Він сьорбнув ще.

— А ви де були, пане?

— У Дорні, — відповів Дунк.

— То дякуйте Матері за її милість. — Велика Весняна Пошесть не дійшла до Дорну. Дорнійці закрили свої кордони та порти, і цим врятувалися. Їхній приклад наслідували Арини у Долині, й теж минули біди. — Від цих балачок про смерть можна втратити смак до вина… але де ж іще шукати втіхи в такі часи? Посуха не кінчається, скільки б ми не молилися про дощ. Королівська пуща суха, як один великий трут, день і ніч там буяють пожежі. Лихий Булат та сини Даемона Чорножара плетуть змови у Тироші, а тим часом кракени Дагона Грейджоя нишпорять західними морями, наче голодні вовки, доходячи з вогнем і мечем аж до Вертограду. Вони розтягли половину багатств Файного Острова, викрали звідти сотню жінок. Князь Файян поспіхом зміцнює оборону, хоч і нагадує мені тим чоловіка, який застібає пояс цноти на вагітній дочці, коли в неї черево вже завбільшки з моє. Князь Бракен повільно помирає на Тризубі, його старшого сина забрала весна, і спадкоємцем лишився пан Ото. А Чорноліси ніколи не потерплять Харциза Бракенського за сусіду. Тож буде війна.

Дунк знав про стародавню чвару між домами Чорноліс та Бракен.

— Але хіба їхній зверхній володар не змусить їх до миру?

— На жаль, ні, — відповів септон Сефтон. — Князеві Таллі вісім років, його оточують самі жінки. Водоплинові зайві турботи ні до чого, а королю Аерису — ще й того менше. Якщо ніякий маестер не напише про цю справу книжку, то його милість, вірніше за все, нічого й не дізнається. А князь Водограй, найпевніше, жодного Бракена до короля не пустить. Не забуваймо, що наш Правиця по матері — Чорноліс, і якщо він взагалі зрушить з місця, то тільки заради того, аби допомогти родичам припнути Харциза Бракенського на налигача. Вишня Мати позначила пана Водограя у день його народження, а на полі Червонотрав’я Лихий Булат залишив ще одну позначку.

Дунк знав, що септон каже про Кровокрука. Насправді Правицю звали Брінден Водограй. Його мати походила з Чорнолісів, а батьком був король Аегон Четвертий.

Товстун випив вина і заторохтів далі.

— Що ж до короля Аериса, то його милість краще знається на старих сувоях та запилених пророцтвах, аніж на законах та звичаях панства держави. Та він навіть спадкоємця не потурбувався нагуляти. Королева Аелінора днями молиться у Великому Септі, прохаючи Вишню Матір благословити її дитям, але залишається дівою. Аерис живе у окремих покоях, і кажуть, що радше візьме до ліжка книжку, аніж жінку.

Септон знову наповнив келиха.

— Не сумнівайтеся, править нами усіма князь Водограй. Править чарами та шпигунством. Протистояти йому ніхто не здатний. Принц Маекар бурмоситься у Перелітку, плекає там образи на свого ясновельможного брата. Принц Раегель — слабкий розумом, божевільний, а діти його… ну, вони ще діти. На усіх посадах сидять друзі та улюбленці князя Водограя, пани з малої ради лижуть йому руки, а новий великий маестер так само схиблений на ворожбитстві, як і сам пан князь. Червоний Дитинець охороняють Крукові Зуби, отож короля без дозволу Правиці навіть бачити ніхто не може.

Дунк незатишно посовався на стільці. Скільки очей має пан Кровокрук? Тисячу, і ще одне. Він сподівався, що хоч вух у нього трохи менше. Деякі зі слів септона Сефтона відгонили зрадою. Дунк зиркнув на Яйка, перевіряючи, як той ся має. Вочевидь, хлопчик мужньо боровся з собою, аби якось втримати язика за зубами.

Септон звівся на ноги.

— Моя невістка щось затрималася. Напевне, як і в кожної високородної пані, перші десять переміряних суконь не пасували до її настрою. Вип’єте ще вина?

Септон налив два кухлі, не чекаючи відповіді.

— Та пані, що я помилково вважав хазяйкою замку, — мовив Дунк, обережно уникаючи інших тем для розмови, — то ваша сестра?

— Ми усі — діти однієї й тієї самої Седмиці Божої, але не рахуючи цього… ой божечки, ні. Пані Гелісента — сестра четвертого чоловіка пані Роганни, пана Ролланда Уферина, який помер навесні. Мій брат, пан Сімон Стаунтон, був його попередником. Йому випала нещаслива доля вдавитися курячою кісткою. Треба визнати, Холоднокопом гуляє безліч привидів минулого. Чоловіки помирають, а родичі їхні лишаються, аби хлюскати хазяйське вино і солодко жерти, мов зграя жирної рожевої сарани у шовках та оксамитах.

Він витер рота.

— Однак їй все ж доведеться вийти заміж знову, і то якнайскоріше.

— Доведеться? — перепитав Дунк.

— Цього вимагає заповіт її вельможного батька. Князь Виман бажав, аби його рід продовжили онуки. Захворівши, він намагався видати дочку заміж за Довговерха, аби спокійно померти і знати, що її захищатиме сильний чоловік. Але Роганна відмовилася, і його вельможність помстилися своїм заповітом. Якщо на другу річницю смерті князя його дочка лишиться незаміжньою, то Холоднокоп разом із землями перейде братові покійного у перших, Венделові. Ви могли бачити його у дворі: такий собі коротун з великим зобом, надто схильний псувати повітря. Хоча хто б казав: я теж покараний цим лихом. Та грець із ним. Головне, що сам пан Вендел — зажерливий і тупий, а його дружина — сестра князя Рябина… ще й плодюча надміру. Не встигне він перднути — а вона вже нове дитя налупила. Сини пана Вендела вдалися не кращі за нього самого, дочки — ще гірші, а разом всі тільки й рахують дні до виконання заповіту. Князь Рябин затвердив останню волю нашого пана, тож її вельможності лишилося часу до наступного нового місяця.

— Чому ж вона стільки тягнула? — поцікавився Дунк.

Септон здвигнув плечима.

— Правду кажучи, ми не надто багаті на пошукачів її руки. Ви мали помітити, що моя невістка зовсім не бридка на обличчя, а справний замок із широкими ланами ще додають їй чарівності. Здавалося б, молодші сини та безземельні лицарі мають юрмитися навколо її вельможності, мов мухи. Та не так сталося… Чутки про чотирьох мертвих чоловіків відлякують залицяльників, а люди ще й подейкують про безпліддя… хоча й не в очі, аби не опинитися у воронячій клітці. Вона виносила двох дітей — хлопчика та дівчинку — і народила у належний строк, та жодне дитя не дожило до власних іменин. А ті, кому байдужі плітки про отруту й чари, не бажають такого щастя, як Довговерх. Князь Виман на смертному одрі наказав йому берегти дочку від недостойних женихів. А він його волю так повернув, що тепер береже геть від усіх. Жоден пошукач руки її вельможності не минає його меча.

Септон допив вино та відставив кухля.

— Не те щоб їх зовсім бракувало… Найупертішими виявилися Клейтон Крестав та Сімон Лейгод. Хоча їх, схоже, більше цікавить земля, ніж наречена. Якби дійшло до закладу, я б поставив гроші радше на Геролда Ланістера. Він ще не з’являвся тут власною особою, але кажуть, що він золотоволосий, швидкий розумом, більш як шість ступнів заввишки…

— …і підкорив серце пані Тенетник своїми зворушливими листами.

Згадана пані стояла у дверях поряд із молодим маестром, що мав непоказне обличчя з великим гачкуватим носом.

— Але ви, добрий дівере, програли б цей заклад. Геролд ніколи з доброї волі не покине втіхи Ланіспорту і шалену розкіш Кастерлі-на-Скелі заради незначного титулу та зачуханого замку. Він має більше впливу та слави як брат і радник князя Тибольта, аніж може сподіватися мати як мій чоловік. Що ж до інших двох, то панові Сімону доведеться продати половину моєї землі, аби сплатити свої борги, а пан Клейтон тремтить, наче осиковий листок, щойно Довговерх гляне у його бік. Ще й гарнюній такий, красніший за мене. А ви, септоне, маєте найдовшого язика на Вестеросі. І як він тільки влазить до вашого рота!

— До великого черева треба мати великий рот, — відповів анітрохи не збентежений септон Сефтон. — Інакше черево швидко спаде.

— То це ви — Червоняста Вдовиця? — скрикнув Яйк з подиву. — Та я вже мало не вищий за вас!

— Якихось півроку тому один хлопець зазначив те саме. Я наказала витягти його на дибі, аби додати зросту. — Коли пані Роганна всілася на панське місце на підвищенні, то перекинула косу наперед через ліве плече. Коса була така довга, що згорнулася на колінах, наче спляча кішка. — Пане Дункане, я не мала б дражнитися на вас у дворі, де ви так прагнули виявити шляхетну чемність. Просто ви так зворушливо червонієте… хіба у тому селі, де ви набралися такого зросту, вас ніколи не дражнили дівчата?