Нарешті я трохи оговтався, зібрався з духом і, звівшись на повен зріст, став обмацувати ляду пальцями, шукаючи в ній розколину або шпарку. Я знайшов кілька таких шпарин і дуже ретельно обдивився їх, чи не пропускають вони бодай трохи світла з каюти, але світла не було. Тоді я став тицяти лезом ножа в одну розколину, в іншу і всюди кінчик упирався в щось тверде. Дряпнувши лезом по тому твердому, я з’ясував, що там лежить масивна залізна річ, а що лезо ковзало то вгору, то вниз, коли я проводив ним по невідомій штуковині, то я дійшов висновку, що то має бути якірний ланцюг. Мені лишався один вихід – повернутись у своє лігво і там або змиритися із сумною долею, або спробувати заспокоїтись і розробити план порятунку. Я негайно подався у зворотну путь і, здолавши чимало перешкод, дістався до свого сховку. Коли я влігся на матраці, виснажений до краю, Тигр усім тілом простягся поруч і став лащитися, начебто хотів утішити мене в моєму горі та стражданні й переконати, щоб я не впадав у розпач.

Незвичайність його поведінки зрештою привернула мою увагу. Він то протягом кількох хвилин облизував мені обличчя й руки, то задирав голову і тихенько скавулів. А коли я простягував до нього руку, він щоразу перекидався догори черевом і піднімав лапи вгору. Це повторювалося знову і знову і тому видалося мені дивним, і я міг знайти пояснення такій поведінці свого собаки. Здавалося, його щось мучить, і я подумав, чи не пораненим він, бува; я уважно обдивився його лапи, беручи їх у руки, одну, потім другу, але не знайшов на них жодної подряпини. Вирішивши, що пес дуже зголоднів, я дав йому чималий кусень шинки, і він жадібно його зжер – але потім усе одно поновив свої незбагненні викрутаси. Наступною моєю думкою було, що, як і я, він мучиться спрагою, і я вже утвердився в цьому припущенні, коли раптом мені сяйнуло, що досі я оглянув лише його лапи, а рана, можливо, десь у нього на тілі або голові. Я ретельно обмацав йому голову – нічого. Одначе, коли провів долонею по спині, то помітив, що шерсть у нього настовбурчена по лінії, яка охоплювала тулуб. Помацавши там пальцем, я виявив шворку і незабаром з’ясував, що собака обв’язаний. Унаслідок подальших пошуків я натрапив на клаптик паперу, на дотик поштового. Шворка була протягнута крізь папірець, прилаштований під лівою лопаткою собаки.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.