— Заприсягаюсь! — сказав Бертон.

Він міг обіцяти і присягатися скільки завгодно разів, знаючи, що то все — пусті слова, а справа лишається справою і діяти завжди треба так, як цього вимагають обставини.

Може, в ці хвилини Сатіапалові й згадався тифозний карантин на околиці Стамбула та інша обітниця, яка лишилася невиконаною, однак цей спогад був тьмяним і щез, не викликаючи надто великих докорів сумління.

— Ну, то гаразд, — сказав Сатіапал. — Дивіться: ось те, що робить лікаря всемогутнім, а голодуючим дає змогу насититися де завгодно!

Раджа розкрив сейф і витяг два слоїки з червоними та синіми, інтенсивно забарвленими прозорими кристалами. Кожен з них скидався на старанно відполірований зуб якоїсь небаченої потвори, і химерні гострі грані, коли б їх розташувати в кілька рядів, були б за непогану прикрасу пащеки акули.

— “Зуби дракона”! — гордовито сказав Сатіапал. — Так назвала ці кристали Майя, будучи дитиною. Ця назва здалася мені дуже влучною. Пам’ятаєте легенду про невмируще військо?.. Хай будуть вбиті всі вояки до одного — досить лише витягти з чарівної торбинки жменю зубів велетенського дракона, сипнути їх у білий світ, і там, де зуб торкнеться землі, встане озброєний лицар, щоб боротися і померти знову… Ці кристали покликані творити більш сумирні справи. Коли вкинути один з них в брудну кашицю з подрібненої соломи або навіть дерев’яної тирси, до дії постануть могутні сили, які в живому організмові перетворюють найгрубіший харч на смачний і поживний білок.

Я не буду розповідати вам зараз про механізм цього надзвичайно складного процесу, як не розкрию і формул “зубів дракона”. Це буде пізніше, а може ви й самі збагнете все без моєї допомоги, під час дослідів. Ми з вами повинні створити ще одну, а може й кілька сполук, які дадуть змогу здобувати справжні, повноцінні білки. Те, що ви бачите, — старанно очищені речовини нового типу. Це не вітаміни і не аміни, а певні каталізатори тваринного походження, дуже активні в наймізерніших кількостях. Вони прискорюють процес заживлення ран, і їм ви зобов’язані поверненням вам зору. Однак це тільки перші спроби, а дальші — просто неймовірні!

Чи ви замислювалися над тим, як саме з мікроскопічної клітинки виростає з часом велетенський слон, наприклад, або людина з її дивовижними розумовими якостями?.. Чи не спадало вам на думку, що наука, зрештою, навчиться відрощувати калікам втрачені руки, ноги та інші органи? Дантисти, наприклад, лікують людей головним чином так, як і первісні знахарі — виривають хворого зуба, коли не вдається зарадити болеві. Але ніхто досі не спробував приживити нові зуби беззубому, а це ж, безперечно, цілком можливо!..

Сатіапал підійшов до гнучкої труби, якою подавалася в цю мить до залізної вагонетки неприваблива на вигляд, зеленуватосіра кашиця.

— Оце ті ліки, які я вам давав. Але це також і їжа. Погляньте, як виглядають тварини, в денний раціон яких входить те, що звичайно вважається за неїстівне.

Професор одкрив широку браму і показав Бертонові на стійла свійських тварин.

Шерсть на конях, волах та коровах вилискувала. Вони неквапливо їли з кормушок силосоподібну масу, не звертаючи уваги на довколишнє.

— “Їжа богів”! — захоплено прошепотів Бертон,

— “Їжа богів”? — підхопив Сатіапал. — Влучно! Хай буде так.

Протяг ворушив сивіюче волосся старого професора. Сатіапал стояв, обдивляючись круг себе, як людина, що дійшла вершин і милується з пройденого шляху.

А Чарлз Бертон нишком позирав то на Сатіапала, то на барвисті кристали. В його душі не ворухнулися високі почуття. Він тільки зважував, що може дати це відкриття та як швидко можна буде назвати його своїм.

Протягом довгих років маєток Сатіапала був одним з найспокійніших та найбезпечніших закутків Бенгалії, його мешканці, живучи осторонь метушливих міст та брудних селищ, не підлягаючи поліцаям та англійцям, майже ніколи не хворіли, не зазнавали прикрих несподіванок і взагалі відчували себе громадянами ідилічної країни щастя. Тут працювалося привільно, їлося смачно, спалося міцно. Довколишній світ голоду й несправедливості з його тривожним і напруженим життям існував десь далеко, — майже нереальний, як спогад.

І ось в безтурботну благодать, мов каміння в тепле й тихе болітце, обрушився цілий ряд несподіваних, прикрих подій.

Поява в маєтку європейців стала ніби провісником лиха.

Перш за все вийшов з ладу дизель електростанції. Це був зовсім новий двигун, який не попрацював і десятої частини належного часу. Причина аварії лишилась невідомою, — механік розповів тільки, що солярка, привезена останнього разу, мала трохи не такий колір і запах, як звичайно. В циліндрах дизеля вона вибухнула, мов нітрогліцерин, і розтрощила двигун дощенту. Добре, що вцілів слабосильний резервний движок, а то не обібралися б лиха.

Професор Сатіапал абсолютно не розумівся на техніці. Навіть коли б йому сказали, що в привезеній солярці виявлено великий процент сильнодіючої детонаційної рідини, він не зміг би вирішити, добре це чи зле. Але наступні події потребували вже й медичних знань: в маєтку спалахнула епідемія.

Це було нове, досі невідоме захворювання, схоже на гібрид кількох хвороб. У хворих нестерпно боліла голова й крутило м’язи, немов при грипі. Температура стрибала періодично, як у маляриків. Висип на тілі скидався на тифозний. Розладнане травлення та різь у животі могли свідчити про дизентерію. А в результаті всього — параліч або навіть смерть.

В маєток зараза могла потрапити тільки зовні, через людей або продукти.

Хоч як наполегливо домагався Сатіапал повної самоізоляції, він її не досягнув. Власне господарство давало багато чого, але все ж довелось дещо купувати. То невже ж отой цукор та борошно, що їх привезли кілька днів тому, заражені?

Дуже простий дослід ствердив, що саме так і було. Одна з мавпочок, — втішне, кумедне звірятко, — поласувала смачними продуктами з числа щойно привезених, захворіла і незабаром загинула.

Збудника хвороби знайти не вдалось. Ліки, навіть всемогутній пеніцилін, не допомагали, тому довелося вдатися до пасивного методу ізоляції хворих. Епідемія припинилась, але Сатіапал втратив трьох служників.

Не встигли впоратися з хворобою, як маєток спіткало нове лихо: на плантаціях з’явилась сила-силенна надзвичайно зажерливих і плодючих комах, яких ніхто з індійців досі не бачив. Ці комахи з особливим задоволенням знищували картоплю та помідори, але не минали й інших рослин, лишаючи після себе голі стовбури.

Сатіапал знизував плечима. Він не міг збагнути, що сталося, чому його маєток з такою послідовністю зазнає нещасть, про які раніше й гадки не було. Подеколи професор навіть підозрював, що тут пахне диверсією, але потім відкидав цю думку геть і обмежувався тим, що вживав додаткових застережних заходів.

І тільки одна людина в маєтку розуміла, в чому річ.

Чарлі Бертон свого часу вчився виводити з ладу машини й обладнання, отруювати воду, заражати продукти. Він одразу ж збагнув, що то нагадує про себе Майкл Хінчінбрук. Вибух дизеля, епідемія нової хвороби, навала численних комах — це початок. Над Сатіапалом, над Бертоном, над усім маєтком нависла грізна небезпека, од якої можна врятуватися тільки втечею світ за очі.

Як злостився Чарлі на Сатіапала за його м’якотілість!

Ні, не випускати слід було Хінчінбрука, а вбити, спалити та ще й попіл розвіяти серед чистого поля!.. Раджа не знав, що, помилувавши шпигуна, він підписав смертний вирок самому собі.

З втратою дизеля маєток позбувся струму в захисній мережі. Ця обставина, вигідна для Хінчінбрука, дуже непокоїла Бертона. Правда, Сатіапал посилив охорону, але тепер Чарлі не розлучався з пістолетом, не виходив з кімнати вечорами і повсякчас прислухався, чи не почується часом шарудіння обережних кроків за спиною.

Нападаючому краще. Він довільно вибирає момент і місце нападу, може зберігати сили аж до вирішальної хвилини. Той, хто обороняється, мусить бути завжди напоготові, а напружене чекання знесилює й нервує. Вдень Чарлі Бертон почував себе добре. Ніч приносила йому безсоння, кошмари, тваринний жах перед темрявою і тишею.