Майка психонула подумки, але заплатила ще сто двадцять гривень за те, щоби лікар увів вагінальний давач усередину між ногами. «Якого мені лікар знадобився? Тест і так ясно показав — вагітна! — дратувалася подумки. — Уже чотириста десять гривень витратила, а сподівалася ста сімдесятьма обійтися. Як жити?.. Зараз скажуть — ще за щось плати!»
— Аналізи треба, біопсію взяти, — почула голос лікарки, що вона розмовляла з УЗДистом.
— Уже все? — видушила.
— Прошу! — УЗДист простягнув Майці паперовий рушник: витирайтеся, вдягайтеся, чекайте в коридорі.
— Чого чекати?
— Напишу висновок, і з ним повернетеся до гінеколога.
— А ви мені сказати не можете? Ви ж на власні очі все бачили. Я вагітна? — Майка так втомилася од тих лікарів, терпець уривався.
— Ні, ні… Усе пояснить гінеколог.
— Мені ще раз доведеться за консультацію платити? — спитала Майка.
— Ні…
Яка обнадійлива новина! Сиділа на лавці в коридорі, чекала, поки її покличе лікарка-гінеколог, заспокоювала себе подумки: майже дев’ять місяців попереду, якщо вдуматися. Чого нервуватися з першого дня? Певно, маляткові шкодить. Задумалася: ні, не час… для малятка. Надто швидко сталося, Андрій не зрозуміє. Ще подумає, що вона його зневажає… Чи шантажує.
Роздуми перервала лікарка — підійшла якось надто тихо, поклала руку Майці на плече.
— Зачекалися? Ходімо. У кабінеті поговоримо.
Майка сиділа навпроти лікарки, знизувала плечима.
— Дарма ви мене вже так ретельно обстежували… Мабуть, аборт робитиму, — сказала непевно. Наче чекала, щоби лікарка озброїлася аргументами, відмовила від дурної справи.
— Ви вагітні, але… — Лікарка виглядала не надто впевнено. — УЗД виявило в матці новоутворення. Досить велике, але панікувати зарано. Необхідно ретельно обстежитися, узяти біопсію, щоби виявити природу пухлини. Цілком можливо, що вона доброякісна, але подібні дослідження, на жаль, неможливі в умовах нашої клініки. Вам треба звертатися до онкологів… — замовкла, додала делікатно: — Дитину за таких умов, гадаю, виносити не зможете. З цим доведеться змиритися й зосередитися на головному.
Чи то Майка слухала неуважно, чи просто втомилася, та лише при слові «онкологія» зиркнула на лікарку приголомшено, закліпала повіками безпорадно.
— У мене рак?! — спитала. — Ви помиляєтеся… Звідки? Я молода…
— Я і не наголошую на тому, що пухлина злоякісна. Навпаки, будемо сподіватися на краще. Ультразвукове дослідження не здатне визначити природу новоутворення. Треба детальніше обстеження.
— Добре… Все? Можу йти? — Підвелася, посунула до дверей.
Лікарка й не таку реакцію на подібні діагнози бачила. Наздогнала Майку, всадовила на кушетку.
— Зачекайте. Напишу свій висновок, підколемо УЗД. Візьмете їх із собою, коли підете… на консультацію. У вас є адреса, телефони міської онкологічної лікарні?
— Немає… — відповідала Майка, сама себе не чула.
— Я напишу…
— А якось… тут уточнити можна? Зараз! Невже ви оглядали мене биту годину й нічого не скажете? Ви… не хочете вбивати мене? Я… Прошу! Я не звалюся! Благаю — скажіть.
— Не варто ворожити на кавовій гущі. І лякатися наперед. Повірте! У мене товстелезний довідник із новоутворень на тілі й шийці матки — десятки різновидів, для лікування кожного свій підхід. І все починається з ретельного обстеження й визначення характеру пухлини. Безумовно, раджу розпочати вже найближчими днями. Можете перед візитом до онколога зробили біопсію новоутворення радіохвильовою петлею з гістологічним висновком. Однаково онколог порадить розпочати з цього. На Печерську є клініка, де проводять таку процедуру. Вона вирізняється досить точними результатами. Дати контакти?
— Що таке біопсія?
— З тіла новоутворення візьмуть маленьку частину тканини, щоби дістати відповідь на головне питання: пухлина доброякісна чи ні.
— А скільки коштує… біопсія?
— Орієнтовно від шестисот гривень.
— А-а-а… Зрозуміло… Давайте контакти. — Згадала: з тисячі п’ятсот дев’яносто залишилося. Смішно… Десятки не вистачає. На біопсію. А на життя — ані копійки нема…
— Ви молода. У вашому віці справляються з найтяжчими хворобами. Дайте собі добу… На те, щоби усвідомити… І не здавайтеся. Лікуйтеся, — лікарка вичерпала арсенал заспокійливих слів, потайки глянула на годинник. — Вибачте, певно, під кабінетом уже черга…
Майка підвелася з кушетки, ступила крок до дверей.
— А ви… Ваша думка! Ви ж не тільки… по біопсії орієнтуєтеся. Ви ж… розумієтеся на тому.
Лікарка відсунула стілець, узяла Майку під руку.
— Ходімо, я вас проведу…
Вела до дверей, спокійним тихим голосом розпитувала: коли в гінеколога востаннє була, чи не втратила вагу останнім часом, чи піднімала важке, чи були стреси, як харчувалася… Майка відповідала на автоматі. І важке піднімала. І схудла — а як не схуднути: крутиться цілодобово, виспатися нема коли. Гінеколог у студентській лікарні на початку навчального року Майку дивився два місяці тому — ніяких проблем. Не могло ж воно так швидко виникнути…
— Скажіть! Що ви думаєте?
— На саркому матки схоже. Вона досить швидко… Але може бути й банальна міома. — Лікарка власноруч розчахнула перед Майкою двері на вулицю. — На все добре. Ви ж… Завтра ж… На обстеження…
— Потім до вас?..
— Ні, ні… Я там вам усе написала… До міської онкологічної… На Верховинній… Ви ж киянка? Тоді — до них…
Задуха… Чому люди тремтять, піднімають комірці, обгортають шиї шаликами, заляпуються мокрим снігом, штовхаються біля маршруток?.. Задуха страшна — дихати нічим. Майка стікає потом, ноги несуть — куди?.. Світ навколо — німий, нічого не чує. Майка насторожено прислухається до відчуттів у животі. Болить? Болить… Так сильно болить, кричати хочеться.
Зупиняється посеред вулиці, шарудить у кишенях: де мобільний? Заклопотаний перехожий наштовхується на Майку, буркотить вибачення, біжить собі далі. Майка озирається йому вслід, наче той перехожий точно знає, чи жити їй. Не хоче зізнаватися? Тікає?..
— Де мобільний?..
Нерухома дівчина посеред гамірного тротуару дратує люд.
— Ну, що ви завмерли, пані?! — кидає літній чоловік із професорською борідкою, оминає Майку, вступає в калюжу.
— Пішов у дупу… — несподівано люто кидає Майка йому вслід.
Літній чоловік зупиняється:
— Така молода… І така чорнорота…
— Забирайтеся…
Чоловік губиться, задкує, бубонить під ніс щось морально витримане.
Майка врешті знаходить мобільний.
— Мамо!
— Господи, доню, ну не зараз! — шепоче в трубку мати. — Ми в театрі…
— У якому?
— Франка…
Майка відрубає зв’язок, виходить на проїжджу частину, махає рукою так відчайдушно, аж сльози навертаються: ну, хоч хтось… Зупиніться, згляньтеся…
— Куди? — з чистенького «опеля» визирає молодий водій.
— До театру Франка.
— Вісімдесят…
А пофіг! За двадцять хвилин Майка вже проривається до театрального фойє.
— Вистава коли закінчується? — тьмяно питає літню жінку біля входу.
— За десять хвилин.
Майка не дякує. Виходить на вулицю. Задуха… Розстібає куртку, стоїть у калюжі біля входу, дивиться на годинник і не витримує, знову набирає маму.
— Майє, це неподобство! Я ж казала…
— Вийди! Я біля входу!
— Якого? — роздратовано шепоче мама.
— Театрального!
— Що сталося?
— У мене рак!
Першим виповзає Луцик. Кахикає в кулак сердито, дивиться на Майку з підозрою: «Щось ти, дівко, крутиш». За дідом вибігає мама.
— Донечко… — Простягає до Майки руки.
— Мамо! Мені страшно! — Майка припадає до мами, сльози котяться, коліна тремтять.
— Так, дівчата! — встряє Луцик. — Годі увагу привертати. Не на сцені. Додому поїхали. Там поговоримо.
…У крихітному однокімнатному барлогу на Харківському сидять рядком мама і Луцик, слухають Майчин рваний крик зі сльозьми впереміш.
— Так! — Луцик підводиться, розправляє спину. — Ну, що я тобі скажу… Аби я всіх лікарів слухав, давно б копита відкинув.
