3. Негайно евакуюватися органам Наркомату оборони і наркомвоєнмора в м. Куйбишев, а основній групі Генштабу — в Арзамас.

4. На випадок появи військ противника біля воріт Москви доручити НКВС — т. Берія і т. Щербакову здійснити підрив підприємств, складів та установ, які неможливо буде евакуювати, а також все електрообладнання метро (виключаючи водогін і каналізацію).

Голова Державного Комітету Оборони І. Сталін».

20 жовтня в Москві було оголошено стан облоги.

За підписам Сталіна, і заодно із закликом допомагати Червоній Армії, яка захищає Москву.

Почалася масова втеча, яку важко було назвати евакуацією.

Начальство тікає першим, співробітники не знають, що робити з покинутими фондами, документами.

Як свідчитимуть через десятиріччя очевидці тих подій, «повсюди випадки знищення партійних документів. В будівлі Центрального комітету на Старій площі все говорить про панічну втечу».

Тільки з початком третього тисячоліття вперше буде опублікований рапорт заступника І відділу НКВС СРСР від 20 жовтня:

«После эвакуации аппарата ЦК ВКП(б) охрана 1–го отдела НКВД произвела осмотр здания всего ЦК. В результате осмотра помещений обнаружено:

1. Ни одного работника ЦК ВКП(б), который мог бы привести все помещение в порядок и сжечь имеющуюся секретную переписку, оставлено не было.

2. Все хозяйство — отопительная система, телефонная станция, холодильные установки, электрооборудование и т. п. — оставлено безо всякого присмотра.

3. Пожарная команда также полностью вывезена. Все противо-пожарное оборудование было разбросано.

4. Все противохимическое имущество, в том числе больше сотни противогазов «БС», валялось на полу в комнатах.

5. В кабинетах аппарата ЦК царил полный хаос. Многие замки столов и сами столы взломаны, разбросаны бланки и всевозможная переписка, в том числе секретная, директивы ЦК ВКП(б) и другие документы.

6. Вынесенный совершено секретный материал в котельную для сжигания, оставлен кучами, не сожжен.

7. Оставлено больше сотни пишущих машинок разных систем, 128 пар валенков, тулупы, 22 мешка с обувью, носильными вещами, несколько тонн мяса, картофеля, несколько бочек сельдей, мяса и других продуктов.

8. В кабинете т. Жданова обнаружены 5 совершенно секретных пакетов.

В настоящее время помещение приводится в порядок.

Докладываю на Ваше распоряжение».

І як далі свідчать очевидці, «при всем том — Октябрьский праздник».

Нібито на прохання все тих же невтомних трудящих його скоротили до одного дня, відмовилися від вихідного, але святкувати вирішили. Як заведено.

Навіть з докладом вождя.

Але запитань залишилося більше, як відповідей. У всякому разі зрозумілих.

Урочисте засідання відбулося в метрополітені.

Замість Большого театра — на станції «Маяковська».

І парад на Красній площі.

Вождь на трибуні мавзолею. Вождь, який виголошує промову.

Хтось обережно говорив про двійників. «Тим більше, що один з багаточисленних двійників був шефом театрального гуртка 528–ї школи — артист Театра Ленради Самуїл Борисович Кудашов. В легкому гримі він обманював своїм виглядом навіть товаришів по трупі… І в метро, і на Красній площі народу, врешті решт, було не так уже й багато. Головною залишалася можливість, все, що відбувалося, показати країні в кінохроніці…»

Мовляв, Сталін у Москві, навіть виступає на трибуні мавзолею, все гаразд. Москва тримається міцно і ворогу її не взяти. Це той Сталін, який писав про себе в своїй офіційній біографії «Иосиф Виссарионович Сталин. Краткая биография», що була в СРСРі у ті часи аналогом гітлерової біблії «Майн кампф».

Так ось він писав про себе, що він, Сталін, є «кращим сином більшовицької партії і спадкоємцем достойним великого продовжувача справи Леніна».

Це він пізніше, програвши в сорок першому війну, у відчаї вигукне: «Ленін залишив нам державу, а ми її перетворили в лайно».

Р.S. Сталін почав користуватися двійниками після убивства Кірова.

Їх було в нього кілька. Найвідоміший — Євсей Лубицький, тихий український бухгалтер з Вінниці. Він і стояв на трибуні мавзолею.

Подальша його доля не зовсім благополучна (а втім, з вогнем грався): у 1952 році його арештують. Надто захопився «грою в Сталіна». Звільнять вже після смерті Сталіна і вишлють в Середню Азію, в Душанбе, де він і завершить свої земні дні у році 1981–му.

Берлін, готель «Бельв’ю»

— Священна тисячолітня німецька імперія зустрічає свого дорогого гостя — Великого князя Московського Йосипа ІV Джугашвілі, видатного діяча, стратега і тактика, геніального продовжувача справи Йосипа Сталіна, вождя і батька всіх московітів, вірного учня Адольфа Гітлера, — аж захлиналися московські репортери, ведучи прямий репортаж на Москву з урядової платформи берлінського вокзалу.

Під звуки державного гімну Німеччини червоні полотнища наче з неба почали спускатися і серед них з’явився портрет засновника тисячолітнього рейху, вічного фюрера фашистської Німеччини Адольфа Шикельгрубера, світові відомого як Гітлер.

Як тільки полотнище із зображенням фюрера спустилося, Йосип ІV миттєво виструнчився, аж наче в одну мить і зростом побільшав (здається, він непомітно зіп’явся на носки чобіт), віддав честь полотнищу, вклонився йому по пояс («За руським звичаєм», — миттєво уточнять репортери). Випроставшись, великий князь розгублено закліпав віями — здалося, що мишачі вусики під носом у фюрера нервово засмикалися — невдоволено чи й навіть погрозливо.

«Тю, чорт! Мана якась. Чи Адольфішка й справді чимось незадоволений? — подумав князь і поспішно перехрестився — слава Богу вусики мовби заспокоїлися. — Здалося, — перевів подих князь. — Цур йому пек!»

Ще раз — вже з власної ініціативи, — віддавши фюреру честь, князь з явним полегшенням подався з міністром зарубіжних справ рейху в обхід почесної варти, потім щось пробурмотів, як вони піднялися під балдахін, пробурмотів нерозбірливо, то соваючи собі під вуса люльку, то виймаючи її та картинно затискуючи в кулаці, то знову тикаючи її під вуса… Бурмотів не більше хвилини, але перекладач те коротке шамкотіння перекладав досить довго, використовуючи стандартний набір слів, що відповідав даному моменту: слава, мовляв, великому, незрівнянному, вічно живому фюреру великого німецького народу, надії й опори всього передового людства; слава нації священної німецької імперії; хай живе дружба між народом рейха і народом Великого Московського князівства. Слава творцеві Великого Московського князівства–2 Йосипу Віссаріоновичу Сталіну, який був і залишився на віки вічні великим другом великого Адольфа Гітлера!!!

Під спалахи магнію, репортери кинулися до гостя рейхсканцлера, але той, затиснувши у руці люльку — наче відгородився од писак. Правда, пробурмотів (він взагалі не вмів виступати, особливо без заздалегідь написаного тексту), що він неймовірно щасливий, адже прибув на священну землю тисячолітнього рейху, на історичну батьківщину найвидатнішого із найвидатніших вождів світу Адольфа Гітлера (забувши, правда, що історичною батьківщиною останнього є Австрія), на землю наших великих друзів і соратників…

І без передиху кинув репортерам:

— Решту придумаєте самі, недарма ж вас величають борзописцями!

Зазвичай його супроводжував у низько насунутім на лоба кашкеті з випуклим срібним черепом, що закривав йому чи не половину лиця, протектор, особистий представник і наглядач рейхсканцлера при Московському князівстві–2 в чині обергруппенфюрера СС. Він постійно ходив у картузі, не знімаючи його навіть за обіднім столом, і Йосип ІV, спілкуючись з ним чи не щодня, так і не загледів, а яке ж у нього лице і чи є воно взагалі в обергруппенфюрера СС?

Після Чехії, яка у вересні 1941 року була оголошена протекторатом Богемія і Моравія, настала черга й переможеній Росії, яка в жовтні того ж року після розпаду СРСР, була оголошена протекторатом під йменням Велике Московське князівство–2. Тоді ж у Кремлі на флагштоці було піднято штандарт протектора з рунічними знаками СС, а в Гранатовитій палаті Кремля з’явився його кабінет. Звідтоді впродовж більше як піввіку при московському князеві з величальним епітетом великий, змінюючи один одного, невідлучно знаходяться наглядачі старшого брата — протектори.