Аманда Белл, почувши про чудодійні методи доктора Раффа від однієї приятельки, яка після курсу лікування невпізнанно змінилася на краще, вирішила сама зустрітися з ним. Десь у закутку її свідомості вже зародився план оригінального й сміливого рекламного трюку, і, маючи суто практичний розум, вона відразу ж пов’язала його з новим, косметичним засобом, що на той час розроблявся в лабораторіях фірми і мав з’явитися на ринку протягом найближчого року.
Рафф зустрів її холодно й неприязно — не тому, що мав проти неї якесь упередження, а просто через свою відлюдну й похмуру вдачу. Він справляв враження неговіркої і замкнутої людини, що цікавиться тільки своєю роботою, але йому, як видно, до смерті набридло день у день гальванізувати обличчя нескінченної низки підстаркуватих красунь. Його заповітною метою, як дізналась Аманда, була власна приватна практика, і для здійснення її він потребував лише часу і грошей.
Тільки під час другої зустрічі з Раффом Аманда зважилася згадати про те, що мала на думці. Перед тим вона зібрала про нього які могла відомості й дізналася про дещо з його темного минулого. Тепер їй стала зрозуміла Раффова відлюдкуватість, і, щоб здобути його довір’я, вона відверто виклала свою пропозицію. Спочатку Рафф узагалі відмовився розмовляти на цю тему, але поступово, як у перспективі все виразніше вимальовувалися гроші, його опір слабшав, і зрештою він дав свою згоду.
Рафф прийняв цю пропозицію не тільки з матеріальних міркувань, його зацікавила й сама робота — адже він ніколи ще не провадив експериментів у такому широкому обсязі. По суті, йому надавалася цілковита свобода дій, і він дістав змогу наново перетворити зовнішність дівчини, користуючись усіма методами фізіологічної біохімії. Щоб пов’язати цей експеримент з косметикою, він погодився постачати фірмі невеликі дози стимуліну, який у мікроскопічній кількості мав увійти до складу нового виробу. Тепер фірма “Черіл” мала підстави твердити, що кожний тюбик “Врододію” містить у собі той самий препарат, з допомогою якого проста, непоказна дівчина з рекламних оголошень перетворилася на сліпучу красуню. Етичний бік такого комерційного заходу мало обходив Раффа, і він зажадав тільки одного — щоб його участь у досліді лишилася таємницею. Основні клінічні процедури ухвалено було провести під наркозом, щоб піддослідна дівчина навіть не знала, що з нею робитимуть. А в рекламних оголошеннях буде сказано тільки те, що вона пройшла посилений курс лікування стимуліном — головною складовою частиною “Врододію” — під наглядом відомого фахівця, який з професіональних міркувань побажав лишитися невідомим. Всі ці умови було погоджено на обопільне задоволення сторін, і доктор Рафф одержав свої п’ять тисяч завдатку, що, однак, і трохи не змінило на краще його відлюдної вдачі. Обговорення побічних деталей плану наганяло на нього нудьгу, не цікавила його й процедура вибору об’єкта для досліду. Теоретично на це годилася перша-ліпша дівчина, проте було бажано підібрати певний склад анатомічної будови — це полегшувало його завдання і дозволяло швидше домогтись успіху. Ця дівчина була для нього всього лиш безформною масою протоплазми та кісток, що їй він мав надати довершеного вигляду — не хірургічним скальпелем, а крихітними дозами складних органічних речовин та гормонів. З цього сирого матеріалу треба було виліпити досконалий витвір мистецтва, здатний тішити людське око.
Рафф не боявся того, що його уявлення про фізичну красу жінки може різнитися від уявлень інших. Він знав, що краса — поняття чисто расове і що кожна раса — а раса це не що інше, як біологічний вид, — має свої власні критерії. Справжня краса — надзвичайно рідкісне явище, і коли вона десь з’являється, то зараз же здобуває визнання всієї раси, а часто й цілого світу. Він ставив собі за мету створити такий тип красуні, який насамперед відповідав би уявленням читачів рекламних оголошень в Англії і загалом у Європі, а також в Америці, тобто там, де мали найбільший збут вироби фірми “Черіл”. Це завдання, як він вважав, не становило особливих труднощів.
У п’ятницю зранку він поїхав у Стенмор. Приземкувата новітня будівля фабрики “Черіл” займала чималу територію на розгалуженні двох головних доріг. Рафф пройшов у дослідний відділ, де на нього вже чекала Аманда Белл. Неуважно привітавшись, він рушив за нею через лабораторію, що виблискувала білою фарбою та нікелем, до меншої суміжної кімнати з скляними дверима. Тут усе було, як у справжній лікарні: операційний стіл з регульованою висотою, безтіневі лампи, пересувні столики з інструментами на металевих підносах, блискучий стерилізатор, а в кутку — невеличкий рентгенівський апарат.
— Ми постаралися дістати все, що ви звеліли, — сказала міс Белл. — Більшість обладнання взято напрокат і після закінчення досліду має бути повернено.
Рафф схвально кивнув головою. Він підійшов до операційного столу і покрутив регулятор, потім оглянув інструменти.
— А рентгенолог? — спитав він.
— Вона буде з хвилину на хвилину. Її звуть міс Х’юз, а вас я відрекомендую як доктора Престона.
— Добре, — кивнув Рафф.
Він перейшов до високої шафи й відчинив дверцята. В шафі висіло чотири білих халати. Рафф узяв один і надягнув, потім видобув із внутрішньої кишені піджака й насадив на ніс великі рогові окуляри.
— Невеличкий маскарад, — пояснив він без усмішки.
— Тут поряд є ще одна кімната, де дівчата зможуть перевдягатись. Я приготувала для них простенькі халати, — сказала місіс Белл. — Думаю, спочатку я поговорю з кожною кілька хвилин, а тоді попрошу роздягтись і проведу до вас.
— Насамперед міс Х’юз, — мовив Рафф. — : Мені потрібні рентгенівські знімки голів усіх кандидаток. Зовнішній огляд триватиме кілька хвилин, але він буде досить детальний, і я хочу, щоб ви були присутні.
— Гаразд.
— І ще мені знадобляться деякі аналізи. Власне, це мала б робити медсестра.
— У нас є медсестра в фабричній амбулаторії. Послати по неї?
— Так, — уривчасто кинув Рафф і подивився на годинник. — А що ми маємо в запасі ще чверть години, то я був би вам вельми вдячний, якби ви звеліли принести чашечку кави.
— Авжеж, — мовила місіс Белл і квапливо вийшла з кімнати.
Через три хвилини з’явилася міс Х’юз, рентгенолог, і о пів на десяту перша з чотирнадцяти дівчат зайшла до кімнати на розмову та огляд.
Розділ сьомий
Була вже пізня година, коли, повечерявши в китайському ресторанчику, Пол Дарк повернувся до своєї квартири в Найтсбріджі, В кишені його був грубенький жмуток папірців, списаних від руки й надрукованих на машинці, — попередній звіт невеличкої розвідувальної групи, якій він загадав добути відомості про косметичну фірму “Черіл”, Він мав намір приділити часинку, щоб ознайомитися з ними, а може, й спробувати накидати щось на зразок доладної історії.
Квартира була простора й зручна, вмебльована в старовинному стилі. Вишукані бра розливали по вітальні приємне м’яке світло, що відбивалося від дзеркальної поліровки піаніно в одному кутку та екрана великого телевізора в другому. Паркетну підлогу вкривав індійський килим. Біля протилежної до каміна стіни стояв великий письмовий стіл, а обабіч нього — засклені шафи, напаковані книжками всіх форматів і кольорів, з корінцями, пошарпаними й вицвілими в одних або ж схованими від п:ілу під новісінькими суперобкладинками — в інших.
Дарк сів біля столу, закурив сигарету й, відсунувши набік друкарську машинку, взявся уважно читати принесені з собою папірці. Закінчивши читання, підвівся, перейшов до вікна і втупив замислений погляд на майже нечутний з висоти третього поверху вуличний рух. Потім швидко повернувся до столу, зібгав у попільниці недокурка, присунув до себе машинку і, заклавши аркуш паперу, заходився друкувати.
“Наприкінці війни тридцятивосьмирічнии французький фармацевт на ім’я Еміль Фасберже. несправедливо звинувачений у співробітництві з ворогом під час окупації Франції, приїхав до Лондона з дружиною англійкою Черіл. та деякими прихованими заощадженнями у вигляді коштовного каміння і, заорендувавши занедбану аптеку в районі Комершел-роуд, почав коротати в ній свій час. Торгівля його ледь животіла, та Еміля це не бентежило: головне, що він був при ділі, яке цілком відповідало його комерційним нахилам.