І він зник за рогом вулиці, що перетинала майдан.

Хлопець спробував читати книжку, але не зміг зосередитися. Він був схвильований і напружений, бо знав, що старий сказав йому правду. Він підійшов до торговця смаженою кукурудзою, купив пакетик попкорну, поки думав, повинен він чи не повинен сказати йому те, що сказав про нього старий. «Іноді краще все залишити таким, яким воно є», – подумав хлопець і заспокоївся. Якби він щось сказав торговцеві смаженою кукурудзою, той би протягом трьох днів думав, чи не покинути йому все, але він надто звик до свого візка.

Сантьяго міг визволити торговця смаженою кукурудзою від таких страждань. Він пішов через місто, не обираючи собі певного напрямку й прийшов у порт. Там стояла невеличка будка з віконечком, у якому люди купували квитки. Єгипет був в Африці.

– Вам чогось треба? – запитав суб’єкт у віконечку.

– Можливо, я прийду завтра, – сказав хлопець, відходячи геть.

Якщо він продасть лише одну вівцю, то зможе перепливти на протилежний берег протоки. Ця думка його налякала.

– Ще один мрійник, – сказав суб’єкт у віконечку своєму помічникові, коли хлопець пішов геть. – Але він не має грошей, щоб вирушити в мандри.

Стоячи перед віконечком, хлопець згадав про своїх овець і відчув, що боїться повертатися до них. Протягом двох років він вивчав мистецтво пастушої справи: навчився стригти овець, доглядати овець вагітних, захищати їх від вовків. Він тепер знав усі поля та пасовища Андалусії. Знав справедливу ціну, за яку міг купити й продати кожну зі своїх овець.

Він вирішив повернутися у хлів свого друга найдовшою дорогою. Це місто також мало свій замок, і він вирішив піднятися кам’янистим пагорбом і посидіти на одному з його мурів. З тієї висоти він міг бачити Африку. Одного разу хтось розповів йому, що саме звідти приходили маври, які на сотні років завоювали майже всю Іспанію. Сантьяго ненавидів маврів. Саме вони привели сюди циган.

Звідти він міг бачити і майже все місто разом із майданом, де він розмовляв зі старим Мелхиседеком.

«Хай буде проклята та година, коли я зустрів цього старого», – подумав він. Він прийшов у це село лише для того, щоб поговорити з жінкою, яка тлумачила сни. Ані жінка, ані старий не надавали найменшого значення тому, що він пастух. Вони були особами самотніми, які більше не вірили в життя й не розуміли, що пастухи, зрештою, прив’язуються до своїх овець. Він знав усі подробиці про кожну з них. Знав, яка накульгувала, яка мала народити через два місяці і які були найледачіші. Знав також, як їх стригти і як різати. Якщо він вирішить їх покинути, вони страждатимуть.

Повіяв вітер. Він знав цей вітер: люди називали його «левант». Разом із ним колись сюди вторглися орди невірних. Поки він не побував у Тарифі, він ніколи не думав про те, що Африка так близько. У цьому була велика небезпека: маври могли вторгнутися знову.

Левант посилювався. «Я перебуваю між вівцями і скарбом», – подумав хлопець. Він мусив зробити вибір між тим, до чого давно звик, і тим, чого йому хотілося. Він згадав про дочку торговця сукном, але вона не була такою важливою, як вівці, бо не залежала від нього. Можливо, вона навіть про нього не згадувала. Він не сумнівався, що не з’явися він через два дні, дівчина цього й не помітить: для неї всі дні однакові, а всі дні однакові тому, що люди перестають помічати приємні події, які відбуваються в їхньому житті завжди, поки сонце перетинає небесне склепіння.

«Я покинув батька, матір і замок свого містечка. Мої батьки звикли до нашої розлуки, і я до неї звик. Вівці також звикнуть до моєї відсутності», – подумав хлопець.

Згори він подивився на майдан. Торговець смаженою кукурудзою і досі продавав свій попкорн. Молоде подружжя сиділо на лаві, де він розмовляв зі старим, вони злилися в тривалому поцілунку.

«Торговець смаженою кукурудзою…» – сказав він сам до себе й не закінчив фрази. Бо левант повіяв сильніше, й він відчув його на своєму обличчі. Цей вітер, звичайно, приносив маврів, але він також приносив запах пустелі й запах жінок із запнутими вуаллю обличчями. Він приносив запах поту й будив мрії чоловіків, які одного дня вирушали на пошуки невідомого, золота, пригод – і пірамід. Хлопець позаздрив свободі вітру й подумав, що може стати таким, як він. Ніщо йому не перешкоджало, крім нього самого. Вівці, дочка торговця сукном, поля Андалусії були лише кроками до його Персональної Легенди.

Наступного дня хлопець зустрівся з учорашнім старим. Він привів із собою шістьох овець.

– Я здивований, – сказав він. – Мій друг відразу купив усіх моїх овець. Сказав, що все життя мріяв бути пастухом, і це добрий сигнал.

– Так відбувається завжди, – відповів йому старий Мелхиседек. – Ми це називаємо Сприятливим Початком. Якби ти вперше сів грати в карти, то майже напевне виграв би. Така Доля Початківця.

– Але чому?

– Бо життя хоче, щоб ти прожив свою Персональну Легенду.

Він оглянув своїх шістьох овець і виявив, що одна кульгає. Сантьяго пояснив йому, що це не має ваги, бо вона найрозумніша й дає багато вовни.

– Де мені шукати скарб? – запитав він.

– Твій скарб у Єгипті, поблизу пірамід.

Хлопця опанував страх. Стара сказала йому те саме, але жодної плати не взяла.

– Щоб дістатися до нього, ти муситимеш іти за знаками. Бог накреслив у світі дорогу, якою повинна йти кожна людина. Отже, ти муситимеш читати те, що він накреслив для тебе.

Перш ніж хлопець устиг йому щось сказати, між ним і старим почав літати метелик. Сантьяго згадав свого діда; коли він був малим хлопцем, дід сказав йому, що метелики – знак доброї долі. Як і цвіркуни, ящірки та стебла конюшини з чотирма листочками.

– Саме так, – сказав старий Мелхиседек, який умів читати його думки. – Твій дід навчив тебе правильно. Це і є знаки.

Після цього старий відгорнув плащ, який затуляв йому груди. Хлопець був вражений побаченим і згадав про той блиск, який помітив учора. Старий мав на собі масивний нагрудник із золота, покритий дорогоцінними каменями.

Він і справді був цар. Мусив так ховати своє вбрання, щоб не стати жертвою грабіжників.

– Візьми, – сказав старий, знявши зі свого золотого нагрудника один білий і один чорний камені. – Вони називаються Урім і Тумім. Чорний камінь хоче сказати «так», а білий – «ні». Коли ти не зможеш бачити знаки, вони стануть тобі у пригоді. Запитуй їх, і вони дадуть тобі відповідь. Але намагайся ухвалювати свої рішення сам. Твій скарб захований біля пірамід, і ти вже про це знаєш, бо віддав мені шістьох овець, щоб я допоміг тобі зробити перший крок.

Хлопець заховав камінці у свої сакви. Далі він сам вирішуватиме, куди йому йти.

– Не забувай, що все на світі одне ціле. Не забувай мову знаків. А передусім не забувай, що ти мусиш пройти дорогу своєї Персональної Легенди до кінця. А тепер дозволь мені розповісти тобі коротеньку історію.

Один купець послав свого сина, щоб він навчився Таємниці Щастя від одного з наймудріших людей. Хлопець ішов протягом сорока днів через пустелю, поки добувся до гарного замку на вершині гори. Там жив Мудрець, якого розшукував хлопець.

Проте зустріч зі святим чоловіком була не такою, як сподівався наш герой. Він увійшов до зали й побачив там бурхливу діяльність: купці заходили й виходили, люди розмовляли по кутках, невеличкий оркестр награвав чудові мелодії, і тут-таки стояв багатий стіл із найсмачнішими стравами того краю. Мудрець розмовляв з усіма, й хлопець мусив чекати дві години, поки надійшла його черга.

Мудрець уважно вислухав, чому прийшов до нього хлопець, але сказав йому, що в ці хвилини він не має часу пояснювати йому Таємницю Щастя. Він запропонував хлопцеві прогулятися його палацем й повернутися через дві години.

– А тим часом я попрошу в тебе однієї послуги, – завершив свої настанови Мудрець, передавши хлопцеві ложку з чаєм, на який він капнув дві краплі олії. – Поки ти ходитимеш, тримай у руках цю ложку й не дозволяй олії зісковзнути.