Зедд похитав головою.

— Напевно, це воно і було. Хтось видав довгий пронизливий свист.

— Але все ж, Зедд, — продовжив Уоррен, — вже давно всі терміни пройшли для наступного повідомлення Енн.

— Бували часи, коли Енн взагалі не могла послати повідомлення. — Зедд змахнув рукою. — Так от, якось раз я сам не дозволив їй скористатися цим недолугим щоденником. Мене від нього тіпає. Не розумію, чому вона не може просто надсилати листи, як усі нормальні люди. — Зедд знав, що лице видає його тривогу. — Нетямуща штуковина. Мрія ледаря. Я — Перший чарівник, мені дорожній щоденник зроду не був потрібний.

— Вона могла його втратити. У всякому разі, Верна висловила таке припущення.

— Саме так! Дуже навіть запросто могла. Він маленький, міг вивалитися на стоянці у неї з-за пояса, а вона й не помітила. У такому випадку вона його ніколи не знайде. — Зедд похитав пальцем. — Ось про це-то я і тлумачу. Не варто покладатися на всякі магічні штучки, вони просто перетворюють тебе в ледаря.

— Верна теж так думає. Що щоденник міг випасти з-за пояса, я хотів сказати, — хихикнув Уоррен. — Або його могла зжерти кішка.

Зедд втупився на Уоррена під кошлатих брів.

— Кішка? Яка така кішка?

— Будь-яка. — Уоррен відкашлявся. — Я просто… А, ну добре. Мені ніколи не вдавалися жарти. — Зедд закивав.

— А, зрозуміло! Його могла зжерти кішка. Так, так, я зрозумів. — Він нічого не зрозумів, але постарався розсміятися заради хлопця. — Відмінно, Уоррен.

— Як би там не було, Енн швидше за все його втратила. Напевно все пояснюється просто.

— У цьому випадку, — почав розмірковувати Зедд, — Енн швидше за все в кінці кінців приїде сюди, щоб дати нам знати — з нею все гаразд. Або, на худий кінець, надішле листа або гінця. Або ще щось. Але найімовірніше, їй просто нема чого нам повідомити і вона не бачить сенсу в порожній балаканині.

Уоррен насупився.

— Але ми не отримували від неї повідомлень вже майже місяць.

— Ну, в останній раз вона повідомила, що рухається на північ, — відмахнувся Зедд, — в гори, де зараз Келен з Річардом. Якщо вона дійсно втратила дорожній щоденник і попрямувала звідти прямо сюди, то їй потрібно ще пару тижнів. А якщо все ж таки відправиласядалі, щоб побачити Річарда, тоді ще довше. Енн, бач, переміщається зовсім не швидко.

— Знаю, — кивнув Уоррен. — Вона може добиратися сюди роками. І це ще одна причина, по якій я так сильно турбуюся.

Зедда набагато більше турбувало те, що дорожній щоденник Енн замовк саме зараз — коли вона повинна була ось-ось дістатися до Річарда з Келен. Старий чарівник дуже наділявся дізнатися, що з Річардом і Келен все в порядку, що Келен здорова, а може, навіть — що Річард готовий повернутися. Енн розуміла, з яким нетерпінням від неї чекають новин. І напевно у неї є якісь новини. Зедду не подобалося, що щоденник замовк саме зараз. Вкрай не подобалося.

— Слухай, Уоррен, місяць — не такий вже великий термін для неї. Раніше між її повідомленнями проходив не один тиждень. Ще занадто рано турбуватися. До того ж у нас своїх справ вистачає.

Зедд не уявляв собі, що вони можуть зробити, якщо Енн дійсно нарвалася на неприємності. Невідомо навіть, де вона і як її шукати.

— Ти правий, Зедд, — винувато посміхнувся Уоррен.

Зедд посунув карту і, виявивши забуту вчора ввечері почату хлібину, відкусив великий шматок. Тепер під приводом їжі він може мовчати, а то він вже почав боятися, що не зможе далі приховувати тривогу.

Уоррен був видатним чарівником, куди розумнішим за багатьох інших. Зедду частенько бувало важко знайти предмет для бесіди, про який Уоррен ще не чув або в якому не розбирався. Дуже освіжаюче почуття — ділитися знаннями з тим, хто розуміюче киває, слухаючи темні міркування по езотеричних проблемах, про які ніхто і не чув. З тим, хто здатний заповнити маленькі прогалини в нестандартних закляттях, хто радіє, коли Зедд пояснює щось нове… Уоррен знав про пророцтва куди більше, ніж, на думку Зедда, взагалі слід знати.

Ця людина являла собою приголомшливу суміш одержимого старця і нахабного молодика. Він був твердий у своїх переконаннях — і в той же час відверто, нескінченно, абсолютно по-дитячому допитливий.

Коли вони обговорювали «видіння» Річарда — лице Уоррена залишалося безпристрасним. Він мовчки сидів, поки всі інші бурхливо обговорювали те, що написав їм Річард. Всякий раз, коли Зедд в особистій бесіді запитував Уоррена, що він думає з цього приводу, Уоррен відповідав одне: «Я іду за Річардом. Він мій друг, і він Магістр Рал». Уоррен ніколи не оспорював і не обговорював накази Річарда військам. Точніше, небажання Річарда віддавати накази. З точки зору Уоррена, Річард віддав чіткий наказ, і його потрібно ковтати, а не пережовувати.

Зедд зауважив, що Уоррен знову смикає балахон.

— Ти змахуєш на чарівника, якому в штани засунули нічну почесуху. Ти хочеш щось сказати, Уоррен?

— Я настільки прозорий? — Безпорадно посміхнувся Уоррен.

— Ні, Уоррен, — посміхнувся Зедд. — Це просто я такий розумний.

Уоррен розсміявся. Зедд вказав на складаний брезентовий стілець, «юний» чарівник озирнувся на стілець і похитав головою. Треба думати, мова піде про щось дуже важливе, раз Уоррен вважає за краще висловитися стоячи.

— Зедд, насувається зима. Як ти вважаєш, Орден атакує нас зараз або почекає до весни?

— Ну взагалі-то це вічний привід для занепокоєння. Від незнання шлунок у вузол зав'язується. Але ви всі добре потрудилися. Всі ви навчені і досвідчені. Ти відмінно з усім впораєшся, Уоррен. І сестри теж.

Схоже, Уоррена аніскільки не цікавило, що говорить Зедд. Він почухав скроню, очікуючи своєї черги.

— Ага, спасибі тобі, Зедд. Ми всі посилено трудилися. Хм-м… Генерал Лейден стверджує, що зима зараз — наш кращий союзник. Він зі своїми кельтонськими офіцерами, як і дехто з д'харіанців вважають, що Джеган буде круглим ідіотом, якщо почне кампанію напередодні зими. Кельтон не так вже далеко на північ звідси, так що генерал Лейден знайомий з труднощами зимових воєнних дій на території, куди ми відступаємо. Він переконаний, що Орден буде чекати весни.

— Генерал Лейден — хороша людина, і хоч він і заступник генерала Райбаха, але я з ним не згоден, — рівним тоном промовив Зедд, дивлячись в блакитні очі Уоррена.

— О! — Уоррен спохмурнів.

Два місяці тому на прохання генерала Райбаха генерал Лейден привів кельтонську дивізію на посилення д'харіанської армії. Вважаючи Келен своєю королевою, кельтонські війська як і раніше виступали під власними прапорами, хоча тепер їх земля і була частиною Д'харіанської імперії.

Зедд нічого не мав проти такої назви. Для всього Нового світу куди краще бути єдиною могутньою силою, ніж зборищем племен. На думку Зедда, в цій справі інтуїція Річарда не підвела. Не будь Новий світ єдиним, війна такого розмаху стала б некерованою. І якщо всі будуть вважати себе частиною могутнього кулака Д'харіанской імперії, це лише допоможе об'єднанню. Зедд відкашлявся.

— Це всього лише припущення, Уоррен. Я можу й помилятися. Генерал Лейден — досвідчений воїн і далеко не дурень. Я можу помилятися.

— Але й Лейден теж може помилятися. Схоже, ваша думка з цього приводу збігається з думкою генерала Райбаха. Він вже два місяці безперервно міряє кроками свій намет.

Зедд знизав плечима.

— Уоррен, від дій Ордена залежить щось важливе для тебе? Ти чекаєш цих дій, щоб прийняти якесь рішення?

Уоррен підняв руки, немов відгороджуючись від подібного припущення.

— Ні-ні! Звичайно, ні! Просто… Просто зараз не самий відповідний час думати про такі речі… Але якщо вони заляжуть на зиму… — Уоррен потеребила рукав. — Я маю на увазі… Якщо б ти думав, що вони стануть чекати весни або щось в цьому роді…

Він замовк.

— А якщо заляжуть, то?.. Уоррен опустив очі.

— Якщо ти вважаєш, що вони можуть вирішити наступати взимку, то буде не правильно з мого боку… з нашого боку… думати про такі речі.

Зедд вирішив зайти з іншого боку.