— Лідміла, — прошепотіла Енн. — Джеган захопив Лідмілу…

Келен підозріло глянула на сестру Алессандро.

— Чому ти знаєш про здібності Ніккі більше, ніж сама аббатиса?

Сестра Алессандра закрила плащ. Її обличчя знову стало сердитим, однак цього разу в куточках губ причаїлася гіркота.

— Це я привезла Ніккі у Палац Пророків, коли вона була ще зовсім дитиною. Я відповідала за її виховання і керувала її навчанням. Я знаю її краще, ніж хто б то не було. І знаю її темні сили, бо теж була сестрою Тьми. Це я привела її до Володаря.

У Келен відчайдушно забилося серце.

— Значить, ти теж сестра Тьми?

— Була, — швидко сказала Енн.

— Аббатиса прийшла в табір Джегана і врятувала мене. Не тільки від Джегана, але від Володаря. Я знову служу Світлу. — Лице Алессандри освітилося променистою усмішкою. — Енн повернула мене до Творця.

— Як ви нас знайшли? — Запитала Келен, не бажаючи підтримувати розмову. Енн не відповіла.

— Ми повинні поспішати. Ми повинні забрати Річарда у Ніккі, поки вона не віддала його Джегану.

— Вона не веде його до Джегана, — сказала Келен. — Вона заявила, що діє не від імені його превосходительства, а від свого власного. Це її слова. Вона сказала, що зняла кільце Джегана з губи і більше не боїться його.

— Але вона пояснила, навіщо їй Річард? — Наполягала Енн. — Повідомила хоча б, куди вона його тягне?

— Вона сказала, що веде його в забуття.

— Забуття! — Зойкнула Енн.

— Я задала питання. — Голос Келен сочився люттю. — Як ви нас знайшли?

Енн поплескала себе по грудях.

— У мене є дорожний журнал. З його допомогою я підтримую зв'язок з Верною, Верна зараз з нашою армією. Вона повідомила мені про гінців, які до вас їздять. Ось так я і дізналася, де вас шукати. Щастя, що я прибула так швидко. Ми ледве вас не упустили. Передати не можу, як я рада, що ти одужала, Келен. Ми всі так про тебе турбувалися!

Келен помітила, що стояча позаду сестер Світла Кара як і раніше стискає в руці ейдж. Келен ейджу не потребувала. Сила сповідниці буквально кипіла в ній, бажаючи вирватися назовні. Більше вона не допустить помилки.

— Дорожній щоденник. Ну звичайно! Значить, Верна повідомила вам і про видіння Річарда, і про те, що він не буде вести наші війська проти Ордену. — Енн знехотя кивнула.

— Кілька днів тому, коли ми вже майже прийшли, Верна повідомила, що д'харіанські солдати в повній розгубленості, раптово вони перестали відчувати Річарда. Вони як і раніше захищені магією уз від соноходця, але втратили можливість визначати, де знаходиться Магістр Рал.

— Ніккі його від нас затулила, — прогарчала Кара.

— Ну, значить, ми повинні відшукати його, — відповіла Енн. — Ми повинні забрати його у Ніккі. Він — наш єдиний шанс. Що б він там не думав, все це нісенітниця, і нам потрібно наставити його на шлях істинний. Але спочатку слід його повернути. Він повинен повести наші сили проти Ордену. Він — той, хто названий у пророцтві.

— Так ось чому ти тут, — пробурмотіла Кален. — Ти дізналася від Верни, що Річард відмовився очолити армію і віддавати накази. Ти примчала сюди в надії змусити його битися!

— Він повинен, — наполягала Енн.

— Не повинен, — відрізала Келен. — Він усвідомив, що, якщо поведе нас проти Ордена, ми втратимо всяку надію на свободу для прийдешніх поколінь. Він сказав, що люди не розуміють ще, що таке свобода, і не будуть битися за неї.

— Він просто повинен проявити себе. — Енн почервоніла. — Повинен проявити себе вождем, і тоді люди підуть за ним.

— Річард каже, що не він повинен проявити себе, а люди повинні довести, що вони його гідні.

— Маячня якась, — здивовано моргнула Енн.

— Хіба?

— Ну звичайно! Хлопчисько був названий у пророцтві багато століть тому. Я сторіччями чекала його народження, щоб він повів нас за собою в цій боротьбі.

— Невже? Тоді чому ти перечиш рішенню Річарда, якщо ти лише повинна слідувати за ним? Він прийняв рішення. Якщо він той вождь, що тобі потрібен, ти повинна підкорятися йому, а отже, його рішенню. Отже пророцтво вимагає зовсім іншого! Річард не вірить у пророцтва. Він вважає, що ми самі визначаємо нашу долю. І я з ним згодна: сліпе слідування пророцтвам штучно вибудовує ланцюжок подій. Необгрунтована віра в пророцтва сама по собі — в якомусь містичному сенсі — руйнує життя людей. — Енн примружилася.

— Річард — той, хто названий у пророцтві, поведе нас проти Імперського Ордена. Це боротьба за саме існування магії в цьому світі! Як ти не розумієш? Річард народжений для цієї битви. Ми повинні повернути його!

— Це все через тебе, — прошипіла Келен.

— Що? — Енн поблажливо посміхнулася. — Келен, що ти говориш? Ти ж мене знаєш, знаєш, що ми боремося за збереження магії. Якщо Річард не очолить нас, у нас не буде ні найменшого шансу.

Келен різким рухом схопила сестру Алессандру за горло.

— Не ворушись, — процідила вона крізь зуби. — Або я випущу силу сповідниці. Енн благально підняла руки.

— Келен, ти що, збожеволіла? Відпусти її. Заспокойся.

— Дорожній щоденник. Кинь його в огонь, — звеліла Келен.

— Що?! Нічого подібного я не зроблю!

— Негайно. Або сестра Алессандра буде моєю. А коли я розберуся з нею. Кара подбає про те, щоб ти кинула дорожній щоденник в вогонь. Навіть якщо в тебе будуть переламані усі пальці.

Енн нервово озирнулася на Кару.

— Келен, я знаю, ти засмучена, я тебе розумію, але ми — з тобою. Ми теж любимо Річарда. І теж хочемо зупинити Імперський Орден. Ми…

— Ми? Якби не ти і твої сестри Світла, нічого цього взагалі б не сталося! Все через тебе! Не через Джегана, не через Імперський Орден, а через тебе!

— Ти з глузду…

— Ти одна відповідаєш за те, що зараз відбувається. Як Джеган просмикує кільце в губу своїм рабам, ти просмикнула кільце в ніс своєму рабу — Річарду! Ти одна відповідаєш за всіх, хто вже загинув, і за всіх, кого ще доведеться втратити в цій кривавій бійні, яку ти обрушила на нашу землю. Ти, а зовсім не Джеган всьому виною!

Лоб Енн покрився потом.

— Та що, в ім'я Творця, ти несеш?! Келен, ти ж мене знаєш! Я була на вашому весіллі. Я завжди була на вашому боці. Я всього лише слідувала пророцтвам, щоб допомогти людям.

— Ти створюєш умови, щоб ці пророцтва збувалися! Без тебе вони б залишилися порожніми словами! Передбачене сталось лише тому, що ти сліпо слідувала прогнозам!

Енн вислухала її зі стійким спокоєм.

— Келен, я можу лише уявити, що ти зараз відчуваєш, але тепер ти дійсно втрачаєш розум.

— Невже? Невже, аббатиса? Чому сестра Ніккі забрала мого чоловіка? Відповідай! Чому? — Лице Енн потемніло.

— Тому що вона — зло.

— Ні. — Келен ще міцніше стиснула горло Алессандри. — Через тебе. По-перше, якби ти не відправила Верну в Новий світ з наказом доставити Річарда через бар'єр в Старий світ…

— Але в пророцтві сказано, що Орден захопить світ і знищить магію, якщо ми не зможемо йому завадити! У пророцтвах сказано, що Річард — єдиний, хто поведе нас! Що Річард — єдиний, у кого є шанс на перемогу!

— І ти втілила мертве пророцтво в життя! Сама. Особисто. Тому що сліпо вірила мертвим словами, замість того щоб думати! Ти тут не для того, щоб підтримати вибір проголошеного тобою вождя, не для того, щоб домовитися з ним, а щоб обрушити на нього пророцтво! Смикнути за кільце в носі! Якби ти не відправила Верну за Річардом, що б тоді було, аббатиса?

— Але, але… Орден…

— Орден? Орден як і раніше сидів би собі в Старому світі, за бар'єром! Вірно? Три тисячі років цей магічний бар'єр витримував тиск Ордену — чи йому подібних, — не-даючи їм обрушитися на Новий світ. Через те, що ти веліла захопити Річарда і силою притягнути в Старий світ, заради рабського слідування мертвим словам, він зруйнував бар'єр і тим самим відкрив Ордену шлях в Новий світ, в Серединні Землі. Тепер Орден вирізає мій народ, відняв у мене чоловіка! І все через тебе! Не будь тебе, нічого б цього не сталося! Не було б ні війни, ні трупів у містах Нового світу, ні тисяч мертвих чоловіків, жінок і дітей, вирізаних мерзотниками з Імперського Ордена! Нічого б цього не було! Через тебе і твої дорогоцінні пророцтва розірвалася завіса і на світ обрушилася чума. Цього ніколи б не сталося, якби ти не намагалася нас усіх «врятувати» від пророцтва. Я навіть згадати боюся про тих дітей, що вмирали на моїх очах від чорного мору. Дітей, що дивилися мені в очі і запитували, чи видужають вони, а я була змушена говорити їм «так», хоч точно знала, що вони не доживуть до ранку. Ніхто ніколи не дізнається, скільки людей померло. Нікого не залишилося, щоб згадати про маленькі села, спустошені чумою. Не будь тебе, ці діти жили б досі, а їх матері посміхалися, дивлячись, як вони бавляться, а їх батьки розповідали б їм, як влаштований світ. Світ, який ти забрала у них через свою віру в пророцтва! Ти кажеш, що це битва за саме існування магії у світі, а всі твої труди, дуже може бути, вже прирекли магію на погибель. Без твого втручання шими ніколи би не обрушилися на світ. Так, Річард зумів їх вигнати, але якої непоправної шкоди вони встигли нанести? Може, до нас і повернулася наша сила, але за той час, що шими перебували в цьому світі, багато чарівних істот, саме існування яких залежить від магії, напевно загинули. Магії для існування потрібна рівновага. І ця рівновага в нашому світі була порушена. Можливо, необоротне руйнування магії вже почалося. І все це — через твою рабську службу пророцтвам. Не будь тебе, аббатиса, Джеган, Імперський Орден і всі твої сестри, чорні чи білі, як і раніше сиділи б, замкнені за бар'єром, а ми жили б тут в мирі і спокої. Ти звинувачуєш всіх і вся, крім тих, хто дійсно винен. Якщо свобода, магія, сам світ завалиться, то винна будеш в цьому тільки ти, аббатиса!