Келен застигла. Все — в точності, як у її снах. На якусь мить вона навіть засумнівалася, що це дійсність.

Сорочка чоловіка була такою брудною, ніби він зроду її не знімав. Рідкісні волосини на щоках і підборідді походили на колоски. Фізіономія подпорчена віспою. Верхня губа — волога від соплів, безперервно текучих з носа.

Нижні передні зуби відсутні. У дірці видніється кінчик язика.

Мужчина покрутив перед нею ножем. Він крутив його так і сяк, немов показував якусь цінність своїй дівчині. Оченята бігали туди-сюди — то на Келен, то на ніж. Схоже, свій тесак він точив об шматок граніту, а не бруском, як годиться. На паршивенькій сталі виднілися подряпини і плями іржі, але зазубрене лезо виглядало не менш грізно, ніж будь-яке інше. Мерзотна беззуба посмішка зробилася ще ширше, коли Келен мимоволі почала відстежувати поглядом рух леза.

Келен змусила себе дивитися прямо в глибоко посаджені поросячі очі.

— Де Річард? — Вимогливо запитала вона.

— Танцює з духами в підземному світі. — Мужчина схилив голову. — А де білява сучка? Ну та, яку бачили мої дружки? У неї довгий язик. Не завадило б його трохи вкоротити, перед тим як розпороти їй черево.

Келен в люті глянула на нього, всім своїм виглядом показуючи, що не має наміру відповідати. Лезо ножа наблизилося, до Келен долинув витікаючий від мужчини мерзенний запах.

— Треба думати, ти Томмі Ланкастер. — Ніж завмер.

— Ти звідки знаєш?

Всередині неї клекотів сказ.

— Річард розповідав.

Поросячі очі загрозливо блиснули, посмішка стала ще ширше.

— Та ну? І що ж він тобі понарозказував?

— Що ти мерзенний беззубий кнур, який щоразу робить у штани, варто йому лише посміхнутися. І судячи зі смороду, він правий.

Мерзенна усмішка миттєво перетворилася в не менш мерзенну гримасу. Мужчина піднявся вище і нахилився до Келен.

Саме цього вона і добивалася — щоб він наблизився і вона змогла б до нього доторкнутися.

З умінням, відточеним роками, вона подумки блокувала гнів і віднайшла цілковитий спокій, без якого неможливо закликати магію сповідниці. Час почав текти по-іншому.

Залишалося тільки торкнутися цього мерзотника.

Могутність сповідниці частково залежала від її фізичних сил. Келен не знала, чи зможе вона в нинішньому стані закликати магію, а якщо зможе, то чи не вб'є це її, але вона розуміла: вибору немає. Один з них скоро помре. А можливо, і обидва.

Просунувши руку у вікно, мужик потягнувся ножем до її незахищеної шиї. Келен, замість того щоб дивитися на ніж, вивчала поглядом крихітні шрами, обплітаючі, як павутина, кісточки його пальців. Коли рука з ножем наблизилася, вона рвонулася, щоб схопити його за зап'ястя.

І раптово виявила, що сповита по руках і ногах покривалом. Вона не збагнула, що Річард поклав її в носилки, і тепер вона лежить, загорнута у покривало, ретельно підсунуте під боковини, щоб надійно зафіксувати тіло на час руху. Руки теж виявилися затиснуті тим, що ось-ось загрожувало стати її саваном.

Охоплена панікою, вона судорожно намагалася випростати праву руку, відчайдушно намагаючись випередити клинок, що наближався. Не звертаючи уваги на біль у ребрах, Келен билася з покривалом. Навіть на те, щоб заволати або вилаятися, часу не залишалося. Пальці вхопили шматок тканини. Келен потягнула, намагаючись хоч трохи висмикнути покривало під носилок і вивільнити руку.

Їй тільки й треба було торкнутися ворога, але вона не могла. Залишається лише сподіватися, що він торкнеться її кісточками пальців або нахилиться ще сильніше, і вона зможе притиснути підборіддя до його руці. Тоді вона виплесне свою магію.

Якщо, звичайно, буде до цього часу ще жива. Якщо він не переріже їй горло миттєво.

Здавалося, вона звивається під ковдрою вже цілу вічність. Цілу вічність чекає хоч найменшої можливості захиститися. Цілу вічність бореться за життя. Вона чітко усвідомлювала, що залишилося лише мить до того, як грубе лезо розпоре їй горло.

І тут все змінилося.

Томмі Ланкастер з пронизливим криком відсахнувся. Світ вибухнув звуками і рухом. Позаду Ланкастера Келен побачила Кару. Одягнена в червоний шкіряний наряд, Морд-Сіт здавалася дорогоцінним рубіном на тлі лайна.

До спини Томмі Ланкастера був притиснутий ейдж. Томмі звивався в корчах і нестямно кричав.

Потім він впав на коліна. Кара провела ейджілом по його ребрах, і кожне ребро, якого торкався ейдж, ламалося з гучним тріском. По пальцях Томмі заструмувала кров — червона, як шкіряний костюм Кари. Ніж з дзвоном впав на землю. На сорочці проступили криваві плями, ще мить — і кров потекла струмком.

Кара височіла над Томмі, як суворий кат. Невдалий вбивця молив про милосердя, але Кара притиснула ейдж до його горла. Томмі звалився на землю, очі його вилізли з орбіт, він став задихатися.

Почалася довга і болісна мандрівка до смерті. Томмі Ланкастер бився в судомах і буквально тонув у власній крові. Кара могла б убити його швидко і безболісно, але це явно не входило в її плани. Ця людина хотіла позбавити життя Келен, і Кара мала намір змусити його дорого за це заплатити.

— Кара! — Келен сама здивувалася, що змогла закричати. Морд-Сіт озирнулася. Томмі Ланкастер судорожно рвав пальцями горло, ловлячи повітря ротом. — Кара, припини! Де Річард? Можливо, йому потрібна твоя допомога!

Кара притиснула до грудей Томмі Ланкастера ейдж і повернула. Ліва нога Томмі сіпнулася, руки безвільно опали, і він завмер.

Не встигли Келен з Карою перемовитися словом, як біля карети з'явився Річард. Обличчя його перетворилося на маску холодної люті. У руці він тримав меч. Клинок був темним і вологим.

Ледь побачивши меч, Келен зрозуміла, що саме розбудило її. Звук, яким Меч Істини сповістив про свою появу. Уві сні вона дізналася ні на що не схожий дзвін Меча Істини, що витягується з піхов, і інстинктивно відчула загрозу.

Навіть не глянувши на мляве тіло біля ніг Кари, Річард швидко підійшов до Келен.

— Ти в порядку? — Келен кивнула:

— Цілком.

Трохи запізно, але від цього не менш задоволена, вона вивільнила нарешті руку з-під покривала.

— Ще хтось на дорогу вибрався? — Запитав Річард, повертаючись до Каре.

— Ні. Тільки цей. — Вона вказала ейджом на ніж, що валявся на землі. — Він хотів перерізати Матері-сповідниці горло.

Не будь Томмі Ланкастер вже небіжчиком, погляд Річарда напевно б його прикінчив.

— Сподіваюся, ти обійшлася з ним відповідно.

— Безумовно, лорд Рал. Він міцно пошкодував про свій мерзенний намір. Я подбала.

— Стій тут, — Річард обвів мечем околиці, — і тримайся насторожі. Упевнений, що ми прикінчили всіх, але все ж піду упевнитися, що ніхто не заховався і не спробує напасти з іншого боку.

— Ніхто не підійде до Матері-сповідниці, лорд Рал. Річард поплескав коня в упряжці.

— Я скоро повернуся. Треба забиратися звідси. Місячного світла нам цілком вистачить. На кілька годин — по крайній мірі. Я знаю одне безпечне містечко годинах в чотирьох звідси. Там ми будемо далеко від усього цього неподобства. Відтягни тіло он туди, за кущі, — вказав він мечем, — і скинь в яр. Бажано, щоб їх не виявили, поки ми не заберемося подалі. Швидше за все тут їх тільки звірі і виявлять, але ризикувати я не хочу.

Кара схопила небіжчика за волосся.

— Із задоволенням.

Важив Томмі чимало, але Морд-Сіт відволокла його без особливих зусиль.

Річард безшумно розчинився в темряві. Кара, жбурнувши труп в яр, повернулася до карети.

— З тобою все гаразд? — Вона недбало стягнула рукавички.

Келен моргнула.

— Кара, він ледь не дістався до мене. — Відкинувши довгу косу за спину, Кара уважно оглянула околиці.

— Нічого подібного. Я весь час стояла у нього за спиною. Мало не в потилицю йому дихала. І очей не спускала з його ножа. У нього не було ні найменшого шансу до тебе доторкнутися. — Вона подивилася Келен в очі. — Та ти напевно мене весь час бачила.

— Ні, не бачила.

— Ой! Я думала, ти мене бачиш! — Кара винувато заштовхала рукавички за пояс. — Напевно, ти занадто низько лежала, тому й не бачила. А я всю увагу зосередила на ньому. Я зовсім не хотіла, щоб він тебе налякав.