Річард погладив її по скроні.
— Келен, я тебе люблю. І вірю тобі. Але мова йде про життя цих людей. Основна суть в тому, що вирішувати буде не один Бертран Шанбор. Якщо те, що ми пропонуємо, є благо, чому б не надати населенню Андера можливість сказати «так»? Чи не здається тобі, що в цьому випадку вони охочіше нададуть підтримку нашій справі, ніж якщо за них ухвалять рішення їх вожді? Ти вважаєш справедливим, що ми вимагаємо від них відмовитися від їх культури, кажучи, що це необхідно і правильно, але при цьому відмовляємо їм у свободі приєднатися до нас добровільно? Чому тільки правитель може вирішувати за весь народ? Що, якщо міністр захотів би приєднатися до Джегана? Хіба в цьому випадку ти не захотіла б надати народу шанс скинути міністра і вибрати свободу?
Вона смикала волосся, явно не знаючи, як висловити свої сумніви і почуття.
— Річард, в твоїх устах це звучить… правильним, але я просто… ну, не знаю… Я просто відчуваю, що це помилка. А якщо вони збрешуть? Залякають людей? Як ми про це дізнаємося? Хто простежить за тим, щоб голосування було чесним? Хто простежить за правильністю підрахунку голосів?
Річард провів пальцем по шовковому рукаву її сукні.
— Ну а якщо ми виставимо умови? Умови, що забезпечують контроль нам, а не їм?
— Наприклад?
— У нас тут тисяча солдатів. Ми можемо розіслати їх по всіх містах і селах Андера — стежити, як проходить голосування. Кожен може поставити значок на аркуші паперу. Ну, скажімо, кружок, якщо за нас, і хрест, якщо за Орден. Тоді наші люди зможуть простежити за підрахунком голосів. І забезпечать чесне голосування.
— А як люди дізнаються, який значок за що ставити?
— Нам доведеться їм сказати. Андер не такий вже великий. Ми можемо побувати всюди і роз'яснити людям, чому їм потрібно приєднатися до нас, чому для них це так важливо, і розповісти, як їм доведеться страждати, якщо замість нас буде Орден. Правда дійсно на нашому боці, і не так вже важко буде допомогти більшості народу це побачити. — Келен, розмірковуючи, пожувала губу.
— І скільки часу це займе? Розвідники доносять, що Орден буде на відстані переходу менше ніж через шість тижнів.
— Значить, встановимо термін в чотири тижні. Чотири тижні на підготовку і голосування. Це надасть нам більш ніж достатньо часу, щоб об'їхати країну і поговорити з людьми, пояснити, наскільки це для них важливо. А потім, коли вони проголосують за приєднання до нас, у нас залишиться ще повно часу, щоб підтягти сюди армію і скористатися проти Джегана Доміні Діртх.
Келен провела рукою по животу.
— Мені це не подобається, Річард.
— Ну що ж, — знизав він плечима. — Сюди рухається генерал Райбах. Він буде тут до того, як Джеган підійде до Андера. Ми наказали йому триматися північніше і не показуватися, але ми можемо взяти наших людей, захопити Доміні Діртх і скинути місцеву владу. Судячи з їх армії, що я бачив, це не займе багато часу.
— Знаю, — насупилася Келен. — І не розумію цього. Я була тут раніше. Їх армія була дуже сильною. А ті солдати, що ми бачили… Вони майже діти.
Річард глянув у вікно. Світло, яке лилося з численних вікон відмінно висвітлювало територію. Гарне місце. І дуже мирне.
— Погано навчені діти, — сказав він. — Я теж цього не розумію. Хіба що, як сказала та дівчинка на кордоні, сержант Беата: достатньо однієї людини, щоб задзвонити в Доміні Діртх. Може, їм не потрібно витрачати величезні кошти на утримання великої армії, коли все, що потрібно, — це кілька солдатів на кордоні, які орудують з Доміні Діртх. Зрештою, тобі не гірше за інших відомо, які кошти потрібні на утримання значної армії. Військо потрібно кожен день годувати. Саме тому Джеган сюди і направляється. Може, Андеру просто немає необхідності витрачати кошти на військо.
— Може, — кивнула Келен. — Я знаю, що у міністра культури є давня традиція мати особисту годівницю — від лихварів, торговців та інших, які таким чином проштовхують потрібні їм рішення. Утримання великої армії обходиться дорого навіть для багатої країни. Але я думаю, за настільки швидким скороченням і розкладанням місцевої армії стоїть щось більше.
— Ну так що ти вирішила? Голосування або захоплення? Вона подивилася йому в очі:
— Я як і раніше проти голосування.
— Ти ж знаєш, що постраждають люди. Загинуть. Безкровно це не обійдеться. Можливо, нам доведеться вбивати їх солдат — таких, як та сержант Беата біля Доміні Діртх. Хоч вони ще майже діти, але вони напевно спробують перешкодити нам захопити Доміні Діртх і загинуть. Ми не можемо дозволити їм утримувати контроль над Доміні Діртх. Ми повинні заволодіти цією зброєю, якщо хочемо, щоб наша армія увійшла сюди. І не можемо ставити наше військо під удар цих штуковин.
— Але магія зникає.
— Вони задзвонили тиждень тому. І люди, що знаходилися перед ними, загинули. Вони як і раніше діють. Ми не можемо розраховувати на те, що вони не спрацюють. Так що або ми атакуємо, або дозволяємо їм робити те, що пропонує міністр: даємо можливість їх народу самому вирішити свою долю. Але навіть якщо щось піде не так, ми як і раніше зможемо вдатися до допомоги наявних в нашому розпорядженні військ. Коли настільки багато поставлено на карту, я, якщо потрібно, не вагаючись ні секунди дам команду атакувати. Занадто багато життів перебуває під загрозою.
— Вірно. У нас завжди залишається в запасі цей варіант.
— Але є дещо не менш важливе, що ми не повинні випустити з уваги. Можливо, найважливіше.
— Що саме? — Запитала Келен.
— Шими. Саме через них ми тут, не забула? І ця затія з голосуванням цілком зможе спрацювати на нашу користь в проблемі з шимами.
— Це яким чином? — Скептично поцікавилася Келен.
— Нам потрібно перетрусити бібліотеку. Якщо ми зможемо знайти відомості, як зупинити шимів — наприклад, з'ясувати, як це зробив у свій час Йозеф Андер, — то зможемо вигнати їх до того, як стане занадто пізно для магії. Ти ж не забула про метеликів-Ігрунів і все інше, а?
— Ну звичайно ж, ні!
— А ще твоя могутність сповідниці, магія Дю Шайю, чарівні узи… В відсутність магії Джеган може легко здобути перемогу. Без неї небезпека Ордена зростає в багато разів. Без магії ми з тобою такі ж люди, як і всі інші, практично безпорадні. Немає місця небезпечніше, ніж світ, де немає магії. За ці чотири тижні ми, можливо, знайдемо потрібні відомості про шимів. А поїздки по країні для розмов з народом про майбутнє голосування — відмінне прикриття для нашої основної справи. Мені здається ризикованим повідомляти цим людям, що магія зникає. Краще тримати їх в напрузі. — Річард присунувся ближче. — Келен, шими, напевно, найважливіша частина в цій справі. А затія міністра дасть нам час на пошуки. Я вважаю, нам потрібно погодитися на всенародне голосування.
— Я як і раніше не згодна, але раз ти хочеш спробувати… — Вона стиснула пальцями перенісся. — Повірити не можу, що погоджуюся на це! Що ж… я довіряюся твоїй думці, Річард. Адже ти, врешті-решт, Магістр Рал.
— Але моє рішення залежить від твоєї поради.
— Ти ще й Шукач.
— У мене немає з собою меча, — посміхнувся він.
— Ти вже завів нас занадто далеко, — посміхнулася Келен. — Раз ти кажеш, що треба спробувати, то так тому і бути, але мені як і раніше це не подобається. Однак щодо шимів ти правий. Вони — наша найперша проблема. І ця безглузда затія можливо допоможе нам знайти і вирішити завдання з шимами.
Річард зрадів згоді Келен, але мотиви її серйозного опору насторожували. Взявшись за руки вони повернулися до столу. Міністр з дружиною і Далтон Кемпбелл встали.
— У нас є умови, — повідомив Річард.
— Які? — Запитав міністр.
— Наші люди будуть стежити за всією процедурою від початку і до кінця, щоб не було шахрайства. Голосування пройде скрізь одночасно, щоб ніхто не міг встигнути поїхати в інше місце і проголосувати ще раз. Народ збереться в містах і селищах, і кожен проставить на папері знак: кружок, якщо хочуть об'єднання з нами, і хрест, який залишає їх в жорстоких іклах долі. Наші люди будуть також стежити за підрахунком голосів, щоб ми знали, що все пройшло чесно.
