Ніккі зрозуміла: те, що вона побачила сьогодні в його очах, в його манері триматися, буде переслідувати її вічно.

І ще зрозуміла, що повинна знищити його.

Ніккі довелося надавати такі послуги і брати на себе такі зобов'язання, на які вона ніколи не вважала себе здатною піти, але вона все ж стала однією з шести наставниць Річарда. І все повністю окупилися, коли вона сиділа з ним наодинці за маленьким столом в його кімнаті, легко тримаючи його за руки — якщо можна сказати, що тримаєш за руки блискавку, — намагаючись навчити його торкатися Хань, квінтесенції життя і душі у володіючих чарівним даром. Але як Річард не старався, він нічого не відчував, що саме по собі було вельми незвично. Однак навіть віддалене уявлення про ту силу, що вона відчувала в ньому, найчастіше практично позбавляло Ніккі дару мови, і вона ледве могла два слова зв'язати. Ніккі як би між іншим питала про це у решти наставниць і зрозуміла, що ті нічого подібного не відчувають.

Вона пристрасно бажала знищити Річарда — і так само пристрасно бажала спочатку його зрозуміти.

Як тільки вона приходила до висновку, що нарешті взнала його незвичайний характер і тепер запросто може передбачити, як він себе поведе в тій чи іншій ситуації, як Річард тут же викидав щось зовсім несподіване, а то й попросту неможливе. Знову і знову він перетворював на попіл те, що вона вважала основою розуміння його суті. Ніккі годинами сиділа на самоті, глибоко нещасна, тому що це невловиме щось здавалося цілком зрозумілим і все ж постійно від неї вислизало. Вона розуміла одне: це якийсь дуже важливий принцип.

Річард, який і так не дуже тішився своїм становищем, з кожним днем віддалявся все більше. Втративши всяку надію, Ніккі вирішила, що час настав.

Коли вона увійшла в його кімнату, щоб дати йому, як вона вирішила, останній урок, Річард здивував її, піднісши рідкісну білу троянду. Більше того, він вручив їй цю троянду з посмішкою і нічого… не пояснив. Коли він простягнув їй квітку, Ніккі була настільки вражена, що змогла сказати лише:

«Дякую, Річард». Білі троянди росли тільки в одному місці: небезпечній закритій зоні, куди жоден учень не міг проникнути. Те, що він явно зміг це зробити і з таким нахабством вручив їй очевидне свідчення, невимовно її здивувало. Ніккі обережно тримала троянду пальцями, не знаючи, попереджає він її, вручаючи заборонену річ, що він Несучий Смерть, і вона відзначена, або ж це просто прояв, хоч і дивний, доброго відношення. Ніккі воліла повести себе обачно. І знову його сутність вислизнула від неї.

У інших сестер Тьми були власні плани. На думку Ніккі, чарівний дар був найменш цікавим і найменш важливим з того, що було в Річарді. Однак Ліліана, одна з наставниць Річарда, жінка неймовірної жадібності і обмеженого розуму, забажала отримати його силу Хань. Це вилилося в смертельну битву, яку Ліліана програла. Їх шістка — глава сестер Тьми Юлія і решта п'ять наставниць Річарда — була розкрита і поспішно втекла, рятуючи життя, — для того лише, щоб врешті-решт опинитися в лапах Джегана.

Коли вони втікали, Ніккі розуміла вираз його очей не краще, ніж при першій зустрічі.

Розуміння від неї вислизнуло.

… Ніккі випустила імпровізований шкіряний ошийник, і дівчисько помчало до матері.

— Ну? — Гаркнув, взявшись у боки, командер Кардіф. — Закінчила свої забавки? Пора показати цим негідникам, що таке справжня безжалісність.

Ніккі заглянула в його темні очі. У них були виклик, злість і рішучість — нічого спільного з очима Річарда. Вона повернулася до солдатів.

— Ви двоє! — Вказала вона. — Схопити коммандера! Солдати тупо моргнули. Кадар Кардіф почервонів від сказу.

— Ось воно! Нарешті ти зайшла занадто далеко! — Він розвернувся до своїх підлеглих — двох сотень солдат. — Взяти цю відьму! — Він тицьнув пальцем через плече, вказуючи на Ніккі.

Півдюжини солдатів зі зброєю напоготів рушили до неї. Як і всі вояки Імперського Ордена, вони були здоровенними, сильними і швидкими. І дуже досвідченими.

Як тільки найближчий змахнув батогом, щоб її вдарити, Ніккі викинула в його бік кулак. З швидкістю думки магія Прирости і магія Збитку змішалися в смертоносний клубок, з руки чаклунки зірвалася блискавка, настільки яскрава і розпечена, що на мить затьмарила сонце.

У грудях солдата миттєво утворилася діра розміром з хорошу диню. Кілька секунд Ніккі бачила крізь зяючу рану солдатів за його спиною. Потім з рани хлинула кров.

В очах зарябіло від спалаху, Ніккі відчула кислий запах гару. Ударна хвиля пронеслася по пшеничному полю.

Не встиг перший солдат звалитися на землю, як Ніккі вразила магією ще трьох: у одного відірвала плече — кров ударила могутнім фонтаном, закривавлений обрубок полетів в натовп, другого розрізала навпіл, голова четвертого вибухнула червоною хмарою мозку і кісток.

Її застережливий погляд зустрівся з поглядами ще двох, що судорожно стискали кинджали. Майже всі тут же відсахнулися.

— А тепер, — рівним спокійним голосом промовила Ніккі, — якщо ви, хлопці, не виконаєте мій наказ і не схопите коммандера Кардіфа, я візьмуся за нього сама. Але, зрозуміло, тільки після того, як переб'ю вас всіх до єдиного. Єдиною відповіддю був стогін вітру між будинками.

— Робіть, що я велю, або помрете. Чекати я не маю наміру. Здоровенні мужики, відмінно знаючи Ніккі, миттєво прийняли рішення і кинулися на свого командира. Той зумів дістати меч. Кадар Кардіф не був новачком в бою. Б'ючись, він вигукував накази. Не один воїн поліг у цій сутичці. Інші скрикували, отримавши поранення. Нарешті солдати примудрилися зі спини блокувати його руку з мечем. На командира накинулися усім скопом, роззброїли, повалили і знерухомили.

— Ти міркуєш, що твориш? — Закричав Кардіф, коли його поставили на ноги.

Ніккі підійшла ближче. Солдати скрутили командеру руки за спиною. Вона подивилася в його скажені очі.

— Як, командер! Я слідую вашим наказом.

— Та що ти несеш?!

Вона скрушно посміхнулась — тільки тому, що знала: від цього він сказиться ще сильніше.

— Що ви хочете з ним зробити? — Запитав якийсь солдат.

— Не бийте його, я хочу, щоб він був у повній свідомості. Роздягніть його і прив'яжіть до жердини.

— Роздягнути? До якої жердини?

— Тої, де висіли свині, яких ви з'їли. Ніккі клацнула пальцями, і солдати взялися стягати зі свого командира одяг. Коли Кардіфа роздягли, вона окинула його байдужим поглядом. Амуніцію і зброю 'миттєво розтягнули ті самі солдати, якими він командував стільки років. Крекчучи від зусиль, вони прив'язали відчайдушно чинячого опір, голого, волохатого офіцера спиною до жердини. Ніккі повернулась до остовпілих городян.

— Коммандер Кардіф бажає, щоб ви дізналися, якими жорстокими ми можемо бути. Я маю намір виконати його наказ і влаштувати вам демонстрацію. — Вона знову повернулася до солдатів. — Підвісьте його над вогнем, щоб підсмажився, як свиня.

Солдати потягнули розлюченого, чинячого опір Кадара Кардіфа, героя кампанії біля Малої Ущелини, до вогню. Вони знали, що очима Ніккі на них дивиться Джеган, і мали всі підстави думати, що імператор зупинить її, будь на те його воля. Адже він соноходець, вони самі неодноразово бачили, як він примушує Ніккі і інших сестер виконувати накази, не важливо, наскільки вони принизливі.

Звідки їм було знати, що з якоїсь таємничої причини Джеган саме зараз не мав доступу до її розуму?

Дерев'яні ручки з тріском увійшли в гнізда з боків вогнища. Жердина заколивалася під неабиякою вагою вантажу. Нарешті вона завмерла, і Кадар Кардіф повис вниз обличчям, дивлячись на палаюче вугілля.

Хоча багаття вже майже згасло, досить швидко жар від низького полум'я, піднімаючись почав завдавати командеру опіків. Під мовчазними поглядами натовпу він звивався, викрикуючи накази, вимагаючи, щоб солдати відв'язали його, погрожуючи покаранням за зволікання. Поступово викривальні промови стихли, і Кардіф став глибоко дихати, намагаючись упоратися зі зростаючим страхом.

Дивлячись в очі городян, Ніккі тицьнула пальцем через плече: