З сусідньої кімнати знов почувся істеричний сміх, за ним — Пенелопин голос, що вигукував якісь лайки, а потім — грюкіт перекинутого стільця.
— Ви, звичайно, знаєте про мою матір, — сказала Мері вибачливим тоном. — Щоб угамувати її, я мушу без кінця купувати джин, та й сама прикладаюсь до цього зілля, аби не збожеволіти. Але я більше не мала куди податись.
— Ви завжди могли прийти до мене, — тихо мовив Дарк, усе ще не опам’ятавшись від жаху.
— Ви мій ворог, Поле, — відказала вона.
— Мері, я вам не ворог, — палко заперечив він. — Я зробив це тільки тому, що були зачеплені певні принципи.
— Я знаю… Ви дуже принципова особа. К бісу людяність: принципи — ось єдине, що важить! Це вельми шляхетна засада, але жорстока щодо тих, хто не причетний до неї безпосередньо. А коли розібратись до кінця; це справжнісінький егоїзм. Чи спинилися ви коли хоч на мить, щоб подумати про мене — про те, як можуть позначитись ваші дорогоцінні принципи на моїй кар’єрі, моїй зовнішності?
Скісне надвечірнє світло чітко вирізнило западини на її щоках, там, де шкіра погрубшала і злазила клаптями.
— Так, — признався він, — я думав про вас, але не заглядав надто далеко вперед. Я не передбачав, що доктор Рафф накиває п ятами, і ніколи не гадав, що створена ним краса так швидко зів’яне. А втім, має знайтись якийсь вихід, і без доктора Раффа. Десь повинен бути лікар, обізнаний з гормональною терапією, який зуміє поставити все на місце.
На цей раз усмішка Мері була щира, хоч і трохи боязка.
— Я не хочу цього, Поле. Я не змогла б знову пройти крізь весь цей жах. Єдине, чого я хочу, це етати самою собою, такою, як була, — звичайною, простою Мері Стенз. Як ви гадаєте, я стану колись сама собою?
— Авжеж, — поважно відказав Дарк. — Але найближчі кілька тижнів будуть дуже болісні. Якщо ви здолаєте пережити цю руйнацію, все буде гаразд. А тим часом…
— Тим часом?.. — перепитала вона.
В цю мить у сусідній кімнаті розлігся страшенний гуркіт, за яким почулися здавлений крик і сердита нерозбірлива мова.
— Мері, — твердо сказав Дарк, — вам не можна залишатися тут далі. Вам потрібні увага й піклування, щоб за вами хтось доглядав, той, хто любить вас такою, яка ви є…
— Еге ж, — стиха обізвалася дівчина, — саме це мені потрібно.
— Я хочу, щоб ви пішли зі мною й залишились у мене.
Вона нерішуче доторкнулася пальцями до свого обличчя.
— Між нами перепона, Поле.
— Єдиною перепоною була ваша врода. Вона віддалила вас од мене, од звичайного повсякденного буття. Вона піднесла вас на недосяжний п’єдестал. Ви вірили мені напочатку — то чому ж не хочете повірити тепер?
— Аби ж то я знала, що ви цього справді хочете… — зітхнула вона.
— Я хочу цього, — просто мовив Дарк.
Мері перейпіла кімнату і ввімкнула світло. Її обличчя враз перетворилося на потворну маску.
— Погляньте як слід, — сказала вона. — Придивіться до мене пильніш, перш ніж зв’язати себе словом. Для вас це може бути страшніше, ніж для мене.
Він кволо всміхнувся.
— Мері, якщо мене ніколи не вабила ваща врода, то чому ж я маю тепер страхатися вашої…
— Потворності, — підказала вона.
— І все одно я хочу, щоб ви пішли зі мною, — не відступався Дарк. — Ви зможете лишатися в мене скільки хочете.
— Дякую, — прошепотіла Мері. — Ви справжній друг.
Наступні кілька тижнів Пол Дарк жив в одному помешканні з жінкою, що з кожним днем зазнавала страшніших змін. Зворотне перетворення було стрімке й моторошне для ока: останні рештки недавньої краси швидко танули, аж поки лишилася жалюгідна пародія на жінку — незграбна й безформна істота, цілком позбавлена будь-яких прикмет жіночності, та й взагалі майже всіх людських прикмет. Дарк насилу стримував шалене бажання покликати лікаря, але він добре розумів, що всяка спроба відновити хитку гормональну рівновагу, яка збудила до життя штучну красу дівчини, тільки відстрочить те, що рано чи пізно мало статись. Лора Смайт сконала жахливою смертю, а натомість поступово відроджувалась Мері Стенз.
Тим часом галас навколо “Врододію”, що тривав цілий тиждень, нарешті вщух. Газети зовсім забули цю історію, не було й ніяких згадок про судовий процес, що ним погрожував Фасберже: як видно, порадившись з юристами, він визнав за краще облишити свій намір. Згодом Дарк довідався, що фірмі “Черіл” довелось припинити виробництво “Врододію”, бо попит на нього так упав, що годі було й сподіватися на якісь прибутки. Він почував сумну втіху: все-таки виступ “Очевидця” досяг мети. Та, з другого боку, що сталось би, якби його репортаж так і лишився ненадрукований? “Врододій”, анітрохи не шкідливий сам по собі як косметичний засіб, і досі жваво розкуповували б у крамницях; він, Пол Дарк, лишився б редактором відділу репортажів в “Очевидці”, а Мері Стенз під ім’ям Лори Смайт будувала б собі кар’єру в Голлівуді як найперша красуня світу. Та хто може дати справедливу оцінку своїм діям у цьому світі, де всі критерії такі непевні!..
Мері досягла критичної межі десь наприкінці п’ятого тижня. На цей час вона стала така страшна, що їй самій, на думку Дарка, не треба було цього бачити й знати, і він непомітно й тактовно поприбирав усі дзеркала, які були в квартирі. Дівчина весь час лишалася в чотирьох стінах, не зважуючись показатися на люди; вона цілковито поклалась на Дарка й беззастережно йому вірила. Нарешті вона поволі почала одужувати, повертаючись до своєї колишньої подоби, і в міру того, як відбувалося це перетворення, зростала її впевненість у собі. Лінії постаті помітно заокруглилися, — може, й трохи занадто, — шкіра погладшала й посвіжішала, а обличчя поступово прибирало знайомих обрисів, зафіксованих на перших фотографіях, що їх зробив Дарк. Так, крок за кроком, з безформних останків Лори Смайт поставала Мері Стенз. Незабаром вона була майже така сама, як раніш, — проста, не бозна-яка статурна, але по-своєму приємна й жіночна, а найголовніше— природна та щира.
— Я дуже вдячна вам, — сказала вона Даркові, — за те, що ви дали мені притулок і доглядали під час цієї… руйнації.
Він пильно подивився на неї.
— А я ще більше вдячний вам за те, що ви все-таки прийшли до мене, коли вважали, що не маєте вже жодного друга.
— Ви завжди були мені другом, Поле.
Дарк узяв її за руку і притягнув до себе.
— А ви — мені, Мері.
Він ніжно поцілував дівчину.
— Чи подобається вам прізвище Дарк? — запитав трохи перегодя.
Вона вдала, ніби міркує.
— Ну що ж, загалом мені здається, воно звучить не гірше, ніж, скажімо, Стенз.
— Не хочу вас лякати, — сказав він, — але мені спало на думку, що, може, ви погодитеся змінити своє прізвище… на Дарк.
Вона всміхнулася.
— Хоч як це дивно, Поле, мене зовсім не лякає така перспектива. А надто коли поруч ви.
Так вони визначили своє спільне майбутнє.
“Ну от, — подумав Дарк. — Моєю дружиною таки буде найвродливіша жінка в світі. Може, тепер уже й невродлива, та для мене все одно “Дивовижна”.
Він закурив нову сигарету.
У ВИДАВНИЦТВІ “РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК” вийшли з друку:
Ангелов Д. На життя і смерть. Роман
Бухбіндер Й. Між хвилями. Повість
Бондарчук П. Отава. Оповідання
Бейлин П. Год счастья. Повесть
Басенко К. На крутозламі. Роман
Бразов Л. Кара. Повість та оповідання
Бічуя Н. Дрогобицький звіздар. Новели
Білецький М. Трійниці. Повісті
ГоловченкоІ., Мусієнко О. Білий морок. Роман
Дарда В. Повернення з пекла. Роман
Дашкієв М. З безодні минулого. Науково-фантастична повість