Литмир - Электронная Библиотека

Він замовк. Ми сиділи за столиком біля вікна, перед нами були тарілки з їжею, подекуди розворушеною виделками, але майже не займаною.

— У тебе не надто проста доля, — нарешті вимовила я. — Але то ще не привід комусь її віддавати.

— Про що ти хотіла поговорити?

— Про русалок.

— А… я гадав, про міру моєї вдячності.

— Ні, про русалок. Ти можеш до них піти, я домовилася.

— Ти гадаєш, мені слід продовжувати пошуки орхідеї?

— Ти їх іще не починав, — сказала я і потягла винце з бокала. — Втім, перше, що тобі слід зробити, це вибити собі оті три роки.

— Так ти і з русалками знайома?

— Моя подруга в них працювала.

— То що мені шукати: орхідею чи докази своєї невинності?

— Мабуть, і те, й те.

«Бо, мабуть, нічого не знайдеш», — ледь не додала я.

— Русалки… треба продумати, що їм казати. — Бурецвіт розрізав свій охололий біфштекс навпіл.

— Так, треба. По-перше, слід звернути увагу русалок на чародійську нахабність. Як тебе грубо і непереконливо обдурили, а тепер просто шантажують. Як це дико і по-варварському. Які дешеві засоби: наречена-людожер, безглузде самогубство, похорон. Це образило твою гідність. Могутність чародія з такими брутальними засобами не повинна зрости за твій рахунок. Могутні нахабні чародії — це недобре. По-друге: ти здатний і гідний знайти свою орхідею. Ти не маєш наміру віддавати орхідею чародієві. Коли ти знайдеш орхідею, у тебе буде достатньо сил і можливостей, аби показати всьому світові, що ти йому нічого не винен. Ти поставиш його на місце. Нахабні чародії, поставлені на місце, — це добре. Ти не маєш жодної думки, щоб віддати чародієві орхідею. Компроміси — не твій шлях, ти краще віддав би долю. Ти на все здатен і на все згоден. Це вже не його полювання, тепер це — ваш двобій. Ти не можеш бути певен на сто відсотків у своїй перемозі, втім, ти певен у своїй витривалості. По-третє, якщо вони почнуть цитувати Шекспіра або Святе Письмо — не звертай уваги, вимагай чіткої відповіді.

Я оглянула Бурецвіта, розмірковуючи, чи схожий він на той героїчний образ, який я йому підготувала. «Нічого, ця людина погодилася колись одружитися з дівчиною, яка була б суперзіркою в пеклі».

11

Була ще одна річ, яка мене непокоїла. Людина, яка мусить віддати свою долю, не повинна нікому про це розповідати. Бо це ускладнює процедуру привласнення долі. Інші люди після передання долі всі події свого життя, пов’язані зі знедоленим, уважають наслідком спілкування з чародієм. Хоч вони можуть і не знати, що це чародій. Усі події в житті Бурецвіта будуть пов’язані в пам’яті людей з особою Моротемна — чародія, що забере долю. Але ж вони не забувають нічого.

Наприклад, одного ранку я прокинуся і подумаю: «А хто купив у мене таку-то папороть? А, Моротемн. Він іще шукав орхідею долі. Стоп, нащо йому орхідея долі? А, він казав, що хтось хоче забрати його долю. Стоп. То, отже…» Якась маленька думка в моїй голові може зруйнувати все.

Тому коли багато людей дізнаються про те, що хтось має втратити долю, це дуже важко виправити. Тоді чародій відмовляється від долі та робить те, що обіцяв: насилає прокляття.

Але чародіям нема сенсу насилати прокляття. Чародії прагнуть чужих доль. Тому, коли на їхньому шляху стають перешкоди, вони намагаються їх подолати.

А зараз один мій знайомий чародій має одну невеличку проблему.

Мене. І мій приятель Бурецвіт має ще одну проблему до всіх інших.

Мене ж.

Адже якщо я розпатякаю всім, що знаю, він не зможе врятувати своїх близьких.

Він би, може, й не розповідав мені. Але ж я здогадалася.

Можливо, він і не знав, що цього не можна робити. Я ж йому не казала. Дивно, що чародій йому не казав.

Ви спитаєте, нащо ж я тоді вигукнула: «Ну то що, зізнавайся, я маю рацію? То це в тому річ, що хтось хоче твою долю?» Відповідаю: бо дурна. І чародії із їхніми правилами мені тоді були не в голові.

Повернімося до мене. Я маю тепер багато проблем.

У принципі, якщо чародій не дізнається, що я в курсі його планів, то поки що нічого зі мною не зробить. Але ж він може дізнатися. Можливо, він уже знає. Спершу, коли він назвав моє ім’я на цвинтарі, я вирішила, що він стежить за Бурецвітом і вивідує інформацію про осіб, з якими той спілкується. Зараз я вже думаю, що Бурецвіт міг сам йому про мене повідати. І ще дещо. Якщо я, наприклад, стану другом Бурецвіта, то потраплю під роздачу проклять.

12

Я вирішила не спілкуватися більше з Бурецвітом. Але допомагати йому в пошуках орхідеї продовжувала, бо то вже було в моїх інтересах. Я зателефонувала русалкам, повідомила ім’я та адресу особи, яка до них приїде, і те, що темою бесіди буде орхідея долі. Вони не заперечували і пообіцяли самі з ним зв’язатися і призначити зустріч. Я попросила приятеля завезти йому кілька книг: «Як побалакати з русалками і не з’їхати з глузду», «Як стати героєм» і «Сад Гетсиманський» Багряного. «Для підняття духу», — йшлося в пояснювальній записці стосовно останньої.

Мені раптом стало моторошно. Раніше не було, бо ніби не доходило. Тепер дійшло.

«Не хочу, аби ти хвилювалася через це».

Я ледь не зґвалтувала декількох покупців за останній тиждень, змушуючи купити сночит. Мені не хотілося тепер, аби щось було в курсі моїх сновидінь. Я стала неперевершеним реалізатором сночитів, збула всі шість за кілька днів.

У крамниці загинув один із самозакоханих кактусів. Не дивно, я просто знущалася з нього останнім часом.

«Який ти в мене кактус, який ти з біса гарний, розкішний великий зелений реп’ях. Які в тебе очі, тьху… Ти просто зводиш мене з розуму, бешкетнику».

Такого раніше не було, щоб рослина в мене загинула від кепського догляду.

Нерви псував і один відвідувач, той, що не порозумівся з водоростями. Він іще час від часу навідувався, іноді щось купляв, а більше лаявся з мешканцями акваріума.

Я відправила Бурецвітові листівку, де йшлося, щоб він нікому не розпатякав про чаклуна і щоб він до мене більше не заходив. Не знаю, що він подумав.

13

У моєму сні дзвонив телефон. У моєму сні я казала йому: «Я сплю, відчепися». Він дзвонив знову і знову. І мені довелося про кинутися.

Дзвонив телефон. Сьогодні був вихідний, тож я хотіла ще спати і спати. Але прокинулася, дошкандибала до журнального столика і взяла слухавку.

— Алло…

— Лірино!

— Бурецвіте?

— Так, вибач, я знаю, що мені не слід тобі телефонувати, але вони хочуть, щоб ти теж прийшла.

— Хто?

Я повернула до себе годинник.

— Русалки. Я вже в них. Вони хочуть, щоб ти приїхала і прихопила кілька своїх рідкісних рослинок.

— О, Господи… ну добре…

— Лірино!

— Що?

— А ти знала, що вони — чоловіки?

— Серед русалок є і жінки, і чоловіки, Бурецвіте.

— А ти знала, що в них замість хвостів звичайні ноги?

— Це ж не водні русалки, Бурецвіте.

— Треба було мене попередити. Лірино!

— Що?

— Я зробив страшну річ, — сказав він іншим голосом. — Пригадуєш, я обіцяв тебе не вплутувати?

— Ну і? — це було промовлено не надто ніжно.

— Я вплутав тебе, Лірино.

— Як?

— Він спитав, чи погодився би я допомогти йому заволодіти твоєю долею в обмін на те, що він дасть мені спокій. Я сказав:

«Ні». Я ж ніби правильно сказав, на перший погляд? Потім він спитав, чи хотів би я, щоб ти якось постраждала у цій справі. Я сказав: «Ні». Він спитав, чи хотів би я, щоб ти постраждала взагалі. Я сказав: «Ні». Тоді він оголосив, що, значить, я до тебе не байдужий. Лірино…

— Що?

— Якщо я не віддам йому долі, ти будеш проклята також.

— Бурецвіте… — здавлено проревіла я.

— Пробач мені, Лірино. Я обіцяю тобі, що віддам долю, якщо іншого виходу не буде.

— Бурецвіте, ти розумієш, чому він нашими долями зацікавився?

7
{"b":"293015","o":1}