Людовік, проте, винагородив себе за таку поступливість і люто помстився на кардиналі де ля Балю, що порадив йому так нерозважливо довіритися герцогові Бургундському. Трістан, що мусив відвезти французькому війську наказ виступати, дістав ще й іншу інструкцію, а саме — ув’язнити кардинала у відомий замок Лош і посадити його в одну з тих залізних кліток, які, ходили чутки, придумав сам шановний кардинал.

— Нехай він випробує свій винахід, — сказав король. — Кардинал представник святої церкви, і ми не можемо проливати його кров, але, хай йому чорт, його єпіскопат протягом десяти років буде досить-таки обмежений. І дивися мені, щоб військо негайно вирушало.

Мабуть, такою своєю поступливістю перед Карлом Людовік сподівався уникнути прикрішої для себе вимоги, якою герцог бажав закріпити їхнє замирення. Але коли він сподівався цього, то погано знав характер свого кузена, бо не було в світі людини, впертішої за Карла Бургундського, особливо коли він вважав себе ображеним або хотів помститися на комусь.

Тільки було послано гінця до Франції покликати добірні допоміжні війська, як Карл зажадав від Людовіка дати офіційну згоду на шлюб герцога Орлеанського з графинею де Круа. Король погодився, важко зітхнувши, і задовольнився лише скромним зауваженням, що спершу треба було б спитати, що гадає з цього приводу сам герцог Орлеанський.

— Ну, про це вже ми подбали, — відповів герцог Бургундський. — Кревкер розмовляв із самим паном герцогом Орлеанським і, дивна річ, побачив, що той зовсім байдужий до честі дістати руку королівської дочки, а в шлюбі з графинею де Круа вбачає найбільше для себе щастя і вважає, що рідний батько не міг би так піклуватися про нього.

— Отже, він найбездушніший і найневдячніший із людей, — сказав Людовік. — Але все буде так, як ви, мій кузене, бажаєте, аби тільки була згода з обох сторін.

— Не турбуйтеся про це, — сказав герцог.

За хвилину після того герцога Орлеанського і графиню де Круа (яку знову супроводили графиня де Кревкер та настоятелька монастиря святої Урсули) покликали перед ясні очі обох монархів. Від герцога Карла (якому Людовік не заперечував, але сидів прикро вражений, усвідомлюючи обмеження своїх законних прав) молоді люди довідалися, що їхній шлюб уже вирішений мудрістю обох государів, щоб закріпити довічну приязнь між Францією і Бургундією.

Герцогові Орлеанському дуже важко було стримати свою надзвичайну радість, щирий прояв якої був би непристойний у присутності Людовіка; а закоренілий страх перед цим монархом примусив його приборкати своє захоплення й обмежитися простою відповіддю, що «його обов’язок наказує йому погодитися з вибором, який завгодно було зробити його величності».

— Любий мій кузене герцоге Орлеанський, — понуро промовив Людовік, — коли вже мені доводиться говорити про таку неприємну для мене річ, я мушу сказати тільки одне: здається, не треба нагадувати вам, що, високо поважаючи ваші достойності, я призначив вам дружиною свою дочку. Але брат мій, герцог Бургундський, вважає, що ваш шлюб із іншою особою буде надійнішою запорукою міцної дружби між нашими державами. А я ставлю над усе інтереси цих однаково близьких моєму серцю держав і готовий пожертвувати задля цього своїми особистими надіями й бажаннями.

Герцог Орлеанський став навколішки й поцілував на цей раз з щирою вдячністю руку, яку простягнув йому король, відвернувшися від нього. Він, як і всі присутні, бачив, що Людовік дав згоду проти своєї волі. Однак король і не намагався таїти свого незадоволення. Навпаки, він хотів показати, що готовий пожертвувати своїми найулюбленішими планами й батьківськими почуттями для спільних інтересів обох держав. Навіть сам Карл був щиро зворушений, а герцог Орлеанський почував певну гризоту за ту радість, яку він переживав, звільнившися від свого заручення з принцесою Жанною. Коли б він знав, як проклинав його в думках Людовік тієї хвилини і які будував плани помсти, то, певно, не докоряв би собі за свій егоїзм.

Після цього Карл звернувся до молодої графині і з звичайною різкістю сповістив її, що запропонований їй шлюб — справа, яка не підлягає ні сумніву, ні зволіканню, додавши водночас, що такий вирок дуже поблажливий, беручи до уваги її непокірність.

— Ваша високість, — сказала Ізабелла, закликаючи на допомогу всю свою мужність, — я підкоряюся наказам вашої милості й мушу виконувати їх…

— Досить, досить, — мовив герцог, перебиваючи її, — все інше я влаштую сам. Ваша величність, — звернувся він до короля Людовіка, — сьогодні вранці брали участь у полюванні на вепра, що ви скажете, коли я запропоную вам після обіду полювання на вовка?

Молода графиня бачила, що їй треба на щось наважитися.

— Ваша високість не так зрозуміли мене, — сказала вона боязко, але досить голосно й твердо для того, щоб звернути на себе увагу герцога, в якій він охоче відмовив би їй, знаючи наперед, що вона може сказати. — Моя покірливість, — вела вона далі, — стосується тільки моїх земель і замків, які предки вашої милості подарували моїм предкам і які я повертаю бургундському домові, коли мій сюзерен вважає, що моя непокірність щодо одруження робить мене не гідною володіти ними.

— Присягаюся святим Георгієм! — вигукнув герцог, люто тупнувши ногою, — невже ця дурка не знає, перед ким вона стоїть і до кого звертається?

— Пане мій, — заперечила Ізабелла з властивою їй твердістю, — я знаю, що перебуваю в присутності мого законного і, сподіваюся, справедливого сюзерена. Проте коли ви позбавите мене моїх володінь, ви заберете від мене все, чим мій рід завдячує щедрості ваших предків, і розірвете єдині зв’язки, що пов’язують нас. Адже не ви дали мені це бідолашне тіло, яке зазнало стількох небезпек, і не ви вдихнули в нього душу, яка підтримує життя в цьому тілі. А я маю намір присвятити тіло й душу богові в монастирі святої Урсули під керівництвом святої матері-настоятельки.

Важко описати подив і обурення герцога. Його можна було б порівняти із подивом сокола, проти якого боязка голубка настовбурчила своє пір’я, щоб захистити себе.

— Ще невідомо, чи схоче прийняти вас свята мати без вашого внеску, — сказав він зневажливим голосом.

— Коли, прийнявши мене, вона вчинила б несправедливість щодо свого монастиря, — відказала графиня Ізабелла, — то, я сподіваюся, серед благородних друзів моєї родини знайдуться співчутливі люди, які не залишать без підтримки сироту графа де Круа.

— Це брехня, — сказав герцог, — це просто нікчемна вигадка, щоб приховати якусь таємницю, негідну пристрасть. Герцог Орлеанський, вона належатиме вам, навіть коли б мені довелося тягти її до олтаря силоміць!

Графиня де Кревкер, розумна й рішуча жінка, яка цілком звірялася на заслуги свого чоловіка й приязне ставлення герцога до нього, не могла не заступитися за нещасну дівчину.

— Государю, — сказала вона, — гнів примушує вас говорити слова, не гідні вас: рукою благородної жінки не можна розпоряджатися проти її волі.

— Крім того, вам, як християнському государю, не личить ставати на перешкоді бажанням побожної душі, втомленої турботами та небезпеками цього світу, стати нареченою Христа, — додала з свого боку настоятелька.

— І мій кузен, герцог Орлеанський, не матиме честі, прийнявши пропозицію, проти якої дама прилюдно висловила заперечення, — зауважив Дюнуа.

— Коли б мені дали досить часу для того, щоб показати себе перед графинею в належному світлі, — почав був герцог Орлеанський, на легковажне серце якого врода Ізабелли справила велике враження.

— Ваша високість, — перебила його Ізабелла, наполегливість якої знайшла собі, підтримку в загальному співчутті, — це зовсім даремно: я твердо вирішила відмовитися від цього шлюбу, який набагато перевищує мої заслуги.

— Ну, мені немає часу чекати, поки ваші примхи переміняться при найближчій зміні місяця, — різко зауважив герцог. — Пане герцоге Орлеанський, ручуся вам, що не далі як за годину вона дасть свою згоду.

— Тільки не на мою користь, — заперечив принц, відчуваючи, що з його боку було б недостойним скористатися з затятої впертості герцога. — Для сина Франції цілком досить один раз дістати рішучу відмову. Він не може більше наполягати на своїх домаганнях.