— Та я…

— Ходімо.

— Як, уже?…

Він потяг мене геть.

— А може… — лопотіла я.

— Надвір, — скомандував Садівник.

Ми вийшли. Сонце яскраво сяяло, на небі лише де-не-де виднілися легкі хмаринки. Раптом я у звичайному сонячному світлі почала вловлювати особливі промені, що походили від кристала. Я поглянула на соковиту зелень, залиту цим світлом, і подумала, що насправді все на світі просякнуте цим дивовижним світінням.

— Ну як? — спитав Садівник.

Я поглянула на нього. Вперше я не почувалася поряд із ним напруженою. Я дивилась і нічого не говорила.

— Усе зрозуміло, — зітхнув він, узяв мене під лікоть і повів назад, до свого будиночка.

13

Перла та Бурецвіт сиділи на травичці неподалік халабуди й неголосно про щось розмовляли.

— О, де це ви блукали? — радо вигукнула моя подруга, помітивши нас. — Лірино, з тобою все гаразд?

— Так.

— Пане Лісниче, що ви зробили з моєю подругою? — спитала Перла.

Садівник відступив на крок і окинув мене поглядом.

— Що, пробрало?

— Га?

— Нічого, це минеться, — сказав він Перлі. — А ви тут як?

— О, чудово! Тільки за вами скучили.

Шукач стурбовано оглядав мене.

— Ти в нормі?

— А хіба ні?

— Чого це в тебе таке просвітлене обличчя?

Я мовчки вирячилася на нього.

— Щось швидко скучили, — сказав Садівник Перлі.

— До гарного товариства швидко звикаєш. І потім його бракує.

— О, вибачте, пані. Тепер не залишатиму вас надовго.

Перла обхопила коліна руками і сяйнула усмішкою.

Бурецвіт піднявся.

— Я на хвилинку в дім, — сказав Садівник Перлі й пішов до своєї хати.

Шукач стояв, мовчки переводячи погляд з мене на Перлу.

Потім він теж подався геть, але раптом розвернувся і сказав:

— Перло!…

— Що?

— Я не можу більше цього витримувати. Я не можу бачити тебе поруч з цим типом! Невже він тобі справді подобається?

Перла промовчала з розгубленим виглядом.

— Я так не можу, — повторив він.

— Чому? — тихо спитала вона.

— Бо… бо…

Брови Перли в очікуванні здіймалися вище й вище.

— Бо ти потрібна мені. Я… я хочу, щоб ми були разом.

— Ти кохаєш мене?

Від цієї сцени я ніби прокинулась.

Перла сіла пряміше і спитала знову:

— Зайчику… ти… справді закоханий?

— Так.

— Класно! Лірино, телефонуй русалкам!

Я кивнула й рушила до будинку.

— Що… що ви робите… Я казав щиро про свої почуття! — обурився Бурецвіт.

Зі змішаним почуттям я влетіла до халабуди і крикнула Садівникові, який наповнював склянку соком з графина:

— Закоханий!

— Хто? — не зрозумів він. — У кого?

— Бурецвіт! У Перлу!

— Якого дідька?

— Де телефон?

Він махнув вільною рукою в куток кімнати. Там на столику стояв телефон. Я підбігла, схопила слухавку і почала поспіхом набирати номер русалок.

Перла буквально затягла шукача в будинок.

— Бери стілець, іди до Лірини! — командувала вона.

— То ти… ти любиш мене? — белькотав шукач.

— Іди!

Бурецвіт, явно невдоволений, притяг два стільці, один сунув під мене, на другий усівся сам.

— Привіт… він сказав, що кохає.

— Хвилинку, — відгукнувся русалка, полишив слухавку й побіг кудись.

Бурецвіт похмуро дивився на мене.

— Що… готовий?

— Алло, Лірино! — знову з’явився русалка.

— Так.

— Увімкни гучномовець, — сказав Садівник і відпив свій сік.

Я натиснула кнопку.

— Де він там? — спитав русалка.

— Я тут, — озвався шукач.

— Квіточка біля мене. Давай, кажи.

— Я кохаю Перлу.

Запала тиша.

— Ліринко, мені шкода, — сказав русалка, — але, здається, твоя квіточка здохла.

— Що? Ні!

— Не може бути, я кажу правду! — випалив Бурецвіт.

— О ні, вона в’яне дедалі більше…

— Я справді кохаю Перлу!

— Бурецвіте, стулися! — гаркнула я. — Це ж жива істота!

— Вона несправна! — заявив він. — Її кепсько підливали!

На гам звідкілясь з’явився Мереж і з цікавістю споглядав це дійство.

— О ні, — відказав русалка. — Вона була в порядку. Просто ти — брехун.

— Скажіть правду! — голосила я. — Скажіть правду, вона оживе!

— Правду? Правду? — розізлився Бурецвіт. — А правда така, що я її не люблю! Ревную, але не люблю!

— Ну, квітці полегшало, а от наші справи кепські, — сказав русалка.

— Вибачте, — огризнувся шукач.

— А кого ти любиш, Бурецвіте? — спитав русалка.

— Я… я не знаю.

Русалка поклав слухавку. У кімнаті огидно запікало. Я вимкнула гучномовець.

— Я знала, що чоловікам не можна вірити, — зітхнула Перла.

— Не засмучуйся, моя мила, — сказав Садівник, явно задоволений результатом досліду. — Він тебе не вартий.

Бурецвіт піднявся і вийшов надвір. Я поклала лікті на стіл та опустила обличчя в долоні.

14

Минула ще одна ніч. Ранкове світло вливалося до нашої спальні, я сиділа на ліжку і дивилася, як Перла розчісує волосся.

Двері прочинилися, на порозі з’явився Мереж.

— Мене мучить одне питання, — сказав він.

— Доброго ранку, Мереже, — відгукнулася я.

— Яке бажання більш егоїстичне, — вів він далі своє, — бути закоханим чи кохати?

— Всі бажання егоїстичні, Мереже, — похитала головою моя подруга.

— Але є більш егоїстичні, а є менш егоїстичні, чи не так? — звернувся він до мене.

— Не знаю, — зітхнула я.

— Що ми тепер робитимемо? — спитав Мереж.

— Ну, насильно я його в себе не закохаю, — сказала Перла. — Вибач, подруго, але місію не виконано.

— Це нічого… — прошепотіла я. — Треба подумати. Погуляти на свіжому повітрі та подумати…

Я подивилася на ліс за вікном. Так, я знала, що робити.

Щоб врятувати ситуацію, потрібне було диво. Справжнє диво, таке, що не може статися без магії. Саме тому я простувала лісом до споруди з чарівним кристалом.

«Ця штука вирішить усі мої проблеми» — музикою грало в моїй голові. Я ледь стримувалася, щоб не підспівувати вголос. Стежка хутко вивела мене до хатки з округлим дахом. Я впевнено увійшла.

Світло кристала цього разу не лилося спокійно та рівномірно, промені тривожно пульсували, ніби камінь був збуджений.

Я підійшла до нього — неквапливо, обережно. «Моє бажання неможливе», — сказала я і простягнула руку до жмутка тривожного світла.

«Не роби цього!» — почула я чужий голос просто у власній голові. Я обернулась, але нікого поруч не було. «Благаю, тільки не роби дурниці!» — я впізнала голос русалки. А, їхні телепатичні штучки…

— Цього разу я сама вирішу, русалко.

Мої пальці торкнулися кристала.

15

Нічого наче не трапилося. Кристал світився так само нерівно.

Я вийшла з будиночка і попрямувала назад. На душі було недобре, всередині росло погане передчуття. Мені стало холодно, і я пришвидшила ходу, та раптом зупинилася, побачивши перед собою Садівника.

— Даремно я показав тобі його… — сказав він.

Я відвела погляд і відчула мурашки на шкірі. Чи це від хвилювання, чи це…

— Що ти наробила…

Щось вогке торкнулася моєї щоки. Я здригнулася.

— Ти зруйнувала заповідник, Лірино.

На соковиту траву, на квіти і листя дерев стали поволі опускатися сніжинки. Вони сновигали в повітрі, ніби вишукуючи собі краще місце серед зелені.

Я поглянула на Садівника. Одна зі сніжинок тільки-но всілася йому на ніс. Повіяв холодний вітер, сніг посипав дужче.

Садівник схопив мене за руку і потягнув до своєї хати.

— Ну, ти будеш коли-небудь слухати, що тобі говорять, дурбецало? — тріщав зі слухавки русалчин голос. Коли ми підійшли до будинку, телефон там уже дзвонив. — Я тобі сказав нічого там не псувати, нічого! А ти що зробила? Ти спаскудила увесь заповідник! Молодець! Феноменальний результат!