Втрата двох або трьох заключних розділів (бо навряд чи їх було більше) викликає неабиякий жаль, адже вони, безперечно, містять відомості про Південний полюс або принаймні прилеглі до нього райони – відомості, які незабаром будуть або підтверджені, або спростовані експедицією в Південний океан, що її споряджає наш уряд.[85]

А поки що дозволимо собі зробити кілька зауважень з приводу одного місця в оповіді містера Піма; і автор цієї післямови був би надзвичайно потішений, якби те, що він мав сказати, бодай у невеличкій мірі допомогло здобути довіру читача до кількох сторінок згаданої повісті, які становлять надзвичайний інтерес. Ми маємо на увазі розповіді про галереї на острові Тсалал та малюнки на сторінках 222–224.

Містер Пім подає малюнки галерей без жодних коментарів, а про знаки, виявлені в глухому відгалуженні східної провалини, говорить, що вони дивовижно схожі на літери невідомої абетки, тобто рішуче заявляє, що вони літерами не є. Це твердження висловлено настільки переконливо і підтверджено такими вагомими аргументами (наприклад, точна відповідність знайдених у поросі уламків заглибини у стіні), що ми не збираємося ставити під сумнів запевнення автора, і такий сумнів, гадаю, не виникне в жодного читача, який уміє тверезо мислити. Та оскільки факти, що мають стосунок до малюнків, здаються винятковими (а надто, коли розглянути їх у зв’язку з певними подробицями, викладеними в оповіді), то буде не зайвим сказати про них кілька слів – а особливо тому, що наведені факти, безперечно, обминули увагу містера По.

Якщо скласти докупи малюнки 1, 2, 3 і 5 у тому порядку, в якому розташовані провалини (знехтувавши бічні відгалуження чи розколини, котрі, нагадаю, були тільки ходами сполучення між основними галереями і мали зовсім інший вигляд), то вони утворять ефіопський дієслівний корінь,

тобто «бути затіненим, – саме з цього кореня утворюється все гніздо слів, які означають тінь або темряву.

А тепер вернімося до лівого або «північного» знаку на мал. 4. Дуже навіть імовірно, що Петерс таки мав рацію і та ієрогліфічна фігура справді висічена людиною і зображує людську постать. Малюнок перед читачем, і він сам може судити про ступінь схожості, зате інші закарлючки рішуче підтверджують Петерсове припущення. Знаки верхнього ряду, поза всяким сумнівом, зображують арабський дієслівний корінь,

тобто «бути білим», від якого утворюються всі слова, що означають яскравість або білість. Знаки нижнього ряду очевидні не настільки – лінії літер подекуди стерлись або викришились. I все ж немає підстав сумніватися, що в первісному стані вони утворювали повне єгипетське слово

– «місцевість півдня». Слід зазначити, що таке витлумачення підтверджує Петерсову думку з приводу «північного» знаку. Адже рука людини простягнута само в напрямку півдня.

Ці попередні висновки відкривають широке поле для роздумів та надзвичайно цікавих припущень. Їх, очевидно, слід узгодити з деякими ледь наміченими деталями оповіді, хоча на перший погляд прямого зв’язку тут немає. «Текелі-лі!» – кричали наполохані тубільці з острова Тсалал, побачивши опудало «білого» звірятка, підібраного в морі. Так само вигукував переляканий на смерть бранець з того самого острова, коли бачив у руках містера Піма якусь білу річ. Так само кричали велетенські білі птахи, що вилітали з білої пари, яка застеляла південний обрій. Ні на острові Тсалал, ні в ближніх водах не було виявлено нічого білого. Цілком можливо, що ретельний лінгвістичний аналіз розкриє зв’язок між назвою острова «Тсалал» і загадковою системою провалин-галерей та таємничими письменами, висіченими на мергелевій стіні.

«Я вирізав це на горах, і моя помста в поросі скель».