Міщанин Ні, новий бургомістр не радує мене, Як на посаду став, так зразу кирпу гне! А місту з цього мало послуг, — Що день, то гірше справи йдуть, Що час, то збільшується послух, Що раз, то більше з нас деруть. Старець-лірник (співає) Пани кохані, любі пані, Мої рум'яні, пишно вбрані Учуйте голос слізний мій, Запоможіть в нужді гіркій! Нехай недарма буду грати! Блаженний той, хто може дати… Хай ради празника і ми Повеселимся між людьми. Другий міщанин Люблю я над усе в неділю а чи в свято Послухати про війни та бої; В Туреччині, – десь є такі краї, — Народи ріжуться завзято. Стоїш собі із кухлем край вікна, А по ріці човни проходять рівномірно; Так весело святковий день мина, І йдеш додому тихо й мирно. Третій міщанин Еге ж, сусіде, й я за те, Хай б'ються там собі на лихо, Хай світ перевертом іде, Аби у нас було все тихо. Стара баба (до дівчат-городянок) Дівчатонька! Ой любий маків цвіт! У вас не закохатись годі! Бабуся стане вам в пригоді — Чи ворожить, чи вилити пристріт. Дівчина-городянка Не йди, Агато, до старої відьми, Не станем тут із нею говорить ми; Та, знаєш, в неї в новорічну ніч Я судженого бачила навіч. Друга Та і мені вона гадала, Його в кришталі показала: Військовий, смілий, гарний на виду, — Шукаю скрізь його, та хтозна, чи знайду. Солдати Кріпкії замки — Мури зубчасті, Пишні дівчата, Ще й гордуваті — Здобич солдата! Красна в нас плата За сміливий труд! Завше ми радо Йдем за трубою, Як до утіхи, Так і до бою. Любо нам жити, Мило нам битись, Замки й дівчата Мусять скоритись. Красна в нас плата За сміливий труд! Візьмуть солдати Й далі ідуть. Фауст і Вагнер. Фауст Від криги звільнив закуті хвилі Ясної весни животворний зір; Полів зеленіє весела шир; Стара зима у люті безсилій Втекла до схову суворих гір І посилає подеколи звідти Зернистого снігу спізнілу стягу, Що зникне вмить на зеленім лугу, Бо білого сонце не хоче терпіти; Всюди буяє ріст і цвітіння, Все одягає барвне одіння, І як немає квіток ще тут, То їх замінює вбраний люд. З гірки цієї обернися І на місто подивися: Як із темрявих воріт Весело висипав люд, мов цвіт. Сонце всіх їх радо віта: Це ж бо день воскресіння Христа, Та й самі вони з мертвих встали, Вийшли з тісних, ядушних домів, Кинули темні горища й підвали, Стіни гнітючі майстерень, цехів, Вирвались з вулиць щемких оков, Із святобливого смерку церков — Вийшли всі до світла ясного! Глянь-бо, глянь, народу якого Розійшлось по садах, по полях, А ріка тече розлого, Вся в веселих, рухливих човнах. Од берега, до краю повен, Одчалює останній човен; Навіть з далекої гори Убрань мигочуть кольори… А он – селян святкові зграї, Тут люди раді, як у раї, І скрізь один лунає крик: Ось тут я справді чоловік! Вагнер Шановний докторе, із вами Приємно й корисно пройтись; А сам би я не зміг гулять між мугирями, Бо грубості я не виношу скрізь. Цей крик і зик, скрипки, скраклі Для мене зроду ненависні: Так репетують, мов їх гонять духи злі, І це в них гра, і це в них пісня! Селяни (танцюють і співають під липами) Ой пастушок прибравсь в танок, На жупанку – стрічок, квіток — Як мак той, процвітає… Під липою гульня вже йде, І всі танцюють, аж гуде — Гей, гоп! Гей, гуп! То по-топ! Тупу-туп! Ще й скрипка витинає. Ось пастушок прискорив крок, Та шусть в гурток, та до дівок, І вже одну штовхає… Та обертається мерщій: «Агій, дурний, який швидкий — Гей, гоп! Гей, гуп! То по-топ! Тупу-туп! Звичаю мов не знає!» Та пастушок її в кружок, Направо стриб, наліво скок — Плахіття тільки має! Розчервонілись – аж горять, Втомились – сіли спочивать, Гей, гоп! Гей, гуп! То по-топ! Тупу-туп! Він дівку підмовляє. «Ой пастушок, голубчичок! Слова ж твої, як той медок, А не зведеш, буває?» А він її у гай веде, З-під липи ж їм танець гуде — Гей, гоп! Гей, гуп! То по-топ! Тупу-туп! Ще й скрипка витинає… |
