— Лора Смайт, — докинув Роуз на підкріплення своєї пропозиції. — Кожна міс Сміт залюбки погодилася б стати Лорою Смайт. Це прізвище підноситься над простолюдним рівнем і в той же час зберігає всі прикмети, притаманні звичайному “Сміт”.

— А чому Лора? — невдоволено спитав Фасберже.

Роуз знизав плечима.

— Та без будь-яких особливих причин. Це ім’я добре звучить, воно гарне, у ньому вчувається гідність. А ваша піддослідна морська свинка повинна мати гідність, інакше все розвалиться.

— Лора Смайт, — мрійливо повторив Фасберже. — Гаразд. Мені подобається.

— Це своєрідний психологічний хід, — відзначив Роуз. — Лора Смайт — це Джейн Сміт вищого розряду. В цьому імені є щось честолюбне, а це ж до певної міри основна засада кампанії “Врододій”. Честолюбність.

— По-моєму, містер Роуз має рацію, — сказала Аманда Белл. — А ви як вважаєте, Тоні?

Тоні Лурі закопилила свої гарні пурпурові губи й ухильно звела брови.

— Ну що ж… досить елегантно, — сухувато мовила вона з ледь помітним французьким акцентом.

Почувши екзотичний голос міс Лурі, Дейв Блант якусь хвилю не міг одвести від неї очей, проте здобувся на якесь бурмотіння, що його всі сприйняли за вислів згоди. Його колега Мак-Кінлі жваво кивнув головою.

— Навколо Лори Смайт ми зможемо скласти чудову легенду, — вів далі Роуз, усе дужче розпалюючись. — Нехай вона собі, як хоче, буде проста службовка, а ми зробимо з неї пересічну дівчину з середніх або й вищих кіл. Вона розумна й освічена, але негарна. Ось ми й змалюємо її поступовий перехід від цілком буденної зовнішності до казкової краси… Звісна річ, за тієї умови, що доктор Престон зуміє здійснити таке чудо.

— Він зуміє, — твердо запевнила місіс Белл.

— Ну що ж, — мовив Роуз, — тоді все зведеться до зорових вражень. Це буде суто наочна реклама. Саме тому я запросив сюди Мак-Кінлі й Бланта — адже саме вони мають перекласти весь дослід на мову зорових образів.

Очі всіх присутніх звернулися до Мак-Кінлі й Бланта. Останній, зустрівшись нарешті з палючим поглядом міс Лурі, нараз знітився й почав збентежено розглядати власні нігті. То були, як завважив Блант, не дуже гарні нігті — досить брудні та грубі. Він крадькома метнув оком на міс Лурі, тоді зосередив увагу на Мак-Кінлі, що промовляв до присутніх сонним голосом з виразним північним акцентом.

— Тут можна застосувати силу-силенну кінематографічних трюків, — казав Мак-Кінлі. — Існує так званий метод послідовного монтажу, коли береться низка нерухомих проміжних зображень, з незначними змінами обличчя, аж поки сягаємо від А до Б. Цей метод застосовано в фільмах Джекіла та Хайда — ви, може, пам’ятаєте. Тут маємо справу переважно із звичайнісінькою фотографією. А згодом з окремих знімків складається рухомий фільм. На мою думку, це справлятиме неабияке враження.

— Безперечно, — погодилася місіс Белл, — але тільки за певних умов. Це може бути основою хвилинної чи півхвилинної рекламної стрічки для телебачення, де ми покажемо разюче перетворення, що його може спричинити “Врододій”. А вся реклама складатиметься з послідовних серій. Їх демонструватимуть по телебаченню й друкуватимуть у газетах і журналах майже так само, як багатосерійні фільми й романи з продовженням. Кожного тижня глядачі й читачі сподіватимуться побачити нові зміни в перевтіленні Лори Смайт. Чи стане вона ще кращою? Тут має бути елемент інтриги. Ви зрозуміли мою думку?

— Це не становитиме технічних труднощів, — озвався Мак-Кінлі. — Треба тільки вирішити, як довго триватиме кожна серія, щоб визначити інтервали між зйомками. А це великою мірою залежатиме від того, які зміни зробить доктор Престон у зовнішності дівчини.

— За доктора Престона не турбуйтеся, — відказала місіс Белл. — Він зробить такі зміни, яких цілком вистачить, аби задовольнити ваші камери. Ми думаємо, що ці серії йтимуть протягом шести-восьми тижнів. А потім можна буде з успіхом використати ваш метод послідовного монтажу. Це, звичайно, на телебаченні, не в пресі.

— Для преси можна зробити інакше, — втрутився до розмови Клайв Роуз. — Дати цілу сторінку невеликих фотографій, скажімо, двадцять чи тридцять, показавши поступовий перехід від непримітності до вроди. То буде дуже наочна й ефективна реклама.

— Еге ж, — пробурмотіла місіс Белл. — Можна зробити й таке.

— Існує ще один спосіб, який ми можемо використати, — вів далі Роуз. — Кінокнижечки. Ви, мабуть, знаєте, що це таке, — маленькі книжечки з окремими кадриками, які немовби оживають, коли швидко відпускати сторінки з-під великого пальця. Це майже той самий метод послідовного монтажу, що його Мак-Кінлі пропонує для телебачення.

— Теж годиться, — мовила місіс Белл. — Коли випустити їх великим тиражем, це обійдеться зовсім недорого.

— І неодмінно кольорові, — підказав Роуз. — Це те, чого не може дати телебачення. Вони являтимуть собою щось на зразок телевізійних фільмів у кольорі й дуже підвищать збут.

Місіс Белл схвально кивнула.

— Ще є пропозиції?

— Ми передбачили також можливість вебти кольорові зйомки для кінореклами, — сказав Дейв Блант.

— Гаразд. Кіно теж непоганий засіб реклами, хоча й більш обмежений.

— Воно має велику молодіжну аудиторію, — зауважив Роуз.

Місіс Белл на хвилю замислилась.

— Молодіжний ринок нас не дуже цікавить. “Врододій” розрахований переважно на зрілих жінок, що відчувають наближення старості й хочуть підсвіжити свої чари. Однак у певних районах ми могли 6 використати й кінорекламу. — Вона трохи помовчала. — Ну, оце, здається, і все. Доктор Престон розпочне дослід наступного понеділка, і ви маєте ще близько тижня на підготовку. Ми хочемо, щоб усі зйомки, пов’язані з цим дослідом, велися в приміщенні нашої фабрики в Стенморі. Там є велика кімната, яку ми переобладнаємо під павільйон. Таким чином знімальна група матиме змогу підтримувати ближчі зв’язки з доктором Престоном і з самою дівчиною.

— Коли буде готове приміщення? — спитав Мак-Кінлі.

— Завтра.

— Добре. Бо там ще треба буде встановити чимало апаратури. Сподіваюся, що кімната звуконепроникна, хоча, зрештою, це не так уже й важливо. Ми можемо завжди вдатися до дубляжу.

— Зробимо все можливе, — пообіцяла місіс Белл, — Ну, а тепер щодо самого виробу…

Вона очікувально обернулася до міс Аурі, яка розкрила великий пакет і витягла звідти три картонні коробки на зразок тих, що в них запаковують тюбики зубної пасти. Вона передала їх на кінець столу Роузові, Мак-Кінлі й Блантові, і ті заходилися розглядати їх.

— Це тільки макети упаковки, — пояснила міс Лурі. — У тюбиках звичайнісінький кольдкрем. Ми зберегли фірмову кольорову гаму — голубе з сріблом, — і тюбики мають надзвичайно привабливий вигляд. Їх зроблено з напівпрозорого поліетилену без жодного рубця. Написи тонкі й вишукані. Я вважаю, що наш художній відділ зробив напрочуд елегантну упаковку.

— Авжеж, — погодився Роуз. — Таки елегантно. Це полегшить роботу нашому друкареві, коли він добиратиме шрифти для оголошень.

На хвилю запала мовчанка, тоді Мак-Кінлі й Блант знову змовницьки зашепотілися. Фасберже позіхнув, кілька секунд дивився у вікно, потім спитав:

— Які ще справи?

— Думаю, поки що все, — сказала Аманда Белл. — Сьогодні я напишу листа міс Стенз, повідомлю про те, що її прийнято і куди їй треба з’явитися на роботу. А скоро ми розробимо детальний розклад зйомок, я дам вам знати про все.

— Ну що ж, — сонно сказав Фасберже. — В такому разі нараду закінчено.

Він підвівся і перевальцем вийшов з кімнати. Інші вставали неквапніше й поволі рушали до дверей, перемовляючись між собою.

Незабаром кімната для нарад спорожніла.

Наступного ранку Мері Стенз одержала листа від косметичної фірми “Черіл” і при першій же зручній нагоді подзвонила Даркові.

— Чудово, — сказав він. — Тепер ми можемо запланувати до друку великий ілюстрований репортаж. Я пропоную перевершити “Черіл” щодо кількості фотографій і розпочати щоденні зйомки, аби зафіксувати геть усе, що вони з вами робитимуть, причому без ретушу.