- Невже догори? - жахнулися наївні кобиздохівці.
- Точно! - похмуро відказав земляк Борщевський. - Он брежнєвський зять - і той погонами торгує!
- У воєнторзі?- поцікавилася Марія, котра попри зайнятість державними справами встигла галопом проскакати либонь з половину московських торгівельних центрів.
- Якому воєнторзі? - обурився земляк на таку темноту. - У міністерстві! Він же міліцейський генерал! Мій швагер у нього полковника купив. Таке дурне, швагра маю на увазі, а тепер полковник!
І спересердя плюнув земляк Борщевський, ще й рукою махнув.
- А почім швагро за погон платив? - діловито перепитав голова сільради Тронц. Земляк показав на пальцях. Кобиздохівці заніміли. А коли мова до них повернулася - десь у районі Мотовилівки - то, не змовляючись, вирішили:
Перше: без мафії не обійтися.
Друге: при нинішніх цінах на погони вигідніше створити свою мафію, аніж шукати вже існуючі.
Ще не приїхали мої земляки додому, ще в хату не ввійшли, а вже дзвонять:
- Ви ж дивіться, щоб на день народження Леоніда Ілліча газифікація була закінчена! - це той наказує, що свого часу Рохманчуку пальцем коло скроні показував.
- Ми то що, - не втримався голова, - ми й до вашого дня народження можемо, тільки накажіть. От тільки ви ще в Уренгой подзвоніть, щоб і вони знали, якого дня їм трасу до Кобиздохівки дотягти. А раптом у них свої дати…
Ще один „розумник” вказівки дає - той, що кулака показував і дострокові перевибори обіцяв:
- Значить, так: ми вашу газифікацію вже провели через план соціального розвитку району, так що дивіться. Ми допоможемо - портрет Леоніда Ілліча беремо на себе. Ну, а решту ви вже самі…
„Решту”! А щоб ти так жив!… З комунгоспу, правда, хлопці вибачилися:
- Нам то що, але з нас область щодня дані вимагає - як у вас фронт робіт. То ви вже що-небудь придумуйте, ви ж там у Кобиздохівці народ тертий.
І сказав голова Рохманчук голові Тронцу:
- Клич людей на актив, будемо мафію організовувати. Бо скоро перевіряючі над’їдуть, а у нас сама тільки траншея стоїть. Будемо викручуватися.
Зберігся унікальний документ, фрагменти з якого допомогли відтворить атмосферу унікального засідання в кабінеті голови Рохманчука, - протокол партактиву села.
„Слухали: про створення в с. Кобиздохівці мафії на предмет організації труб для газопроводу „Уренгой-Помари-Кобиздохівка”. Слово мафія попервах було написано через „хв”, а потім виправлено іншим чорнилом.
„Поступила пропозиція обрати почесну президію у традиційному складі… прийнято одноголосно”.
„Слухали - голову Рохманчука про поїздку до Москви. Ухвалили - взяти до уваги, витрати на поїздку списати по статті: „Падіж великої рогатої худоби”. Одноголосно…"
Завклубом Бабійчук попросив пояснити різницю між нашою мафією і тою, що він у кіно на курорті бачив. До Кобиздохівки ця картина ще не дійшла, а може, й не дійде…
Секретар парткому Кавун пояснив Бабійчуку, що їхня мафія захищає інтереси експлуататорських класів за рахунок інтересів широких трудящих мас. А наша мафія відстоює інтереси широких мас трудящих.
Завклубом Бабійчук: А за чий рахунок, коли у нас в Кобиздохівці, на відміну від Сицилії, немає експлуататорських класів?
Тов. Кавун запропонував вказати тов. Бабійчуку на його політичну короткозорість. Ухвалили - вказати. Звіт тов. Бабійчука про його роботу в клубі заслухати через тиждень. Прийнято одноголосно.
По персональному складу мафії тов. Кавун запропонував узгоджений список кандидатур: тов. Тронц - від радянських органів, тов. Рохманчук - від колгоспу”Світанок”, тов. Громчевський - як представник сільської інтелігенції і від безпартійних - тов. Гилюк.
Тов. Тронц запропонував кандидатуру Кавуна як голови мафії. Ухвалили - список взяти за основу.
Виступаючі високо оцінили ділові і людські якості кандидатів і висловили впевненість, що вони довір’я виправдають.
У результаті прямого голосування всі товариші були обрані до складу мафії, одноголосної.
Поступила пропозиція від тов. Гилюка обрати тов. Леоніда Ілліча Брежнєва почесним головою новоствореної організації. Тов. Кавун виступив з роз’ясненням. Подякувавши тов. Гилюку за пропозицію, відзначив, що у тов. Брежнєва своїх справ хватає і що він і так уже багато зробив для Кобиздохівки.
Наприкінці протоколу, як годиться, стоїть дата, печатка і потрібні підписи.
Автор спеціально цікавився у світил криміналістики, чи ще якась мафія оформлювала своє створення протоколом. З’ясувалось - ані Сицилія, ані Америка до цього не додумалися. Тож - хай ще раз живе Кобиздохівка!
Кобиздохівська „коза-ностра” і Одеса-мама
Хоча створення нової громадської організації було оформлено через збори і з протоколом, а все ж гризла моїх земляків якась непевність. Наче зробили, як годиться, а щось воно вроді і не те, і не так…
Дядько Гилюк взагалі вперся, як колгоспний бугай Валєрик:
- Ви як хочте, а свою людину нам треба мати. Як не Леоніда Ілліча, то когось дрібнішого, але треба.
- Мо’ його зятя? - запропонувала Марія.
- Ні, невдобно. Воно хоть і з протоколом, але все одно ми - мафія, а він - міліція - нас ловити повинен, як по закону… А потім - дорого бере. Пам’ятаєте, той драгоман з поїзду розказував. І взагалі - сьогодні він зять, а завтра… його мать, - вжив дядько Гилюк улюблену приказку всіх кобиздохівських тещ. Як у воду дивився, між іншим!
Усі замислилися.
- Ні, - гнув своє дядько, - без свояка ані руш! Я он звичайний грибник, і то у мене в Одесі в кожному ресторані аж по два своїх кухарі. Як одного посадять, другий товар візьме, і комерція не пропаде. А тут - труби. Ви знаєте, де їх красти?
- Діставати, - делікатно поправив його парторг Кавун.
- Якого там „діставати”! - обурився дядько. - Ми не на зборах, можна казати, як є. Красти будемо. А де? Отож! А газопровід, між іншим, тягнуть достроково. Вчора по телевізору бачив.
І поїхала кобиздохівська мафія до Києва.
Поміж славетних земляків особливі надії покладалися на двох: оперного соліста Анатолія Кочергу і телевізійного диктора Сашка Сафонова. Тож з вокзалу пішли спершу до вокаліста. Він прийняв дорогих гостей як належить, добре вгостив, однак допомагати делікатно відмовився.
Наливаючи землякам коньяку з чудернацької пляшки, схожої на маленький кавунчик із довгою шийкою, всесвітньо відомий баритон поскаржився:
- У мене тут своя мафія в міністерстві культури дірку в голові робить із гастролями. Хоч автомат купуй!
Кобиздохівці зрозуміли, що і в уславлених артистів бувають свої складності, не тільки у них - простих гречкосіїв, і наполягати не стали. Пішли до диктора.
Сашко Сафонов був у Кобиздохівці людиною значно популярнішою, ніж його оперний земляк, хоча звання мав аж на два пальці нижче, бо лише заслуженого артиста республіки. На той час. Та досить йому було увечері, по-джигунськи посміхнувшись, з’явитися на екрані зі свіжими новинами, як усе кобиздохівське жіноцтво впадало в стан крайнього збудження і кидалося на кухні: вечерю розігрівати, бо якраз у цей час чоловіки додому верталися. Сашко вразив уяву співвітчизників красивими голими ногами і коротеньким китайським халатом, розшитим драконами. Горло у нього було замотане шовковим кашне, погляд чарував, а голос ніжно обеззброював. Запарюючи дядькам так потрібну після отого заморського коньяку чорнющу каву, диктор пояснював:
- Даремно до Анатолія ходили. То порожній номер. Його до Віденської опери запрошують, і так уже вагон анонімок у ЦК надійшов, а тут ви з трубами. Треба було мені подзвонити. У Києві ви нічого не дістанете, тільки гроші даремно витратите. У нас не те що труб, кави порядної не лишилося. Про жінок вже не кажу.
Його пересмикнуло, він помовчав і сказав:
- В Одесу! Тільки в Одесу! Там дещо є. Все ж таки - море, порт, іноземці. Я подзвоню декому до Львова, вас влаштують у Одесі. Решту самі микитьте, не дурні. А як уже там не вийде, вертайтеся додому і топіть кизяком. Я б і сам з вами поїхав, але у мене урядовий концерт. І ще одну землячку треба заміж за араба видати. Інтернаціоналісточка! Як її мама!!!
