Не встигла вона відсахнутися, як він рвучко нахилився, вхопив її за передпліччя і міцно затиснув її тіло у себе між ногами. Її лють відразу ж щезла; вона поклала долоні йому на стегна і підняла на нього очі. Але він не поцілував її. Прибравши зі стегон її руки, він перекрутився, вимкнув лампу позаду себе, а потім ослабив хватку і відкинув голову на спинку крісла.

Джастина не могла збагнути — чи то Райнер затемнив кімнату до жевріння каміна як перший крок до акту кохання, чи то для того, щоб приховати вираз свого обличчя. Розгублена, побоюючись негайного відторгнення, вона чекала, поки їй скажуть, що робити. Вона мала раніше збагнути, що з такими людьми, як Райнер, жартувати не варто. Бо люди такого типу є непереможними, як сама смерть. Чому б їй не покласти голову йому на коліна і сказати: вибач мене Рейне, кохай мене, я без тебе не можу? О, безперечно, — якби їй вдалося підштовхнути його покохатися з нею, то повернувся б якийсь емоційний ключ, і всі вивільнені почуття хлинули б нестримним потоком…

Він сидів мовчки, з відстороненим поглядом, але дозволив їй зняти з нього піджак та краватку; та, коли Джастина почала розстібати йому сорочку, вона зрозуміла — нічого не вийде. Інстинктивні еротичні навички, здатні найбуденнішу дію зробити надзвичайно збуджуючою, не входили до її репертуару. Це було так важливо — а у неї нічого не виходило! Пальці її затремтіли, губи скривилися. І Джастина розплакалася.

— О, ні! Herzchen, люба, тільки не плач! — Райнер підняв її, всадовив на коліна і, прихиливши її голову собі на плече, обійняв. — Вибач, Herzchen, я не хотів! Я не хотів, щоб ти плакала.

— Тепер ти знаєш, — сказала вона, хлипаючи. — Я жалюгідна нікчема; я ж казала тобі, що нічого не вийде! Рейне, мені так хотілося утримати тебе, але я знала, що з цього нічого не вийде, особливо, коли ти дізнаєшся, яка я страшна!.

— Звісно, з цього нічого не вийде. Та й не могло вийти. Бо я тобі не допомагав, серденько. — Він наблизив її обличчя до свого, поцілував їй повіки, мокрі від сліз щоки, кутики рота. — Це моя помилка, Herzchen, а не твоя. Я хотів тобі відплатити тією ж монетою і подивитися, як далеко ти зайдеш, якщо тебе не заохочувати. Та, здається, я помилився щодо твоїх мотивів, nicht war[16]? — Його голос став грубішим, якимось більш німецьким. — Кажу тобі — якщо це те, що ти хочеш, ти його отримаєш, але ми зробимо це разом.

— Рейне, благаю, припинімо! Я не маю в собі того, що для цього потрібно. Я тільки розчарую тебе!

— О, маєш, серденько, певен, що маєш. Я бачив це на сцені. Як ти можеш сумніватися у собі, коли ти зі мною?

І це було настільки переконливо сказано, що Джастина кинула хлипати.

— Поцілуй мене так, як цілував тоді, у Римі, — прошепотіла вона.

Та тільки цей поцілунок виявився не таким, як у Римі. Там — то було щось дике, приголомшливе, вибухове; тут — млосне, глибоке, щось, що давало можливість скуштувати одне одного, понюхати, відчути, поступово занурюючись у хтиву знемогу. Її пальці повернулися до ґудзиків на його сорочці, а він потягнувся до блискавки її плаття, потім Райнер накрив руку Джастини своєю і засунув під сорочку, провівши її долонею по своїй шкірі, вкритій тоненьким м’яким волоссям. Раптовий і міцний поцілунок у шию викликав у неї млосну знемогу — таку потужну, що вона мало не зомліла; здалося, вона падає — вона й справді падала на шовковистий килимок, а Рейн нависав над нею. Він уже був без сорочки, а може, і не тільки без сорочки, їй не було видно, видно було тільки відблиск вогню в каміні на його плечах, який охопив усе її тіло, видно було тільки сувору лінію його красивого рота. їй страшенно захотілося порушити цю дисципліновану суворість, і вона, вчепившись пальцями йому у волосся, змусила Райнера поцілувати себе ще раз і ще раз, міцніше й міцніше!

О, як із ним приємно! Наче повернення додому, до свого,— губами, тілом та руками Джастина впізнавала кожну його часточку, яка була такою казково-незвіданою! Коли увесь світ зіщулився до невеличких омахів полум’я в каміні, що вистрибували в темряві, вона розкрилася його бажанню і дізналася те, що він надійно приховував від неї упродовж знайомства: напевне, Райнер подумки кохався з нею тисячі разів. Це підказав їй власний досвід та наново набута інтуїція. Джастина почувалася обеззброєною. З будь-яким іншим мужчиною така інтимність і приголомшлива чуттєвість відштовхнули б її, але Райнер дав їй зрозуміти: вона має право розпоряджатися ним. І вона розпоряджалася. Аж поки не скрикнула йому завершувати й оповила руками так міцно, що відчула під плоттю його кістяк.

Повільно спливали хвилини, загорнуті в насичені почуттями спокій і тишу. Вони стали дихати в унісон, повільно й легко; він поклав голову їй на плече, а вона закинула на нього ногу. Мало-помалу її хватка на його спині ослабла до мрійливого кругового погладжування. Райнер зітхнув, перевернувся і поклав Джастину на себе, мимоволі даючи їй можливість іще глибше зануритися у задоволення від перебування з ним. Вона поклала руку йому на бік, щоб насолодитися дотиком його шкіри, а потім, ковзнувши рукою по теплих м’язах, огорнула долонею важку й м’яку масу у нього в паху. І з цікавістю відчула, як та ожила, зарухалася сама по собі, що стало для неї новим і незвіданим відчуттям, бо колишні коханці ніколи не цікавили її настільки, щоб вона зберігала свою сексуальну цікавість і до цієї стадії — розслабленої та невимушеної. Та раптом те, що було в неї у долоні з розслабленого та невимушеного стало таким твердим, збуджуючим та привабливим, що їй знову захотілося його.

Застукана зненацька, вона пережила ще один приємний шок, Джастині аж дух перехопило, коли Райнер оповив їй руками спину, а потім пригнув голову до себе. І вона у темряві розгледіла, що в лінії його рота й сліду не лишилося від жорстко контрольованих емоцій: тепер його силует визначався виключно нею і для неї. І в її душі вперше у житті народилися ніжність та смиренність. Напевне, це виявилося у її обличчі, бо він вдивлявся в неї, сяючи від емоцій, що вона, не витримавши цього погляду, нагнулася і взяла його губами за нижню губу. Нарешті думки та почуття злилися в одне, але беззвучний скрик застигнув у неї на вустах, залишився невимовленим зойком задоволення, яке приголомшило її — вона втратила здатність усвідомлювати все, окрім цього потужного пориву, бездумно переживала кожну напружену мить. Світ досяг крайньої точки свого звуження, зібгався і повністю щез.

Напевне, Райнер підкинув у камін поліняк, бо коли крізь складки штор проникло м’яке світло лондонського дня, у кімнаті й досі було тепло. Цього разу, коли він поворухнувся, Джастина швидко зреагувала і зі страхом вчепилася йому в руку.

— Не йди!

— А я нікуди і не йду, Herzchen. — Стягнувши з софи ще одну подушку, він поклав її собі під голову, пригорнув Джастину ближче до себе і легенько зітхнув. — Все нормально?

— Так.

— Тобі не холодно?

— Ні, але якщо холодно тобі, то ми можемо перебратися до ліжка.

— Після того як кілька годин кохалися на тому килимку? Це буде жахливе падіння! Навіть якщо у тебе простирадла з чорного шовку.

— Та ні, вони звичайні, з білої бавовни. Кажеш, тобі сподобався оцей шматочок Дрогеди?

— Шматочок Дрогеди?

— Килим! Він зроблений із дрогедських кенгуру, — пояснила Джастина.

— Йому бракує екзотичності й еротичності. Я замовлю тобі тигрячу шкуру з Індії.

— Це нагадує мені один віршик: