Отже, мої будні були суцільним святом. Нарешті я знайшов гармонію між духом і тілом. Гірше було у вихідні. У п'ятницю ввечері я біг до корчми ще окрилений, бо відчував велику спрагу. Але, випивши кілька чарок, я втрачав свою гармонію. Бо диспути з компаньйонами мене вже не цікавили. Я мав сексуальніші й цікавіші диспути з Гільдою протягом тижня. Не цікавили мене й пияки, які безнастанно поплескували мене по плечі, щоб я поставив їм чарку. Одна лише горілка не втратила свого смаку.

Та коли я повертався до свого мешкання, на мене з усіх стін віяло холодом. Моє мешкання перестало бути для мене домом. Я почувався вдома у Гільди. Не мав я ніякого задоволення, коли ліз у ванну, почувався самотнім у ліжку.

Гільда була в далеко вигіднішому становищі: в будні дні бавилася зі мною, а вікендами шаліла зі своїми «найдорожчими» (тими, які дорого платили) мужчинами. Тому я вже не раз і не двічі тужив за Лізою. Але розбитих стосунків, як і розбитого яйця, не зліпити.

Ми таки одружилися з Гільдою. Я не дуже-то рвався до женячки, але Гільда наполягала. Їй, мабуть, треба було престижного мужа, беручи до уваги її професію. А я, без сумніву, саме таким мужем був. Ми розписалися в Бюрґерамті без ніяких церемоній. Але весілля справили гучне. Спершу ми мали вибагливий обід з шампанським «Моет» у ресторані. На обіді були присутні всі Гільдині «найдорожчі» мужчини (вони й платили за обід). На жаль, не було жодної жінки, що ставило мене в невигідне становище, бо не було на кому ока спинити. Гільду обліпили поглядами її «найдорожчі», і для мене не було вже на ній місця, щоб зупинити око. Ми забавлялися до півночі, а тоді Гільда запросила всіх мужчин на пошлюбну ніч, яка тягнулася три доби. Мужчини почергово й групово кохалися з Гільдою, поки не «змахалися» до того, що третього дня не могли підвестися з долівки. А Гільда з кожним днем була все енергійнішою, все вимогливішою і все краще почувалася. Я був безмежно щасливий, що вона запросила тих мужчин, а то я сам був би спустив з нею духа упродовж трьох днів кохання.

На диво, ми з Гільдою творили ідеальне подружжя. Вона гордилася тим, що має такого презентабельного й мудрого чоловіка, як я, любила з піднесеною головою проходжатися зі мною містечком; а я, у свою чергу, також був задоволений, головно тим, що вона так високо цінила й вихваляла мене, а також і тим, що відчувала всі мої емоційні збочення і вдоволяла їх, вивільняючи в такий спосіб мою творчу енергію для філософських роздумів.

Я мав лише одну проблему в своєму щасливому житті: як провести вихідні дні. Бо Гільда категорично не хотіла відмовлятися від своїх «найдорожчих». Поперше тому, що втратила б сексуальний баланс, бо я одночленно не міг заступити всіх тих прутнів, — і це свята правда. По-друге, ці мужчини приносили їй високий прибуток, і вона могла дозволити собі високий рівень культурного життя, чого я не міг їй забезпечити. Цього останнього вона не казала, але я сам додумався. Я був досить заможною людиною, але моїх прибутків ніяк не вистачило б на екстравагантні строї, які Гільда любила міняти майже кожного тижня, та на нічні клуби, які Гільда любила відвідувати майже кожного вечора. Я все це розумів і був щасливий з цього приводу. Але вікендами, я все-таки дерся по стінах із нудьги.

Врешті-решт і ця проблема розв'язалася позитивно для мене в дуже незвичайний, майже чудотворний спосіб. Нормально, повертаючись з корчми до свого мешкання, я годинами любувався собою в дзеркалі, щоб розвіяти нудьгу і якось згаяти час. Відколи Гільда почала захоплюватися мною, я переконав себе, що я гарний мужчина, хоч, насправді, це була ілюзія. Але ілюзія ця була така правдоподібна і приємна, що я часто заглядав до дзеркала, щоби все наново переконувати себе, який я гарний. Одної суботи ми з компаньйонами були в такому піднесеному настрої, що випили додаткову четверту пляшку вісімдесят-відсоткової. Добравшися по великих труднощах до своєї квартири, я відразу побіг до ванної, щоб глянути на себе у дзеркало. Та раптом мене наче облило холодною водою, і я опритомнів. У дзеркалі лежала моя колишня коханка Аліса. Була зовсім гола, ліниво розтулювала ноги, посміхалася лукаво й підморгувала до мене. Роз'ятрена лють почала рвати мені печінки! Я досі не міг простити їй того, що вона так ганебно зраджувала мене з блондином і, може, також із іншими.

— Бачу, ти щасливий, що я повернулася.

Вона ще покпиває з мене!

— Чого ти повернулася?!

— Бо бачила, що ти був нещасливий і нудьгував у вихідні дні. І замість думати про мене, ти тужив за тою розлізлою Лізою. І це ображало й обурювало мене. Хіба Ліза була ліпша за мене?

— Ні, не була. Але не в тому справа.

— Ага! Справа в тому, що покірна Ліза догоджала б тобі тоді, коли Гільда шаліла з іншими мужчинами і надробляла те, чим ти не міг їй достатньо догодити…

— Мовчи! Не лізь між мене й Гільду.

— Я й не думаю лізти. Але признайся, ти не спроможний-таки повно вдоволити свою Гільду.

— А хто спроможний!

— У тому то й річ. Ніхто не спроможний. Тому я й вирішила повернутися і розважати тебе суботами й неділями.

— Я тобі не вірю! Ти знову почнеш мотати інтриги між мною і Гільдою.

— А хіба я коли-небудь займалася інтригами?

— О, ні! Ніколи! А хто снував їх поміж мною й моїми компаньйонами? Хто тягався з тим блондином?

— Я все те робила для твого добра.

— Якого мого добра?

— Щоб ти поменше пив і поменше зраджував мене.

— Значить, ти робила це для свого добра, а не мого.

— Що було добре для мене, було добре й для тебе.

— Цікава логіка! Дуже вигідна для тебе! А те, що ти зраджувала мене з блондином, також було для мого добра?

— Я почала з блондином тільки тоді, коли ти почав зраджувати мене. Щоб вирівняти рахунок.

— Я тебе не зраджував!

— А хто регулярно забігав до Гільди? Хто кохався на пляжі з тою студенткою?

— Я робив це з розпуки…

— Я з блондином також. Отже, ми зрівняли рахунок і не повинні мати претензій одне до одного.

Вона ще ширше розтулила коліна, і мене кинуло в гарячку, а штани настовбурчилися, мов шатро.

— Ха-ха-ха! Ти починаєш мене розуміти.

Я нервово роздягнувся і заліз у ванну, щоб заспокоїтися. Пізніше, лежачи в ліжку, я почав спокійніше розмишляти. Чого я, власне, хвилююся? Все-таки краще мати у вихідні жінку в дзеркалі, ніж ніякої не мати. Все-таки буде до кого промовити слово.

Звичайно, думав я далі, я міг би розбити дзеркало і взяти її до ліжка. Але ні! Ні в якому разі! Аліса далеко миліша в дзеркалі, ніж у житті!

Відколи Аліса розжилася в моєму дзеркалі, мене переслідують самі неприємності. Її присутність не приносить мені ані радості, ні щастя. Вона ввесь час сперечається зі мною, а це мені нітрохи не подобається. Та найгірше те, що все нею сказане згодом справджується. І доходить до того, що я боюся розмовляти з нею, щоб вона знов не накрякала якусь нову неприємність на мою голову.

Коли в п'ятницю чи суботу повертаюся з корчми до свого помешкання, то боюся заходити до лазнички, щоб взяти ванну чи хоч помитися, а прямо лечу до ліжка.

Але сьогодні, замислившися над проблемами буття і небуття, я забув відлити під муром, — і на мене так натиснуло в ліжку, що я мусив вставати й бігти до лазнички. Та не вспів я навіть по-людськи звільнити міхур, як вона зареготала в дзеркалі. Мені тоді й сцяння стало немиле.

— Чому ти так панічно оминаєш мене? — спитала, посміхаючись іронічно.

— Бо не можу зносити твого вічного дорікання! — відрубав я, і легше потекла сеча.

— Невже моє говорення таке неприємне?

— Не лише неприємне, але й приносить мені всякі прикрості й трагедії.

— Ти трохи перебільшуєш. Я тільки говорю тобі правду.

— Кому потрібна твоя правда!

— А що? Ти волієш брехню?

— Звичайно. З брехнею далі зайдеш і легше житимеш, ніж із правдою.

— Тоді дозволь сказати тобі ще тільки одну правду.