Литмир - Электронная Библиотека

Тепер йому залишалося тільки віднести на постійне зберігання структуру м’язів, нервів і судин обличчя. Тримаючи долоню у рукавичці на голові препарату, Ганнібал рушив у глиб свого мозку, ввійшов до передпокою палацу пам’яті. Вибрав музику, і в коридорах зазвучав струнний квартет Баха; швидко проминувши зали Математики й Хімії, він діставсь до кімнати, яку недавно переніс до себе з музею Карнавале[92] і назвав залом Черепа. За кілька хвилин усе було розташовано на належних місцях, він узгодив анатомічні деталі зі стилем експозиції Карнавале, приділивши увагу тому, щоб синяві вени обличчя не губилися на фоні синіх ниток гобеленів.

Упоравшись із залом Черепа, він затримався на хвильку біля входу, в залі Математики. То була чи не найстарша частина його палацу. Йому схотілося знов пережити відчуття, що заполонило семирічного хлопчика, коли він зрозумів теорему, доведення якої показав йому пан Яков. Тут зберігалися всі лекції пана Якова із замку, але не було жодного слова з мисливського будиночка.

Все, що трапилося там, перебувало поза межами палацу пам’яті, хоча ховалося неподалік, десь у найтемніших хижках його сновидінь, обсмалених і чорних, але, щоб дістатись туди, він мусив вийти з палацу. Мусив перейти сніг, у який вмерзли заляпані кров’ю й мозком пана Якова сторінки роздертого Гюйгенсового «Трактату про світло».

У палаці він за бажанням умикав або вимикав музику, а там він не контролював звуків і якийсь із них міг його вбити.

Він виринув із палацу пам’яті на поверхню свідомості й побачив, що повернувся до свого вісімнадцятирічного тіла, яке сиділо біля столу в анатомічній лабораторії, поклавши руку на чийсь мозок.

Ще з годину він малював. Завершений малюнок точно відображав розкриті вени й нерви препарату, що покоївся на столі. Ціла частина обличчя не мала нічого спільного з оригіналом. Це було лице з хижок. Лице Владіса Ґрутаса, котрого Ганнібал називав Синьооким.

* * *

П’ять прогонів угору вузькими сходами до комірчини над медичною школою і сон.

Низька частина косої стелі мансарди мала японський вигляд, вона гармоніювала з його низьким ліжком. У високому кутку кімнати стояв стіл. Стіни навкруг столу і над ним були рясно завішані замальовками розтинів, безкінечними анатомічними ілюстраціями. На кожнім малюнку були виписані точно всі органи й судини, а от обличчя персонажів походили з його сновидінь. На все це з верхньої полиці дивився ікластий череп гібона.

Дух формаліну він ретельно змивав із себе внизу, а решта хімічних запахів лабораторії взагалі не досягали його височіні в цьому старезному, продутому вітрами будинку. Він не впускав до себе в сни ані гротескних образів мерців, ані недооброблених препаратів, ані зарубаних чи повішених, яких йому іноді доводилося забирати з в’язниць. Існував лиш один образ, лиш один звук, що міг його збудити зі сну. І він ніколи не знав, коли той трапиться знову.

Місяць низенько. Місячне сяйво, розмите хвилястою, пухирчатою шибкою, скрадається по Ганнібаловому обличчю до мовчазної стіни. Воно торкається Мішиної руки на малюнку над його ліжком, повзе до понівечених облич на анатомічних рисунках, маркує образи з його снів і нарешті сягає черепа гібона, спершу яскраво освітлюючи великі білі ікла, а потім і лоб над глибокими очними западинами. З темряви свого черепа гібон дивиться на сплячого Ганнібала. У нього зараз дитяче обличчя. Зі стогоном він повертається на бік, відсмикуючи руку од невидимого хапуна.

Він стоїть у клуні, пригорнувши до себе Мішу, вона кашляє. Каструльник мацає плоть її рук і щось каже, але жодного звуку не виходить із його рота, тільки його гидкий віддих видно в морозному повітрі. Міша тулиться обличчям до грудей Ганнібала, щоб сховатися від подихів Каструлъника. Щось говорить Синьоокий, аж ось вони співають, дуркують. Він бачить миску й сокиру. Кидається на Синьоокого, колюче підборіддя, смак крові, вони тягнуть Мішу геть. У них є сокира й миска. Він виривається й біжить слідом за ними, так пооовільно рууухаються ноги, за дверима той Синьоокий і Каструльник підняли Мішу за руки, висячи, вона щосили вивертає голову назад і над закривавленим снігом до нього лине її клич…

Ганнібал прокинувся, задихаючись, він чіплявся за кінчик сновидіння, щільно заплющивши очі, силувався повернутися до тієї миті, коли перервався його сон. Закусивши край подушки, він намагався його детально пригадати. Як називали одне одного ті люди? Які в них імена? Коли він перестав чути звуки? Він не може пригадати, коли втратив цю здатність. Йому було конче потрібно знати, як вони звали одне одного. Він мусив додивитися цей сон до кінця. Він намагався з палацу пам’яті перейти до темних схованок повз розкидані на снігу рештки мозку пана Якова, але не зміг. Він міг витримати образ палаючого на матері одягу, своїх мертвих батьків, Берндта і пана Якова посеред двору. Міг у хаті бачити з балкона, до якого вони з Мішею були прикуті, як унизу рухаються мародери. Але він не міг перейти далі тієї миті, де Міша, підвішена в повітрі, повертає голову, щоб глянути на нього. Що відбувалося після цього, він не міг пригадати, тільки те й пам’ятав, як набагато пізніше його, з ланцюгом на шиї, знайшли солдати, як потім їхав із ними на танку. Він дуже хотів пригадати. Він мусив згадати. Зубиувигрібнійямі. Цей спалах не траплявся часто; зараз він аж сів у ліжку. Подивився на гібона в місячному сяйві. Зуби набагато менші за ці. Дитячі зуби. Не страшні. Майже як мої. Я мушу почути голоси, що ллються з їхнім гнилим диханням, я знаю, чим тхнуть їхні слова. Я повинен згадати їхні імена. Я мушу знайти їх. І знайду. Як мені допитати самого себе?

36

Професор Дюма писав м’яким круглим почерком, не схожим на лікарський. У його цидулці йшлося: «Ганнібале, чи не могли б ви розглянути можливість якихось ваших дій стосовно Луї Фера в Санте?»

До записки професор додав вирізку з газети, у якій повідомлялося про вирок Фера і деякі подробиці про нього самого: Фера з Ліона, незначний функціонер режиму Віші, не відзначався тісною співпрацею з окупантами, але пізніше був заарештований німцями за те, що підробляв і продавав талони на харчі. Після війни був звинувачений у співучасті У воєнних злочинах, але виправданий через нестачу свідчень. Тепер французький суд оголосив йому вирок за вбивство з приватних причин двох жінок у 1949 й 1950 роках. Протягом найближчих трьох днів його мають стратити.

В’язниця Санте розташована у чотирнадцятому окрузі, недалеко від медичної школи. За чверть години Ганнібал був уже там.

У дворі робітники міняли труби дренажної системи — там, де з 1939 року, після скасування публічних страт, відрубували голови гільйотиною. Охоронці біля воріт знали Ганнібала в обличчя, тож вони одразу його впустили. Роблячи запис у книзі відвідувачів, він помітив угорі сторінки прізвище інспектора Попіля.

З великої бічної кімнати у центральному коридорі чулося постукування. Проходячи повз прочинені двері, Ганнібал побачив знайоме обличчя. Державний кат Анатоль Турно, знаний як Мсьє де Парі, особисто привіз гільйотину з її гаража на вулиці Томб-Ісвар[93] і тепер встановлював її в тюремному приміщенні. Він мастив коліщатка мутона,[94] щоб на них легко з’їхало лезо.

Мсьє де Парі був перфекціоністом. З делікатності він завжди тримав накритою верхню частину своєї машини, щоб його пацієнт не міг бачити леза.

Луї Фера утримувався на другому поверсі першого корпусу Санте в камері смертників, відділеній від інших камер коридором. Гудіння перевантаженої в’язнями тюрми долинало до його камери хвилями зойків, мурмотіння й вигуків, посеред яких він добре чув гепання кувалди Мсьє де Парі, котрий на нижньому поверсі продовжував процес зборки.

вернуться

92

Карнавале — музей історії Парижа, що міститься в будинку колишнього готелю «Carnavalet», зведеному 1560 р.

вернуться

93

Tombe-Issoire («Могила Ісвара») — середньовічна вуличка, де начебто було поховано вбитого лицарем Гійомом Оранзьким вождя саксів, велетня Ісвара (Ізоре).

вернуться

94

Mouton («баран») — металева пластина вагою 30 кг, до низу якої прикручено ніж гільйотини.

27
{"b":"271685","o":1}