Багато жителів захоплених країн віддали свою віру Ордену, жертвуючи свободою.

І що ж їй залишається? Втеча. Відступ. Жах. Смерть.

Їй фактично вже нічого втрачати. Майже все і так вже втрачено або скоро буде втрачено. І поки у неї залишається хоча б її життя, вона скористається ним.

Вона відправиться в серце Ордену.

— Що це ти затіяла?

Різко обернувшись, Келен побачила хмуро спостерігаючу за нею Кару.

— Кара, я… Я їду.

— Чудово, — коротко кивнула Кара. — Я теж думаю, що пора. Я швидко зберуся. Іди за кіньми, і я зустріну… — Ні. Я їду одна. Ти залишишся тут. Кара погладила перекинуту на груди довгу світлу косу.

— Чому ти їдеш?

— Мені нема чого тут більше робити. Я більше нічого не можу зробити. Я збираюся встромити меч в саме серце Ордена: брата Нарева і його учнів. Це єдине, що я можу зробити їм в помсту.

— І ти справді вважаєш, що я залишуся відсиджуватися тут? — Посміхнулася Кара.

— Ти залишишся тут, де тобі і слід бути… з Бенджаменом.

— Мені дуже шкода, Мати-сповідниця, — ласкаво промовила Кара, — але я ніяк не можу виконати такий наказ. Моє життя — в служінні Магістрові Ралу, мій обов'язок захищати його. Я обіцяла Магістрові Ралу захищати тебе, а не цілуватися тут з Бенджаменом.

— Кара, я хочу, щоб ти залишилася тут…

— Це моє життя. Якщо це кінець усьому, то я бажаю провести залишок життя так, як сама побажаю. Це моє життя, не твоє. Я їду, і це не обговорюється.

По очах Кари Келен бачила, що так воно і є. Келен ніколи не думала, що коли-небудь почує, що Кара ось так висловлює свої власні побажання. Це дійсно її життя. Крім того, Кара відмінно знає, куди зібралася Келен. Якщо вона поїде без неї, то Кара попросту поїде за нею, і все. Змусити Морд-Сіт підкорятися наказам часто набагато важче, ніж пасти мурах.

— Ти права, Кара. Це твоє життя. Але коли ми опинимося в Старому світі, тобі доведеться носити щось інше, щоб не видати, хто ти є насправді. Червоний шкіряний одяг у Древньому світі — вірна смерть для нас.

— Я зроблю все необхідне, щоб захистити тебе і лорда Рала.

Келен нарешті посміхнулася.

— Анітрохи в цьому не сумніваюся, Кара. — Кара не збиралася посміхатися у відповідь, тоді Келен зніяковіло промовила:

— Пробач, що намагалася виїхати без тебе, Кара. Я не повинна була так поступати. Ти — сестра по ейджу. Мені слід було спершу з тобою переговорити. Тільки так потрібно поводитися з людиною, яку поважаєш.

Тут Кара посміхнулася.

— Ось тепер ти говориш правильно.

— Ми цілком можемо ніколи не повернутися.

— А по-твоєму, ми проведемо легше життя, якщо залишимося? — Знизала плечима Кара. — А по-моєму, тільки смерть нас чекає, якщо залишимося.

— І я так думаю, — кивнула Келен. — Тому-то я і повинна їхати.

— А я й не сперечаюся.

Келен втупилася на падаючий сніг. Коли настала минула зима, вони з Карою ледве-ледве встигли вчасно втекти. Келен взяла себе в руки і запитала:

— Як вважаєш. Кара, Річард ще живий?

— Ну звичайно, лорд Рал живий! — Кара покататися в пальцях ейдж. — Не забула?

Вона забула. Адже дійсно: ейдж працює, поки Магістр Рал, якому присягнули Морд-Сіт, живий. Келен передала Карі дещо з своєї поклажі.

— Гейда?

— Він помер так, як побажала Верна. Вона не проявила милосердя.

— Ну і добре. Милосердя до винних — зрада по відношенню до невинних.

Незабаром після світанку Келен дісталася до намету Зедда. Кара відправилася за кіньми і припасами. Келен окликнула Зедда і той запросив її увійти. Він підвівся з лави, де сидів поруч з Еді, старої чаклункою.

— Келен? В чому справа?

— Я прийшла попрощатися. Зедд не здивувався.

— Чому б тобі трохи не перепочити? Виїдеш завтра.

— Не залишилося ніяких «завтра». Зима знову настає. Якщо я хочу зробити те, що повинна, то не можу втрачати жодного дня. Зедд ласкаво обійняв її за плечі.

— Келен, Уоррен хотів тебе побачити. Він вважав, що зобов'язаний сказати тобі, що Річард був правий. Для нього було дуже важливо, щоб ти це взнала. Річард сказав нам, що ми не повинні нападати на серце Ордену перш, ніж люди доведуть, що гідні його, інакше все буде втрачено. А таке зараз ще менш імовірно, ніж було в той день, коли він це сказав.

— А може, Уоррен мав на увазі, що Річард був правий у тому, що ми втратимо Новий світ, так для чого ж залишатися? Може, таким чином Уоррен намагався сказати мені, щоб я відправлялася до Річарда до того, як помру або Річард помре, інакше потім буде пізно навіть намагатися.

— А Ніккі?

— Розберуся на місці.

— Але ти не можеш сподіватися на…

— Зедд, ну що ще мені залишається? Дивитися, як упадуть Серединні Землі? Тікати все життя? Ховатися? Кожен день ухилятися від лап Ордена?

Навіть якби Уоррен нічого не сказав, я сама нарешті прийшла би до розуміння — не важливо, наскільки я хочу, щоб було інакше — що Річард правий. Орден застряг лише на зиму, давши нам можливість вивести людей з Ейдіндріла. А навесні ворог хлине в моє місто. А потім вони повернуть на Д'хару. І вже нікуди буде більше бігти. Нехай ці люди на даний момент втекли, Орден все одно в кінцевому рахунку захопить їх.

Для мене немає майбутнього. Річард був правий. Єдине, що мені залишилося, — це провести залишок життя, живучи лише для себе і для Річарда. Більше мені нічого не залишається, Зедд.

В його очах блиснули сльози.

— Я буду так по тобі нудьгувати! Ти мені нагадала мою дочку і подарувала багато радості. Келен обвила його руками.

— Ох, Зедд, я люблю тебе!

І вона теж не змогла більше стримати сліз. Вона — все, що у нього залишилося, і її він теж втрачає.

— Ні. Це неправда. — Келен вивільнилася.

— Зедд, тобі теж пора їхати. Ти повинен відправитися в замок і захищати його.

Він дуже сумно і дуже неохоче кивнув.

— Знаю.

Опустившись на коліно перед чаклункою, Келен взяла її за руку.

— Еді, ти поїдеш з ним? Складеш йому компанію? Обвітрене обличчя старої жінки розквітло чудесною посмішкою.

— Ну, я… — Вона подивилася на Зедда. — Зедд?

— Ну от! — Блиснув очима Зедд. — Нехай йому грець, ти зіпсувала мені весь сюрприз. Я сам хотів її запросити!

Келен удавано розсердилася:

— Припини лаятися в присутності дам! І перестань бути таким кислим! Мені треба знати, що ти не будеш на самоті там, нагорі.

На обличчі старого чарівника промайнула посмішка.

— Ну звичайно, Еді поїде зі мною в замок!

— Звідки ти це знаєш, старий? — Суворо глянула на нього Еді. — Ти ніколи не питав моєї згоди. А я, взагалі-то збиралася…

— Будь ласка, перестаньте, — попросила Келен. — Обидва. Це занадто серйозно, щоб сваритися.

— Буду сваритися, якщо хочу, — запротестував Зедд.

— Це бути вірно, — погрозила тонким пальцем Еді. — Ми бути досить старі, щоб сваритися, якщо хочемо. Келен посміхнулася крізь сльози.

— Звичайно, можете. Просто після того, як Уоррен… З деяких пір я терпіти не можу, коли люди витрачають життя на дурниці.

Цього разу погляд Зедда став по-справжньому сердитим.

— Тобі ще належить взнати дещо, дорога, якщо ти не розумієш, наскільки важливо сваритися.

— Це бути вірно, — підтвердила Еді. — Сварки допомагають залишатися у формі. Коли ти старий, тобі необхідно підтримувати форму.

— Еді абсолютно права, — сказав Зедд. — Я особисто вважаю…

Келен змусила його замовкнути, зціпивши в обіймах. Еді до них приєдналася.

— Ти впевнена у своєму рішенні, люба? — Запитав Зедд, коли вони розімкнули обійми.

— Так. Я маю намір встромити меч прямо в черево Ордена. Зедд кивнув, обхопивши кістлявими пальцями її потилицю. Він притягнув Келен до себе і поцілував у лоб.

— Раз вже ти повинна це зробити, то скачи швидко і бий якомога сильніше.

— Ну в точності мої думки, — вимовила Кара, увійшовши в намет.

Келен здалося, що блакитні очі Кари трохи мокріші, ніж зазвичай.

— Ти в порядку, Кара?

— Що за питання? — Насупилася Морд-Сіт.