Його обмежений розум замислився над іще одним способом здобути омріяне багатство, коли Люк виявив, що на нього заглядаються жінки. Свою першу спробу він здійснив на фермі Гнарлунга, де жила достатньо молода і достатньо вродлива спадкоємиця. Але випадково його спіткало невезіння: молодиця віддала перевагу чорноробу-англійцю, який щойно прибув до Австралії, але про його «подвиги» у Глушині вже ходили легенди. З Гнарлунги Люк подався до Бінджлі й влаштувався там об’їжджати коней, заодно поклав око на ферму, де мешкала підстаркувата та некрасива спадкоємиця з батьком-вдівцем. Бідолашна Дот, він майже добився її руки, але вона таки скорилася вимогам свого батька і вийшла заміж за моторного дідка із сусідньої ферми. Ці два епізоди коштували йому три роки життя, і Люк вирішив, що по двадцять місяців на кожну спадкоємицю — то забагато. Краще бути у постійному русі, рухатися вглиб, охоплювати ширшу територію; аж поки в процесі такої масштабнішої «облави» йому не трапиться підходящий об’єкт. Йому подобалося мігрувати скотоперегінними маршрутами західного Квінсленду — вздовж річок Купер і Діамантіна, а також Барку та Булу-Оверфлоу, що губилися на північному заході штату Новий Південний Уельс. Йому стукнуло тридцять — час знайти гуску, що знесе йому хоча б декілька золотих яєць.

Про Дрогеду чули всі, але Люк нашорошив вуха лише тоді, коли дізнався, що на тій фермі живе єдина донька у родині. Звісно, мало надії, що вона стане спадкоємицею господарства, але хоч на скромні сто тисяч акрів побіля Кайнуни або Вінстона їй таки дадуть, чи як? То була гарна місцевість неподалік Джилі, але для Люка затісна та надто заросла деревами. Бо душа його линула до неозорого обширу західного Квінсленду, де трава тягнулася до обрію, а дерева, якщо й були такі, зосереджувалися на південному сході. Лише одна трава, трава й трава, без кінця й початку, де щасливому фермеру-твариннику випадало аж по десять акрів на вівцю. Бо інколи замість трави виднілася лише пустеля розтрісканого й гарячого чорнозему. Трава, сонце й мухи, кожному — свій рай, а для Люка О’Ніла саме це й було раєм.

Решту відомостей про Дрогеду він вивудив у Джиммі Стронґа, тваринницько-фермерського агента фірми «АМЛ і Ф». Він звозйв його туди отого першого дня, і ця подорож скінчилася для Люка жорстоким розчаруванням, бо, як виявилося, Дрогеда належала Католицькій церкві. Однак він вже знав, що жінки-спадкоємиці трапляються на фермах вкрай рідко, тому коли Джиммі Стронґ сказав йому, що ця єдина донька мала на рахунку кругленьку суму та багато люблячих братів, Люк вирішив не відступати від початкового плану.

Та хоча він давно знав, що його життєва мрія — це сто тисяч акрів десь поблизу Кайнуни чи Вінстона, і з вузьколобим фанатизмом працював над втіленням цієї мрії, істина полягала в тому, що в душі він любив живу готівку більше, ніж те, що за неї можна купити. Люка вабило не володіння землею та пов’язані з нею сила та впливовість, а перспектива нагромадження рядків акуратних цифр на банківському рахунку, відкритому на його ім’я. Він пристрасно прагнув не Гнарлунги чи Бінджлі, ні, а їхнього еквівалента в твердій готівці. Чоловік, що бажав стати начальником стригалів, ніколи не поклав би ока на безземельну Меґі Клірі. І ніколи не полюбився б йому сам процес тяжкої фізичної роботи, як полюбився він Люку О’Нілу.

Танці в залі Святого Хреста в Джилі були тринадцятими танцями, на які Люк возив Меґі за кільканадцять тижнів. Звідки він про них дізнавався і як примудрявся роздобути запрошення, Меґі не здогадувалася через свою наївність, але щосуботи Люк просив у Боба ключі до «ролс-ройса» і завозив Меґі кудись миль за сто п’ятдесят від Дрогеди.

Коли тієї ночі вони стояли біля паркану, вдивляючись у зоряне небо, було холодно, і Меґі чула, як під черевиками хрустить іній. Наближалася зима. Люк обійняв її рукою за талію і притягнув до себе.

— Ти змерзла, — сказав він. — Краще я відвезу тебе додому.

— Та ні, все нормально, я вже зігрілася, — відповіла Меґі, затамувавши дух.

Вона відчула зміну, яка у ньому відбулася, переміщення руки, що ненав’язливо обняла її за спину. їй приємно було прихилитися до Люка, відчути тепло його тіла й усвідомлювати відмінність його статури від її. Навіть крізь светр Меґі добре відчувала його руку, яка рухалася пестливими колами, немов посилаючи їй обережне пробне запитання. Якби вона сказала, що їй холодно, Люк зупинився б, якби вона не сказала нічого, то він розцінив би це як мовчазний дозвіл продовжувати. Вона ж бо така молода і їй так хотілося скуштувати кохання сповна! Люк був єдиним чоловіком, окрім Ральфа, який цікавив її, то чому б не відчути, як він цілується? От якби його поцілунки були інакшими! Не такими, як у Ральфа!

Розцінивши мовчанку Меґі як згоду, Люк поклав їй на плече другу руку, повернув її до себе і нагнув голову. Ой, хіба і справді рот такий на смак? Тоді на губи можна натиснути й чимось іншим! Що ж робити, щоб показати, наче мені це сподобалося? Меґі просунула свої губи поміж губ Люка — і відразу ж пожалкувала: тиск лише посилився. Люк широко роззявив рота і губами та язиком розтиснув їй губи, а потім засунув їй до рота язик і почав возити ним всередині. Як бридко. Чому ж коли її цілував Ральф, відчуття було зовсім іншим? Тоді їй і на думку не спало, що поцілунок — мокрий та трохи нудотний, тоді вона, здавалося, не думала ні про що, вона розкрилася перед Ральфом як скринька, на якій досвідчена рука натиснула на потаємну кнопку Господи, що ж це він робить? І чому тіло так сіпнулося і притиснулося до нього, коли розум нестримно хотів відсахнутися?

Люк знайшов на її спині чутливу точку і натискав на неї пальцями, і Меґі аж скорчилася від цього дотику Перервавши поцілунок, Люк припав губами збоку до її шиї. Здавалося, Меґі це сподобалося більше, аніж поцілунок у губи, вона охнула, оповила його руками, та коли він знову припав до її губ і спробував стягнути з її плечей плаття, вона різко відштовхнула його і відступила назад.

— Досить, Люку!

Цей епізод розчарував Меґі й навіть збурив легку огиду. Люк прекрасно це зрозумів; він допоміг їй сісти в авто і скрутив цигарку, таку потрібну, щоб вгамувати нерви. Він звик вважати себе вправним та досвідченим коханцем, і досі жодна дівчина не мала до нього претензій, але вони не були такими чутливими й неприступними панянками, як Меґі. Дот Макферсон, спадкоємиця ферми Бінджлі, взагалі була груба, як колода, і не навчалася в елітних сіднейських інтернатах та різних нікчемних, на його думку, закладах. Люк був вродливий, але мало відрізнявся від звичайного сільського чорнороба в сексуальній досвідченості: він знав мало поз та рухів, окрім тих, які подобалися йому самому, а теорії сексу він не знав взагалі. Ті численні дівчата, з якими йому випало кохатися, охоче демонстрували йому, що це їм подобається, але щоб приймати це за чисту монету, він мав роздобути надійну особисту інформацію, і не завжди чесним шляхом. Дівчина погоджувалася на інтим і всіляко старалася задовольнити мужчину, сподіваючись на заміжжя, особливо коли до неї підбивав клинці такий вродливий та працьовитий хлопець, як Люк. А ніщо так не задовольняє чоловіка, як слова про те, що він — найкращий коханець. Люк навіть і близько не здогадувався, скільки чоловіків, окрім нього, пошилися таким чином у дурні.

Згадавши про підстаркувату Дот, яка йому віддалася, але змушена була скоритися батьковій волі, бо той на тиждень замкнув її у стригальському хліву з гнилою обсидженою мухами тушею, Люк подумки стенув плечима. Меґі виявилася міцним горішком, і він не міг дозволити собі налякати її чи викликати у неї стійку огиду. З любовними втіхами та розвагами доведеться почекати, от і все. Він зваблюватиме її так, як їй, вочевидь, хочеться: квітами, ніжною увагою та сором’язливими дотиками — і не більше.

Якийсь час тривала ніякова тиша, а потім Меґі зітхнула і відкинулася на спинку сидіння.

— Вибач, Люку.