— Ах, ах! Нема нічого занудливішого в світі, як оці ваші… університети! Факультети!.. Для секса вони ні до чого. Любитися з гарними чоловіками можна і без університетських дипломів.

— Моїй любій принцесі все можна, а я мушу думати про завтрашній день і хліб насущний. Тому закінчила ще й військову кафедру, поступила в партію, потім мене взяли в канцелярію «СС» і ось… Обер-лейтенант, спеціаліст по Слов’янії. Маю на хліб і до хліба. І про свій завтрашній день спокійна.

Обер-лейтенант Ельза хотіла було ще трохи просвітити свою підопічну, яка відзначалася дрімучим невіглаством, але та надибала поглядом офіцерів — есесівців, високих, струнких, з блискучими — срібними — знаками розрізнення та черепами на кашкетах, і почала грати очима та пускати бісиків — серед них було чимало її коханців. Забувши при цьому про великого московського князя — та він її вже й не цікавив. Пхе, коротун!

Відчувши це, Ельза зітхнула, урвала свою інформаційну бесіду і ображена, що її не слухає підопічна, зібрала губи в курину гузку…

«Шльондра гестапівська, курвочка есесівська», — подумала про свою підопічну. — Чи не у всіх вищих чинів рейха в ліжку побувала, а вдає з себе… святу та непорочну діву. Та й до всього ж, ти така принцеса Гогенцоллернська, як я індійська, — так подумала, але на всяк випадок поштиво посміхнулася до Марії і ніжно погладила її по руці (принцеса любила, коли її гладили по… по всьому тілу).

— Все буде добре, моя люба принцесо, — прошепотіла наостанку. — Стати великою московською княгинею — це, навіть, дуже престижно. Все одне, що царицею.

— Справді? — враз ожила Марія. — Це прирівнюється де цариці?

— Майже. Ну… майже. Сьогодні княгиня, а завтра, дивись, як Йосип царем стане, ти вже й цариця. Та й пора десь закорінюватися. Не все ж, даруй, шури — мури крутити. Любов’ю та гульками можна займатися до вінця, а вже потім і до кінця — кар’єрою. Як станеш княгинею чи царицею, всі твої коханці листом слатимуться перед тобою — як офіцерня перед генералом чи фельдмаршалом.

— О-о-о!!. — захоплено протягла принцеса. — Це те, про що я мрію. Виходить, мрії збуваються? Навіть у принцес? Але… раптом той Йосип — коротун відмовиться на мені женитися?

— А його ніхто й питати не буде — забагато йому честі. Як вирішить рейхсканцлер — так і буде. Ще й пишатиметься той, як ти кажеш, коротун, що в його князівстві великою княгинею буде німкеня з роду самих Гогенцоллернів!

30 вересня — 20 жовтня 1941. Москва

…Ще раніше, як почалася евакуація, згасли рубінові зорі Кремля. Царську геральдику — двоголові орли — на баштах Кремля більшовики після захоплення ними влади у 1917 році, знищуючи все старорежимне (як писатиме поет, «все, ще паном звалося»), чомусь не зачепили «караючим мечем революції». Хоч як не дивно, але двоголові пернаті хижаки, що були століттями символом імперії Романових, ще довго залишалися на своїх місцях. Тільки у 1936 році більшовики зняли їх із башт Кремля — до того вірні ленінці спокійно собі сиділи в Кремлі — «под сенью двуглавых орлов».

Для нової символіки зорі з серпом і молотом, що до того були емблемою Червоної Армії — виготовили з неіржавіючої криці й облицювали їх позолоченими листами.

Серпи й молоти на зорях з червоної міді були викладені уральським напівкоштовним камінням — аметистом, олександритом, топазом, аквамарином та гірським кришталем, загальною кількістю біля семи тисяч штук.

Творіння це (все ж виготовлене на скору руч і не виключено, що якимись підмайстрами, не вельми вправними) прикрашали Кремль два роки. А тоді володарі Кремля задумались: треба щось шукати краще, надійніше — під дією атмосферних опадів самоцвіти швидко втрачали свій святковий вигляд.

У 1937 році, готуючись до 20–ї річниці жовтневого перевороту, зорі на баштах Кремля замінили рубіновими — коштовним камінням червоного кольору (прозорий різновид корунду). Вони мали цілодобово світитися зсередини.

Вага кожної зорі — біля тонни, розмах променів від 3–х до 3,75 м. До всього ж вони ще й оберталися, як флюгери — в залежності від вітру.

Зварили їх на донецькому Костянтинівському заводі. (До того в Союзі ніхто не міг зварити таке велике й міцне рубінове скло).

Чотири роки витвори донецьких майстрів сяяли на баштах Кремля, і раптом згасли! Восени 1941–го. Їх, рятуючи від німецької авіації, просто зачохлили брезентом.

І стривожені москвичі збагнули, що це вже все. Якщо й зорі Кремля зникли — кінець червоній імперії, чиїми символами й були рубінові зорі. А там, де вони ще вчора святково — державно сяяли (оспівуючи які, радянські поети впадали хіба ж у такий раж!), запанувала пітьма, що її час од часу під акомпанемент сигналів повітряної тривоги, краяли метушливі промені прожекторів…

До ста великих подій XX століття належить і битва 1941–го за Москву. Восени того ж року, під час бистроплинної тоді німецько — радянської війни, вермахт почав готувати завершальну операцію «руської кампанії» (Другої світової війни) під кодовою назвою (фюрер любив барвисті, лякливо — погрозливі назви, що мали історичні паралелі) «Тайфун».

Як відомо, тайфуном називають ураган величезної руйнівної сили, що виникає в південно — східній Азії та в тропічних широтах західної частини Тихого океану.

Тайфуном, але досі нечуваної військової сили і збирався вермахт обрушитися на столицю більшовицької імперії.

І мав для цього достатню силу.

Битва почалася 30 вересня 1941 року. Німці зосередили 75 дивізій, що нараховували 1800 тисяч солдат і офіцерів, 170 танків, 1390 літаків, більше 14 тисяч гармат і мінометів.

Радянці зосередили під своєю столицею трохи меншу, але все одне велику силу: 1250 тисяч чоловік, 990 танків, 677 літаків, 7600 гармат та мінометів — вся ця міць була об’єднана у три фронти: Західний, Резервний та Брянський.

І спалахнула жорстока і велика битва. З самого початку німцям почало фортунити, військове щастя було явно на їхньому боці. Розбивши війська Південно — Західного фронту, оточивши і полонивши Київське угрупування радянських військ, вермахт всі сили кинув на захоплення Москви. Німецькі стратеги були певні: доти, доки тримається Москва, СРСР буде подолати надто важко — якщо взагалі можливо. І навпаки, з падінням «червонозоряної» столиці (хоча зорі вже й зникли над Кремлем) Радянський уряд змушений буде капітулювати. Принаймні, він тоді опиниться в безвихідній ситуації.

Директива плану «Барбаросса» наголошувала:

«Захоплення цього міста означає як з політичного, так і з економічного боку вирішальний успіх».

«Москва повинна бути оточена так, щоб жоден мешканець не зміг її залишити. Москва буде затоплена і перетворена у величезне море», — запевнятиме Гітлер.

З часом він, правда, змінить свою поспішну і явно нерозумну задумку щодо «моря». Та й до всього ж висловлену з переоцінкою власних сил. Тому, крім 75 відбірних дивізій, що їх було кинуто на Москву, вермахт спрямував туди і всі свої резерви — німецьке командування намагалося будь-що взяти Москву до початку зими.

Ударом танкової армії Гудеріана в напрямку Орел — Тула — Москва і почався генеральний наступ німецької групи «Центр».

Вже 2 жовтня в наступ перейшли основні угрупування противника в районі Смоленська. Прорвавши оборону, 7 жовтня німецькі війська оточили радянські армії західніше Вязьми — числом чотири, — і дві південніше Брянська.

Резерви в захисників були вичерпані. Величезні проломи в обороні радянському командуванню вже не було чим затуляти. Німецьке командування потирало руки — шлях до Москви нарешті вільний.

Так воно, власне, й було, хоч оточені дивізії чинили шалений спротив і до їхньої здачі, здавалось, ще було далеко.

Йосип Сталін (на той час генеральний секретар ЦК РКП/б), голова Раднаркому СРСР, нарком оборони СРСР, Верховний головнокомандувач збройними силами СРСР, Герой Соцпраці) вже відчував ту смертельну небезпеку, що нависла над столицею його величезної імперії, у яку було зігнано біля 100 різних народів і які покірні — але це сьогодні покірні! — а на випадок поразки вони можуть зовсім по-іншому «заспівати». Та й у кожному народові, незважаючи на криваві репресії й тотальну русифікацію та державний шовінізм, так і не був викоренений до кінця потяг до незалежності. (В конституції, правда, про людське око була стаття про право виходу з СРСР, але тим, хто заявив би про своє право на вихід, була приготовлена куля в потилицю). І на випадок поразки ніякі репресивні заходи вже не могли б врятувати СРСР від розвалу.