Литмир - Электронная Библиотека

Собака побачила його і, не встаючи, махнула хвостом туди-сюди.

Від лазні почулася японська цитра. Ганнібал рушив на звуки музики. Закурене вікно світилося зсередини живим сяйвом. Ганнібал зазирнув. Поряд із ванною сиділа Чійо і щипала струни довгого елегантного кото.[28] Цього разу вона запалила свічки. Джерґотів водонагрівач. Під ним, стріляючи іскрами, потріскував вогонь. У воді була леді Мурасакі. Леді Мурасакі у воді, ніби латаття в рові, де лебеді плавають і не співають. Ганнібал задивився, мовчазний, наче лебідь, розгорнув свої руки, мов крила.

Він позадкував од вікна і повернувся в присмерку до своєї кімнати, якийсь чудернацьки обважнілий, і там знову впав на ліжко.

Жар прогорілого вугілля ще відсвічувався на стелі хазяйської спальні. У напівтемряві граф Лектер притулився до леді Мурасакі, відповідаючи на її доторк і голос.

— У чеканні на вас мені стало тоскно, як тоді, коли ви були у в’язниці, і я згадала вірш одної з моїх пращурок, Оно но Комачі,[29] написаний тисячу років тому.

— О…

— Вона була дуже пристрасною коханкою.

— Я згораю від нетерпіння дізнатися, що вона написала.

— Ось вірш:

Хіто ні аван цукі но накі йо ва/омойокіте/мунехасірібі ні/ кокоро які орі.

Ви чуєте його музику?

Роберт Лектер зі своїм західним слухом не чув музики, але, знаючи, де ховається музика, він не втрачав ентузіазму.

— О Боже, звичайно. Розкажіть мені зміст.

— Нема шансу побачити його/в цю безмісячну ніч/ я лежу без сну, палаю/груди їсть вогонь/серце в полум’ї.

— О Шеба,[30] це божественно.

Вона з витонченою делікатністю позбавила його напруження.

У фойє шато високий дзиґар доповідає про пізню годину, м’який передзвін лине кам’яними коридорами. Мастиф ворушиться в своїй буді й тринадцятьма короткими скавками відповідає годиннику. Ганнібал у своїй власній чистій постелі перевертається уві сні. І бачить сни.

У клуні холодне повітря, одяг на дітях стягнуто вниз до пояса, Синьоокий і Жаб’яча Лапа щупають м’ясо на їхніх плечах. Решта ґелґотять позаду них і кубрячаться, мов гієни в очікуванні. Є тут і той, що завжди готовий допомогти зі своєю мискою. Міша розпашіла, вона кахикає, відвертаючи обличчя від їхніх подихів. Синьоокий хапається за ланцюги на дитячих шиях. Пташина кров і пір’я, прилиплі на його обличчі.

Рипучий голос Каструльника: «Берімо її, вона все’дно помре. А він залишиться свіжеееееньким трохи довше».

Синьоокий, жахливо морочливий, до Міші: «Ходімо гратися, ходімо гратися!»

Синьоокий співає, і Жаб’яча Лапа разом із ним:

Маленький, тихий, мовчазний стоїть у лісі чоловічок,
На ньому пурпуровий плащик мерехтить.

Каструльник підставляє свою миску. Жаб’яча Лапа піднімає сокиру, Синьоокий тримає Мішу, і Ганнібал із верещанням наскакує на нього, вгризається зубами Синьоокому в щоку, Міша висить у повітрі, піднята за руки, вигинається, намагаючись оглянутися на брата.

— Міша, Міша!

Ридання лунають кам’яними коридорами, граф Лектер і леді Мурасакі забігають до Ганнібалової спальні. Він закусив подушку зубами, навкруги літає пір’я, Ганнібал гарчить і квилить, він борсається і б’ється, зціпивши зуби. Граф Лектер навалюється на нього всім тілом, натягує хлопцеві на руки ковдру, вкриває йому ковдрою коліна.

— Спокійно, спокійно.

Боячись, щоб Ганнібал не перекусив собі язика, леді Мурасакі швидко розв’язує пояс свого халата, затискає йому ніс, поки він не починає хапати ротом повітря, і встромляє йому між зуби свій пояс.

Він здригається і застигає, мов смертельно поранений птах. Халат на ній розчахнутий, вона притискає хлопчика до себе, утримує між своїх грудей його обличчя, мокре від лютих сліз, пір’я прилипло йому до щік.

Але питається вона чомусь у графа:

— З вами все гаразд?

16

Ганнібал встав рано й умився в тазу, поливаючи собі воду з кухля на нічному столику. Пір’їнка плавала у воді. Від ночі в нього залишилися бляклі, розпливчасті спогади.

Позаду себе він почув шарудіння паперу на кам’яній підлозі, йому під двері підсунули конверта. Гілочка верби з котиками була прилаштована до послання. Перш ніж прочитати записку, Ганнібал у долонях ківшиком підніс її до лиця.

Ганнібале!

Я буду вельми втішена, якщо ви прийдете до моєї вітальні в годину Кози. (Це 10-та ранку у Франції).

Мурасакі Шікібу

Ганнібал Лектер, тринадцятирічний, з волоссям, щільно пригладженим мокрими долонями, стояв перед зачиненими дверима вітальні. Звідти чулися звуки цитри. Це була інша пісня, не та, яку грали в лазні. Він постукав.

— Прошу.

Він ввійшов до приміщення, схожого одночасно на салон і майстерню, з п’яльцями для гаптування біля вікна й пюпітром для каліграфії. Леді Мурасакі сиділа біля низенького чайного столика. Висока зачіска заколота ебеновими шпильками. Вона розкладала квіти під шепіт рукавів свого кімоно.

Гарні манери в різних культурах перегукуються, бо існують заради єдиної мети. Леді Мурасакі привітала його плавним поклоном своєї граційної голови.

Ганнібал уклонився в пояс, як навчав його батько. Він побачив цівку духмяного диму, що тягнулася до вікна, мов далека пташина зграя, і синеньку жилку в леді Мурасакі на руці, якою вона тримала квітку, її вухо, пронизане рожевим сонцем. Звуки цитри Чійо м’яко долинали з-за ширми.

Леді Мурасакі запросила його сісти напроти неї. Вона мала приємний альт із вкрапленнями нот, яких не знайти у західній гамі. Ганнібалу її голос нагадував ненав’язливий дзенькіт музичних висульок.

— Якщо не захочете розмови французькою, англійською чи італійською, ми можемо скористатися якимсь із японських слів — скажімо, kieuseru,[31] це означає — «зникни».

Вона закріпила стеблину на належному місці, підняла очі від квітів і подивилася на нього.

— Мій світ, Хіросіма, зник у полум’ї. Ваш світ теж одірвали від вас. Тепер і ви, і я маємо спільний світ, який самі створюємо. У цю хвилину. У цій кімнаті.

Вона підняла решту квітів із циновки на підлозі й поклала їх на стіл біля вази.

Ганнібал був заслухався шерхотінням листя й шелестінням її рукавів, аж раптом вона запропонувала квіти йому.

— Ганнібале, де б ви їх самі поставили? Виберіть на ваш розсуд найкраще місце.

Ганнібал задивився на бутони.

— Коли ви були малим, ваш батько присилав нам ваші малюнки. Ви маєте смак. Якщо вам цікавіше намалювати букет, можете скористатися альбомом, що лежить поряд із вами.

Ганнібал зважився. Взяв дві квітки й ножа. Зміряв оком арку вікна, кривизну каміна, де над вогнем висів чайник. Коротко обрізав стебла і поставив квіти у вазу, створивши гармонійний вектор між букетом і простором кімнати. Відрізані стебла поклав на стіл.

Леді Мурасакі просвітліла.

— О, ми назвали б це морібана — скошеним стилем.

Вона зважила в руці шовковисту півонію.

— А де б ви помістили ось цю квітку? І чи варто використовувати її взагалі, як на ваш смак?

У вогнищі зашипіло, скипів чайник. Ганнібал почув булькіт води, заслухався й поринув поглядом у кип’яток, лице його перемінилося, та й сам він опинився далеко звідси.

Мішина ванна на печі у мисливській хатинці, череп козеняти рогами б’ється у стінки серед клекотіння окропу, ніби буцається, намагаючись вискочити. Кістки шварґотять в ошалілій воді.

вернуться

28

Кото — метрової довжини семиструнна цитра, завезена в Японію з Китаю в період Нара (710–793 pp.), на якій грають залізними наперстками; один із найпопулярніших у Японії традиційних інструментів.

вернуться

29

Оно но Комачі — знаменита куртизанка й поетеса IX ст., засновниця класичної традиції п’ятивірша танка.

вернуться

30

Шеба — власне ім’я цариці Савської, еталону жіночої краси і розуму в Біблії та інших стародавніх текстах.

вернуться

31

Kieuseru — у японському сленгу, який тепер використовують також американці, дорівнює нашому «йди під три чорти».

11
{"b":"271685","o":1}