Поки колесо шуміло у своїй підсвіченій рамі, Сара спитала Джонні, не зводячи погляду з обертів:

– А скільки така штука може принести за один вечір?

До підлітків приєднався квартет зі старших глядачів, двох чоловіків і двох жінок. Чоловік з плечима будівельника сказав:

– Десь у районі п’яти-семи сотень доларів.

Заводій знову закотив очі.

– Якби ж ти був правий, друже, – сказав він.

– Гей, не треба мені тут прибіднятися, – сказав чоловік, схожий на будівельника. – Я двадцять років тому сам таку аферу крутив. Від п’яти до семи сотень за вечір, в суботу легко дві штуки. І це на чесному «Колесі».

Джонні стежив за колесом, котре вже крутилося досить повільно, щоб можна було розрізнити окремі числа, які пролітали по колу. Воно проскочило 0 і 00 один раз, тоді вже тихіше – вдруге, тоді продовжило сповільнюватися.

– Геть сильно розігналося, дядьку, – сказав один з підлітків.

– Стривайте, – сказав Джонні незвичним тоном.

Сара глянула на нього, на те, як його видовжене приємне обличчя дивно натяглося, на його темніші, ніж зазвичай, сині очі, відсторонені й далекі.

Вказівник підійшов до 30 і зупинився.

– Пішла спека, пішла спека, – покірно співав своєї заводій, а маленька юрба позаду Джонні й Сари дружно загукала.

Чоловік, схожий на будівельника, ляпнув Джонні по спині досить сильно, щоб той трохи заточився. Заводій потягнувся до коробки з-під сигар «Рой Тен» під прилавком і докинув чотири банкноти по долару поруч із вісьмома четвертаками Джонні.

– Досить? – спитала Сара.

– Ще раз, – мовив Джонні. – Якщо я виграю, цей чоловік заплатить нам за розвагу і тобі за бензин. А як програю, то ми втратимо пів бакса чи скільки.

– Гей-гей-гей, – тягнув заводій. Він уже розгорівся, повернув утрачений ритм. – Куди покладете, там і лежатиме. Підходьте, хто хоче, ставити веселіше, ніж дивитися. Колесо крутиться, удача не скупиться, де ся зупиняє, того ніхто не знає.

Чоловік, схожий на будівельника, і двоє підлітків підступили до Джонні й Сари. Трохи порадившись, підлітки видобули пів долара дріб’язку на двох і висипали на середній десяток. Чоловік, схожий на будівельника, представившись Стівом Бернгардтом, поклав долар на квадрат з написом «ПАРНЕ».

– А ти куди націлився, друже? – спитав заводій Джонні. – Залишиш лежати де лежить?

– Так, – сказав Джонні.

– Ох, дядьку, – мовив один з підлітків. – Спокушаєш долю.

– Мабуть, – сказав Джонні, і Сара всміхнулася до нього.

Бернгардт оцінливо зиркнув на Джонні й раптом перемістив свій долар на третій десяток.

– Та й чорт із ним, – зітхнув підліток, котрий казав, що Джонні спокушає долю. Він пересунув п’ятдесят центів, котрі вони назбирали з другом, на той самий десяток.

– Усі яйця в одній торбі, – коментував заводій. – Нехай так і буде?

Гравці ствердно промовчали. Кілька різноробів підсунули ближче, щоб подивитися; один з них був із подругою. Перед балаганом «Колеса фортуни» в потемнілому ігровому куточку ярмарку назбиралася поважна група людей. Заводій потужно крутнув своє колесо. За його обертами стежили дванадцять пар очей. Сара знову глянула на Джонні, думаючи про те, яке дивне в нього обличчя у цьому різкому, але й скрадливому світлі. Вона знову згадала про маску – Джекіл і Гайд, парне й непарне. Її шлунок крутнувся, від чого вона відчула легку слабкість. Колесо сповільнилося, почало цокати. Підлітки заходилися кричати, женучи його далі.

– Ще трохи, маленьке, – вмовляв його Стів Бернгардт. – Ще трохи, любе.

Колесо перецокало до третього десятка й зупинилося на 24. Юрба знову радісно заголосила.

– Джонні, тобі вдалося, вдалося! – кричала Сара.

Заводій свиснув крізь зуби від огиди й розплатився. Долар підліткам, два Бернгардту, десять і два по одному Джонні. Тепер перед ним лежало вісімнадцять доларів.

– Пішла спека, пішла спека, гей-гей-гей. Ще разочок, друже мій. «Колесо» сьогодні тебе любить.

Джонні глянув на Сару.

– Вирішуй ти, Джонні. – Але раптом їй стало неспокійно.

– Давай, дядьку, – підштовхував підліток зі значком із Джиммі Гендріксом. – Буде дуже добре роззути цього чувака.

– Нехай, – сказав Джонні. – Востаннє.

– Куди покладете, там і лежатиме.

Вони всі дивилися на Джонні, котрий одну мить замислено постояв і потер лоба. Його зазвичай веселе обличчя завмерло, посерйознішало й зібралося. Він дивився на колесо в рамці вогнів, і його пальці рівномірно терли гладеньку шкіру над правим оком.

– Хай лежить як лежить.

Юрба трохи пошепотілася.

– Ох, дядьку, це ти вже сильно спокушаєш.

– Йому пре, – намагався зважитися Бернгардт. Він озирнувся на дружину, котра знизала плечима, демонструючи, що гадки не має. – Прилипну вже до тебе, з усіма потрухами.

Підліток зі значком глянув на друга, котрий знизав плечима й кивнув.

– Гаразд, – сказав він, обертаючись до заводія. – Ми теж залишимо.

Колесо крутнулося. Сара чула, як позаду них один з різноробів побився об заклад з іншим проти того, що знову випаде третій десяток. Її шлунок знову крутнувся, але цього разу не зупинився, а просто продовжував робити одне сальто за іншим, і вона зрозуміла, що її нудить. На обличчі виступив холодний піт.

Колесо почало сповільнюватися на першому десятку, і один з підлітків спересердя замахав руками, але не відійшов. Воно процокало повз 11, 12, 13. Заводій нарешті повеселішав. Цок-цок-цок, 14, 15, 16.

– Пройде далі, – сказав Бернгардт. У його голосі чулося захоплення.

Заводій дивився на своє «Колесо» так, ніби дуже хотів простягти руку й зупинити його. Воно процокало повз 20, 21 і спинилося на секторі з написом 22.

Юрба, що вже наросла до майже двадцяти людей, знову тріумфально загорлала. Здавалося, тут зібралися всі, хто ще залишався на ярмарку. Сара почула краєм вуха, як різнороб, що програв свій заклад, пробурчав щось на зразок «Пощастило серуну» і розплатився. Їй у голові гупало. Ноги раптом стали жахливо нестійкі, а м’язи – розім’яклі й ненадійні. Вона швидко поблимала кілька разів, але отримала за ці зусилля тільки нудотну дозу запаморочення. Світ ніби нахилився під пологим кутом, наче вони й досі сиділи на «Круть-верть», а тоді знову вирівнявся.

«Я з’їла поганий хот-доґ, – похмуро подумала вона. – Ось що буває, коли випробовуєш удачу на окружному ярмарку, Саро».

– Гей-гей-гей, – сказав заводій без ентузіазму й розплатився. Два долари підліткам, чотири – Стіву Бернгардту, а тоді – купку Джонні: три десятки, п’ятірку й ще один.

Заводій не стрибав від радості, але лишався добродушним. Якщо високий худий парубок з гарненькою білявкою знову поставить на третій десяток, заводій майже напевне поверне все, що їм виплатив. Гроші не належали худому, поки лежали на ігровому полі. А якби той і забрав їх зараз? Ну, він підняв тисячу доларів на «Колесі» тільки сьогодні, тож міг дозволити собі трохи виплатити. Чутка, що хтось виграв на «Колесі» Сола Драммора, розійдеться широко, і завтра гра піде краще, ніж будь-коли. Переможці дають хорошу рекламу.

– Куди покладете, там і лежатиме, – завів він.

До поля підступили ще кілька глядачів, кладучи на нього свої десятки й четвертаки. Але заводій дивився тільки на свого грошовитого гравця.

– Що скажеш, парубче? Хочеш поцілити в місяць?

Джонні подивився на Сару.

– Ти не проти… чуєш, із тобою все гаразд? Ти біла мов стіна.

– Живіт, – сказала вона й спромоглась усміхнутися. – Мабуть, у хот-дозі щось було. Може, поїдемо додому?

– Аякже. Звісно.

Він збирав пожмакані купюри у стосик, аж тут йому на очі знову трапилося «Колесо». Тепла турбота про неї згасла в них. Його очі ніби знов потемнішали, стали холодними й оцінливими.

«Він дивиться на те колесо, як хлопчики – на свою мурашину ферму», – подумала Сара.

– Одну хвилинку, – сказав він.

– Гаразд, – відповіла Сара.

Але тепер, окрім нудоти в шлунку, на неї напали й памороки в голові. І з нижньої частини живота почулися бурчання, що дуже їй не подобалося. Тільки не задній клапан, Господи. Будь ласка.