася Гільда, мов Йоган Лянґе, популярний довготелесий актор у нашому містечку.

Коли я вже згадав про Гільду, то варто сказати кілька слів про її місце моєму теперішньому житті. Гільда, на диво, не помічала ніяких змін у наших стосунках. Була щаслива й радісна, коли я раз на тиждень навідувався додому. А я нічого їй не пояснював, — пощо розбурхувати такі приємні житейські води?

Мені важко висловити словами, наскільки я був захоплений своїм життям із молодою, як огірочок, дівчиною. Молодість проникала в кожну закутину моєї душі й тіла, і я впивався нею, мов хлопчина. За цей короткий час ми зуміли встановити собі унікальний стиль щоденних стосунків, так начеб жили разом ціле життя.

Дівчина, наприклад, прокидалася пізно і, щоб пробудитися як слід, вилазила на мене. Це пробудження тривало до полудня, тобто дві години. Для мене це були найблагодатніші години дня. Дівчина тепер не була така емоційно напружена, пожадна і невситна, як уночі. А трахалася лірично, лагідно й ніжно.

Пробудившися достатньо, дівчина споживала кусок свинини з картоплею або пів смаженої курки й бігла до університету.

Я деякий час ходив іще по вітальні й роздумував над дивами, які приносить життя. Коли стосунки черствіють і стають нестравні, тоді, мов із неба, падає на руки красива дівчина. Коли Гільда не мала часу помічати моєї присутности чи відсутности, я був у такому щасливому піднесенні, що тимчасово махнув на Гільду рукою.

Покрокувавши годинку в таких приємних розмислах про нерозгадності життя, я виходив у місто й лазив вузенькими вуличками, які завжди чарували мене старовиними будиночками, чудовими чавунними балкончиками та різьбленими дверима. А точно в шостій заходив до корчми.

Наші філософські диспути в корчмі набрали тепер нового змісту й форми. Бруно, який завжди найголосніше і найбільше говорив, був відсунений на окраїни столу, де сидів насуплений і бурчав, а авансцену зайняв я, аналізуючи філософські співвідношення молодости й дівки, які безнастанно лізли мені в голову.

Студентка поверталася додому раніше за мене, то встигла ще перевдягнутися в прозору сорочку й чекати на мене. Я не можу уявити гуманнішого й оригінальнішого стилю стосунків між мужчиною і жінкою. Не можу нахвалити себе за такий ідеальний витвір.

І моє життя могло плисти в такому приємному, духовно збагаченому руслі до останнього віддиху. Але не поплило. І коли роздумую над тим, що недавно сталося, то все частіше приходжу до переконання, що я став жертвою недосконалої академічної програми.

Склалося так, що моя студентка мала вільну годину між лекціями біології й сексу в середу пополудні. І саме ця зайва година в програмі вкоротила мені життя з дівчиною.

Щоб не тратити дорогого часу, дівчина присвячувала ту вільну годину в середу на академічні консультації то з одним, то з іншим професором — у ліжку, зрозуміло. І мудро робила. Бо час — це найцінніший дар, якого так мало вкраяно людині.

Але одного дня дівчина в поспіху так замоталася, що випадково опинилася в ліжку зі своїм нареченим. Вона не бачила в цьому нічого особливого — яка різниця, з ким консультуватися?

Інакше сприйняв цю нічим не особливу подію наречений. Порівнявши високий стиль і гарячий задок своєї нареченої з тим, що йому давали інші дівчата, — він так безглуздо закохався у свою наречену, що вирішив негайно, вже на другий тиждень, женитися з нею.

Дівчина погодилася виходити заміж за свого хлопця, бо яка різниця, з ким жити? (Це мені неабияк заболіло!) Крім того, подружнє життя буде більш плановане, і її нареченому, тобто майбутньому чоловікові, тяжче буде ловити її в усяких екстра-курикулярних збоченнях. І в цьому вона мала повну рацію. Я навіть почав плекати надію, що вона знаходитиме також час і на філософські сесії зі мною.

Розповідаючи про цю трагічну подію, дівчина лежала на мені й ридала. Це поставило мене в незручну позицію: я не міг по-людськи розлютитися на неї й дати вихід своєму болю. А мусив, натомість, вдаватися до філософського розмислу, що, мовляв, найбільшим дефектом буття людини є те, що все у ньому має кінець.