– Звідки ви, сеньйоре? – запитав Сантьяго.

– Із багатьох країв.

– Ніхто не може походити з багатьох країв, – сказав хлопець. – Я пастух і буваю в багатьох краях, але походжу з одного міста, яке розташоване біля великого старовинного замку. Саме там я народився.

– Тоді я можу сказати, що я народився в Салемі.

Хлопець не знав, де той Салем, але не схотів запитати, щоб не показати себе невігласом. Якийсь час він дивився на майдан. Люди снували туди й сюди та видавалися дуже заклопотаними.

– Як живеться в Салемі? – запитав Сантьяго, сподіваючись знайти якийсь слід.

– Як і завжди жилося.

Це ще не був слід. Але Сантьяго знав, що Салем не в Андалусії. Бо інакше він би його знав.

– А що ви робите в Салемі? – наполягав він.

– Що я роблю в Салемі? – старий уперше задоволено зареготав. – Тепер я цар Салема.

«Люди іноді говорять дивні речі, – подумав хлопець. – Іноді краще спілкуватися з вівцями, які мовчать і лише просять їжу та воду. А ще краще перебувати в товаристві книжок, які розповідають неймовірні історії завжди в ті години, коли люди хочуть дізнатися про них. Та от люди, розмовляючи з людьми, щось кажуть, й ми не знаємо, як продовжувати розмову».

– Мене звуть Мелхиседек, – сказав старий. – Скільки в тебе овець?

– Достатньо, – відповів хлопець.

Старий хотів знати надто багато про його життя.

– Тоді маємо проблему. Я не можу допомогти тобі, якщо ти стверджуєш, що маєш достатньо овець.

Хлопця опанувало роздратування. Він не просив допомоги. Це старий попросив у нього вина, розмови та книжку.

– Поверніть мені книжку, – сказав він. – Мені треба знайти своїх овець і йти далі.

– Віддай мені десяту частину своїх овець, – сказав старий. – І я навчу тебе, як дістатися до твого захованого скарбу.

Тоді хлопець пригадав свій сон, і несподівано все стало йому зрозумілим. Стара ворожка не взяла з нього нічого, але старий – можливо, її чоловік – хоче виманити в нього значно більше грошей за непотрібну інформацію. Старий, либонь, також циган.

Проте перш ніж Сантьяго встиг щось сказати, його сусід по лаві нахилився, підняв патичок й почав щось креслити на піску біля своїх ніг. Коли він нахилився, щось сліпуче зблиснуло на його грудях із такою яскравістю, яка майже засліпила пастуха. Проте зі швидкістю, не властивю для його віку, він затулив груди плащем. Очі хлопця призвичаїлись, і він побачив, що там малював старий.

На піску головного майдану маленького міста він прочитав ім’я свого батька й своєї матері. Прочитав історію свого життя від початку й до цієї хвилини, розваги дитинства, холодні ночі в семінарії. Прочитав ім’я дочки торговця, якого він не знав. Прочитав про речі, що про них він нікому не розповідав, як, наприклад, про той день, коли украв у батька рушницю, щоб полювати на оленів, або про свій перший і єдиний сексуальний досвід.

– Я цар Салема, – сказав йому старий.

– Чому цар розмовляє з пастухом? – запитав хлопець, присоромлений і захоплений.

– Існує кілька причин. Але найважливіша з них та, що ти спроможний втілити в життя свою Персональну Легенду.

Хлопець не знав, що таке Персональна Легенда.

– Це те, що ти завжди хочеш робити. Усі люди на початку юності знають, що таке їхня Персональна Легенда. Тоді їм усе ясно, усе до снаги, і вони не бояться мріяти й бажати всього того, чого вони хотіли б домогтися в житті. Але минає час і таємничі сили починають їм доводити, що неможливо реалізувати Персональну Легенду.

Те, що говорив старий, мало небагато сенсу для хлопця. Але він хотів знати, що таке «таємничі сили»; дочка торговця слухатиме про це з роззявленим ротом.

– Це сили, які здаються руйнівними, але насправді вони навчають тебе, як реалізувати твою Персональну Легенду. Вони готують твій дух і твою волю, бо існує велика істина на цій планеті: хоч би ким би ти був і хоч би що робив, та коли ти чогось дуже хочеш, то це твоє бажання народилося в Душі Всесвіту. Це твоя місія на Землі.

– Навіть якщо це лише бажання мандрувати? Або одружитися з дочкою торговця тканинами?

– Або знайти свій скарб. Душа Світу годується щастям людей. Або нещастям, заздрістю, ревнощами. Реалізувати свою Персональну Легенду – головний обов’язок людини. Усе в ньому. І коли ти чогось дуже хочеш, весь Усесвіт допомагатиме тобі реалізувати своє бажання.

Протягом якогось часу вони сиділи мовчки, дивлячись на майдан і на людей. Першим заговорив старий:

– Чому ти доглядаєш овець?

– Бо мені подобається мандрувати.

Він показав на продавця смаженої кукурудзи з червоним візком, що стояв у кутку майдану.

– Отой продавець смаженої кукурудзи також завжди мріяв мандрувати, коли був малим хлопцем. Але визнав за краще купити собі візок із попкорном і протягом років складати гроші. Він постаріє й помандрує до Африки, де проживе місяць. Він ніколи не розумів, що люди спроможні робити те, про що вони мріють.

– Він мав би стати пастухом, – уголос подумав хлопець.

– Він про це думав, – сказав старий. – Але торговці смаженою кукурудзою живуть краще, ніж пастухи. Торговці смаженою кукурудзою мають дім, а пастухи сплять просто неба. Батьки воліють віддавати заміж своїх дочок за торговців смаженою кукурудзою, а не за пастухів.

Хлопець відчув, як йому кольнуло в серці, коли подумав про дочку торговця сукном. У її місті мусив бути продавець смаженої кукурудзи.

– Але те, що люди думають про торговців смаженою кукурудзою і про пастухів, для них є важливішим, аніж їхня Персональна Легенда.

Старий перегорнув сторінку книжки й поринув у читання. Хлопець трохи зачекав і урвав його в той самий спосіб, у який старий урвав його:

– Чому ви розмовляєте на ці теми зі мною?

– Бо ти намагався прожити свою Персональну Легенду. Але вже готовий відмовитися від неї.

– І ви приходите в такі хвилини?

– Не завжди в такій подобі, але приходжу неодмінно. Іноді я постаю як добрий вихід, як добра ідея. Іноді підказую, як вийти з тяжкої ситуації. Але люди зазвичай не помічають мене.

Старий розповів, що на минулому тижні мусив з’явитися до одного шукача скарбів у формі каменю. Той шукач скарбів від усього відмовився задля пошуку смарагдів. Протягом п’ятьох років він працював у річці й переглянув 999 999 каменів у пошуках смарагду. У цю хвилину шукач скарбів відмовився від своїх зусиль, адже йому бракувало лише одного каменю – лише ОДНОГО КАМЕНЮ, – щоб знайти свій смарагд. А оскільки він був чоловіком, який уперто йшов до своєї Персональної Легенди, то старий Мелхиседек вирішив утрутитися. Він перетворився на камінь, що підкотився до ніг шукача скарбів. Той, сповнений гніву та розчарування після п’ятьох років марних пошуків, пожбурив цей камінь якнайдалі. Але він кинув його з такою силою, що камінь ударився в інший камінь, і той розколовся, показавши найгарніший смарагд у світі.

– Люди надто рано усвідомлюють сенс свого буття, – сказав старий із певною гіркотою в очах. – Можливо, саме тому вони так рано відмовляються від нього. Але таким є світ.

Тоді хлопець пригадав, що розмова почалася з прихованого скарбу.

– Скарби підіймаються на поверхню землі потоками й приховуються тими самими водами, – сказав старий. – Якщо ти хочеш довідатися про свій скарб, то мусиш віддати мені десяту частину своїх овець.

– А чому не десяту частину скарбу?

– Якщо ти пообіцяєш мені те, чого в тебе ще нема, то ти втратиш охоту шукати його.

Хлопець тоді згадав, що він пообіцяв десяту частину свого скарбу циганці.

– Цигани є експертами, – зітхнув старий. – Але хай там як, а ти повинен навчитися, що все в житті має свою ціну. І саме цього намагаються навчити людей Воїни Світла.

Старий повернув хлопцеві книжку.

– Завтра, о цій самій годині, ти віддаси мені десяту частину своїх овець. І я тебе навчу, де тобі треба шукати свій прихований скарб. Добраніч.