Цього разу подив Мері був цілком щирий.
— Скільки ви сказали? — перепитала вона.
— Мільйон доларів, рибонько, а може, й більше. Далебі, ви цього вярті, але вам потрібна ділова людина, щоб вести переговори. Я подбаю про всі неприємні дрібниці. Вам залишиться тільки лічити гроші.
— Але… але що я маю робити за цей мільйон?.. Він хитрувато посміхнувся.
— Рибонько, та за такі гроші більшість людей зробила б усе що завгодно. Вам нема чого турбуватися: діла вам знайдуть більш ніж досить. Якщо це буде записано в контракті — погоджуйтесь, якщо ні — відмовляйтесь. Ви мене розумієте?
— Так, Семе, здається, розумію, — пробурмотіла вона.
— Ви не тільки красуня, а до того й розумниця, — зауважив він.
Пізніше ввечері, уже в ліжку, Мері взялася писати листа Даркові, та після перших кількох рядків облишила цю спробу. Вона зрозуміла, що в неї нема нічого нового, а умоглядні міркування журналістів не цікавлять. У кожному разі, “Врододій” і все пов’язане з ним утратило значення, принаймні для “Очевидця”. І сам Дарк видавався тепер уже далеким і якимсь наче нереальним — куди менш реальним, ніж, приміром, Сем Вассерман; а майбутнє було таке звабливе, що все минуле виглядало сірим і похмурим. Повертаючись думкою назад, до тих днів, Мері майже не могла збагнути, в чому і яким чином фірма “Черіл” переступила закон. Звичайно, все це була рекламна авантюра, може, й не дуже чиста з погляду етики, але ж. ніхто від неї не потерпів і, коли вже на те пішло, нікого не стануть примушувати купити тюбик “Врододію”, якщо він сам того не схоче. А тим часом її життя докорінно змінилось, і вона тільки, тепер почала розуміти, які грандіозні перспективи чекають її у майбутньому.
А то все була журналістська буря в склянці води, подумала Мері. Можливо, й небезпричинна, коли говорити про “Очевидець”, що завжди шукав приводу до гучних викриттів. Що ж до Еміля Фасберже, то загалом він повівся з нею чесно й дав більше, ніж вона будь-коли мала в житті, — майбутнє, якого варто було прагнути. Що з того, як він і вчинив кілька настійних зальотів? Адже краще, коли до тебе залицяються, ніж коли тебе цураються. Так чи інакше, залицяння— вияв люб’язності, навіть щодо найвродливішої дівчини в світі; а от Пол Дарк не потурбувався зробити щось подібне, коли не брати до уваги одного випадкового поцілунку.
Вона похмуро й рішуче одігнала геть думки про Дарка й розірвала незакінчений лист.
Розділ двадцятий
Ейб Шварц, тільки-но уздрівши Лору Смайт, категорично заявив, що вона безперечно, беззастережно й поза всяким сумнівом створена для кіно. Вона, мовляв, буде найбільшою сенсацією від часів Клеопатри, більшою навіть, ніж Грета Гарбо і, коли на те пішло, ніж Мерілін Монро. Його, Ейбовому, слову можна вірити: хто ж бо, як не він, відкрив для кінематографа стільки гучних імен. Хоч би Лолу Крістл, приміром, або ж оту дивовижну біляву “секс-бомбу” Доун Фер, про яку говорять, ніби вона заробляє більше, ніж усі президенти й прем’єр-міністри світу разом узяті. Лола і Доун досить вродливі за звичайною голлівудською міркою, але проти Лори Смайт вони ніщо, цілковите ніщо. Ось нехай тільки з’явиться Джуліс Айвенберг — він, Ейб Шварц, ладен заприсягтися, що той одразу ж стане лагідний, мов ягня, і почне вимахувати перед нею парагонівськими контрактами.
Ейб був першою ластівкою. Керуючись інстинктивним чуттям ділка, він приїхав на віллу Лорен за годину раніше від умовленого часу. “Той, хто пізно приходить, голу кістку знаходить”, — пояснив він. То був невеличкий на зріст, але жилавий і енергійний чоловічок; густе й масне чорне волосся, що ледь помітно кучерявилося від природи, немовби довершувало його напрочуд бліде й по-дитячому тендітне обличчя. Його темні очі дивилися жваво й проникливо, а одяг свідчив про цілковиту зневагу до умовностей: прості білі штани й страхітлива зелена з оранжевими розводами сорочка. Весь він був з вигляду якийсь зволожніло-лискучий, неначе акритий холодним потом.
Менш ніж за півгодини вони з Семом Вассерманом погодили запитання, залишивши Мері роль стороннього споглядача. Ейб мав діяти як безпосередній агент дівчини й відповідати за всі переговори, угоди й контракти, а Сем— підтримувати зв’язок з Емілем Фасберже й фірмою “Черіл” та дбати про те, щоб умови контрактів не суперечили їхнім інтересам. Ейб був певен, що спроможеться вбити заразом трьох зайців — у кіно, телебаченні й рекламі, — і з притаманною йому енергією швидко підсумував, що п’ять мільйонів доларів — цілком досяжна мета. Сем захоплено підтримав його. Що ж до Мері, то вона просто заніміла з подиву.
Схильний до театральних ефектів, Ейб наполягав, щоб до приїзду решти гостей з Канна дівчина де-небудь сховалась, а тоді вже можна буде показати її, аби ще дужче приголомшити їх несподіваною явою.
— Тільки не на пляжі, — додав він. — Дехто з цих молодчиків має при собі біноклі. Такі дочасні оглядини нам ні до чого. Перебудьте в своїй кімнаті, голубонько, доки ми пришлемо по вас.
— Гаразд, — погодилась Мері. — Що мені зодягти?
— Що-небудь просте й елегантне. Зелене, скажімо, або ж темно-сіре.
— Зелене, — мовила вона.
— Але це тільки для початку. Треба, щоб купці побачили товар лицем. Згодом ви перевдягнетеся в щось легеньке — ну, хоча б у бікіні. Можливо, ми прогуляємось на пляж. Вони схочуть роздивитися ваші ноги, фігуру, колір шкіри. Ви повинні пам’ятати, що ви товар і що ці добродії мають право як слід розгледіти те, за що платять гроші. А вже після того ми зможемо приступити до торгу. Не мине й дня, як ваше майбутнє стане таким прекрасним, що одного життя вам видасться замало.
Мері якусь хвилю нерішуче дивилася на нього.
— Скажіть мені, містере Шварц, — спитала вона, — ви щиро вірите, що всі ці дивовижні речі й справді мають статися?
— Неодмінно, — відказав він, рубонувши рукою повітря. — Дивовижні речі для дивовижної дівчини. Все цілком логічно. Ви дивовижна дівчина, Лоро, і ви будете жити в чарівному світі.
— Дай боже, щоб усе було так, — з сумнівом у голосі пробурмотіла вона.
Гості почали з’їжджатися по обіді. Джуліс Айвенберг і Пол Барнард прибули разом у чорному “феррарі”. Джо Мередіт підкотив маленьким зеленим “рено”, Дейва Гартмена привезло старезне таксі. Із своєї затишної кімнати з вікнами на затоку Мері спостерігала, як вони один по одному під’їжджали до вілли; потім перевдяглася в темно-зелену сукню простого, але елегантного крою. Чекаючи, поки її покличуть, вона спробувала читати книжку, але зовсім не могла зосередитись. Усе довкола було надто сповнене передчуттям чогось близького й неминучого, і Мері даремно силкувалася погамувати незрозумілу тривогу.
“Ти товар, — подумала вона, пригадавши Шварцові слова. — Тебе ніхто не вважав за товар, коли ти була просто Мері Стенз, безбарвна й неприваблива. Ти була людиною, що мала своє власне життя— можливо, сіре й буденне, але принаймні завжди вирішувала все сама. А от тепер, коли ти стала прекрасною Лорою Смайт, за тебе все вирішують інші. Ти мов та лялька, яку зробили особливо старанно, щоб призначити за неї внеску ціну. Отож і з’їхалися ці ділки — тебе виставлять їм напоказ, тоді продадуть і зв’яжуть усілякими контрактами, параграфами та юридичними термінами. А що ти з цього матимеш? Гроші, звичайно, — можливо, такі, які тобі й не снилися. Напевне, ти поїдеш до Америки й матимеш будинок з плавальним басейном і все, що годиться мати, аби щось важити в цьому божевільному світі. Тебе зніматимуть у кіно, фотографуватимуть, братимуть інтерв’ю, твоє ім’я мелькатиме в огнях реклами, на афішах, на сторінках популярних журналів та великих газет — але ж насправді то буде зовсім не твоє ім’я. Тобі треба звикнути, що тепер ти не Мері Стенз, а Лора Смайт, і до всього, що з цього випливає. Хіба не про це мріє кожна дівчина, — врода, слава, багатство?..”
Вона тихенько зітхнула й відклала книжку. Тоді підійшла до вікна й задивилася на безмежний голубий простір Середземного моря та на сліпучо-ясне небо.