У 1829 році в Балтиморі По видає нову збірку «Аль Араф, Тамерлан і дрібні поезії». Після увільнення з армії починається важкий і плутаний період у житті юнака. Він переїздить з місця на місце, не має ні постійної роботи, ні житла, ні засобів до існування. Робить спробу вчитися у військовій академії Уест-Пойнт, та його виключають зі скандалом за недисциплінованість. Однак у найнесприятливіших умовах він і далі пише вірші, і 1831 року вони виходять під скромною назвою «Поезії». Поет знаходить притулок у своєї тітки по батьку Марії Клем у Балтиморі, де живе з 1831 по 1835 рік. Після успіху на конкурсі філадельфійського журналу «Сетерді курієр», куди По надіслав свої перші спроби в царині прози, молодий автор завзято береться за оповідання. Перші п’ять було надруковано в тому ж філадельфійському журналі. Після цього новели письменника друкують і передруковують газети і журнали різних міст, та заробітку це не забезпечує. Про літературні гонорари, характер полеміки між різними виданнями, «об’єктивність» критики та інші проблеми американської журналістики По написав у сатиричному оповіданні 1844 pоку «Літературне життя Яквас Тама есквайра». Гіпербола і гротеск – зброя сатири, але жовчні перебільшення й зла карикатура в цьому творі не здаються плодом розбурханої фантазії, письменник просто писав з натури. Згодом Марк Твен у своїх творах не раз підтвердить справедливість спостережень талановитого попередника. В згаданому оповіданні є й своєрідна самоіронія. Власний досвід уже зрілого письменника немов диктував йому рядки про молоду невситиму жагу похвал, про готовність Тома Гавка (томагавка) громити своїх колег-конкурентів найвойовничішим способом. Не випадково його герой стає редактором журналу і процвітає на цій ниві. В біографії По теж надходить час, коли він у Річмонді редагує журнал «Сатерн літерері мессенджер» (1835 – початок 1837 p.), у якому були надруковані його численні твори. Настає певна матеріальна стабільність. 1836 року Едгар По одружується зі своєю двоюрідною сестрою Віргінією. Письменник палко кохав дружину, чарівну жінку з лагідною вдачею й романтичною вродою. Вона надихала його на прегарні ліричні поезії, сповнені витонченої краси і музичності.
Перші роки, прожиті з Віргінією, були найщасливішими й найпліднішими в житті По. У Філадельфії, де оселилася родина, По працює редактором різних журналів, пише критичні статті, що мали великий резонанс. 1839 року виходить двотомна збірка його оповідань «Гротески та арабески», в яку ввійшло двадцять п’ять творів. За оповідання «Золотий жук» По влітку 1843 року одержує літературну премію. Відбувся переїзд до Нью-Йорка, де письменника знову чекали редакторське гарування й натхненна праця над віршами і прозою. В січні 1845 року в газеті «Івнінг міррор» уперше надруковано найуславленіший твір По – поему «Крук», а влітку з’являються друком «Оповідання», трохи згодом – збірка поезій «Крук та інші вірші». Нарешті до Едгара По приходить широке визнання. Та творчий успіх затьмарюється особистою драмою, тяжко хворіє Віргінія, сухоти підточують її кволий організм, і в січні 1847 року дружина письменника вмирає.
Начебто тікаючи від суму й самотності, По в останні роки й місяці життя багато подорожує. Він виступає з лекціями, присвяченими темі «Поетичний принцип», читає власні вірші, пише й нові. Незважаючи на тугу й розпач, намагається будувати плани особистого життя, нової творчості. Але ні тим, ні іншим не судилося здійснитись.
Двадцять восьмого вересня По на кораблі відплив з Річмонда до Балтимора. Третього жовтня його знайшли в Балтиморі на вулиці непритомним і в дуже тяжкому стані, а сьомого він помер у шпиталі.
Обставини його смерті лишилися нез’ясовані, і цю таємницю марно намагаються розв’язати фахівці й дилетанти до наших днів. Версій не бракує, нема переконливих фактів та доказів.
Тепер, майже через півтора століття від смерті великого американського романтика, ми ясніше, ніж сучасники митця, бачимо його приналежність до всесвітнього братства художників першої половини XIX століття, духовним родичем або навіть духовним батьком, взірцем і наставником яких був Байрон. Усіх цих художників з різних країн світу об’єднує спільність творчих засад і спільність визначальних рис характеру. Навіть життя в усіх славетних романтиків надто коротке. Шеллі, Кітс, Леопарді, Міцкевич, Еспронседа, Маха, Лермонтов, Бараташвілі, Петефі та багато інших померли передчасно. Майже ніхто з них не сягнув за грань п’ятдесяти літ, а більшість померла або трагічно загинула, не доживши й до тридцяти. І хоч як містично це звучить, у короткій і трагічній долі романтичних митців відчувається якась фатальна закономірність. Не стала винятком і доля Едгара По.
В Едгара По є влучна характеристика власної оповідної манери. В одному з листів він писав про свої ранні твори, що мали ввійти до збірки «Оповідання Фоліо-клубу»: «Ви питаєте мене, в чому полягають їхні характерні особливості. В нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відтінок жахливого; в дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, в незвичному, перетвореному на дивне і таємниче». Підтвердження цих слів можна знайти не тільки в ранніх оповіданнях, ті ж характерні для романтичного стилю риси знаходимо згодом і в найдовершеніших уславлених творах письменника.
Оповідання По відрізняються одне від одного сюжетом, настроєм, самим тоном так, що, здається, важко знайти для них стилістичний спільний знаменник (за яким ми впізнаємо руку того чи іншого майстра). За змістом та формальними ознаками можна умовно виокремити такі групи оповідань: психологічні цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні, в яких буяє похмура фантазія і лякають читачів готичні страхіття; лірично-романтичні, що нагадують вірші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; логічні або детективні; науково-фантастичні (дві останні групи проклали шлях новим літературним жанрам). Можливі і перехідні форми, в яких сполучаються гумор і трагедія, поетичність і науковість, створюючи примхливу і дивну єдність. І хоча розмаїття, багатство звучання новелістики По вражає, стилістичний знаменник у неї безумовно є – це романтизм з усією щедрою і барвистою палітрою його прийомів.
Це і незвичність сюжетів, екстравагантних і bizarre (дивних), як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях – від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби й форми, шалені пристрасті та вкрай напружені почуття – все це плине у прозі По в річищі романтизму. Ось, наприклад, опис того, що відчували мореплавці під час бурі: «Часом ми задихалися, здіймаючись вище, ніж звичайно літають альбатроси, а часом із запаморочливою швидкістю неслися вниз у велетенську вирву – справжнє водяне пекло, де завмирав будь-який рух повітря». А ось як виглядають у тому ж оповіданні «Рукопис, знайдений у пляшці» матроси корабля-привида: «Коліна в них тремтіли від кволості, безсилля зігнуло й покорчило їм спини; обвислою зморшкуватою шкірою торохкотів вітер, а голоси в них були глухі, тремтливі й переривчасті; в очах виблискував старечий ревматизм, сиве волосся теліпалося від страшних поривів бурі». Подібні образні гіперболи зустрічаємо в багатьох оповіданнях пригодницького, містичного або пародійного характеру.
Контрасти, як і гіперболи, – важлива складова частина романтичного образного світу письменника. Вони надають особливої яскравості його палітрі, підсилюють барви, викликають стильову напругу. Ця схильність підкреслювати контрасти загалом призводить до поєднання в одному оповіданні страхітливого і кумедного або об’єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмінним емоційним звучанням. Уже в першій задуманій По книзі «Оповідання Фоліо-клубу» мали стояти поряд похмурий «Метценгерштайн» і гумористичний «Герцог де л’Омлет», анекдотичне «На мурах єрусалимських» і гостро сатиричне «Без дихання», жартівливий «Бон-Бон» і страхітливий «Рукопис, знайдений у пляшці», вдавано трагічне «Побачення», огидно-жахлива «Береніка» і фарсові «Сторінки з життя знаменитості» тощо. Згодом ці оповідання, а також багато інших увійшли в прижиттєві видання прози По, укладені за тим же контрастним принципом.
