– Я прийшов сюди не для того, щоб ти читала мої руки, – сказав він, уже жалкуючи, що завітав у цей дім.

На якусь мить він подумав, що ліпше буде заплатити їй і піти геть, нічого не довідавшись. Він, либонь, надав надмірного значення сну, який повторився.

– Ти прийшов довідатися про те, що означає твій сон, – відповіла йому стара. – А сни – це мова Бога. Коли Він говорить мовою світу, я можу витлумачити її. Та коли Він говорить мовою своєї душі, то тільки ти можеш Його зрозуміти. Але я хочу надати тобі пораду за будь-яких умов.

«Ще один трюк», – подумав хлопець. А проте вирішив ризикнути. Пастух завжди ризикує, остерігаючись вовків або посухи, тому професія пастуха хвилює його та збуджує.

– Я бачив один і той самий сон дві ночі поспіль, – сказав він старій. – Мені наснилося, що я на пасовищі зі своїми вівцями, коли з’являється дитина й починає гратися з ними. Я не люблю, коли хтось підходить до моїх овець, бо вони бояться незнайомих людей. Але дітям завжди вдається змішатися з тваринами так, щоб не налякати їх. Не знаю, чому так відбувається. Не знаю, як тварини визначають вік людських створінь.

– Повернися до свого сну, – сказала стара. – У мене стоїть каструля на вогні. Крім того, у тебе мало грошей, тож я не можу віддати тобі весь мій час.

– Дитина трохи погралася з вівцями, – провадив хлопець, дещо збентежений, – а тоді зненацька вхопила мене за руки й повела до єгипетських пірамід.

Хлопець на трохи замовк, щоб з’ясувати, чи стара знає, що таке єгипетські піраміди. Але стара залишалася спокійною.

– А коли ми підійшли до єгипетських пірамід, – він промовив останні два слова повільно, щоб стара могла добре його зрозуміти, – дитина мені сказала: «Якщо ти подивишся звідси, то знайдеш прихований скарб». А коли вона вже хотіла показати мені те місце, з якого я повинен дивитися, я прокинувся. І так було двічі.

Стара мовчала протягом певного часу. Потім знову взяла хлопця за руки й почала уважно їх роздивлятися.

– Тепер я не візьму з тебе нічого, – сказала стара. – Але пообіцяй, що ти віддаси мені десяту частину свого скарбу, коли його знайдеш.

Хлопець засміявся. Від щастя. Отже, він може заощадити трохи своїх грошей завдяки сну, у якому йому пообіцяно прихований скарб! Стара, либонь, і справді циганка, а цигани – йолопи!

– Тоді витлумач мені мій сон.

– У такому разі заприсягнися. Заприсягнися, що ти віддаси мені десяту частину свого скарбу за те, що я тобі тепер скажу.

Хлопець заприсягся. Стара попросила, щоб він повторив присягу, дивлячись на образ Святого Серця Ісусового.

– Цей сон належить до Мови Світу, – сказала вона. – Я спроможна витлумачити його, хоч це й дуже важко. Тому вважаю, я заслужила на частину твого скарбу. Моє витлумачення таке: ти повинен добутися до єгипетських пірамід. Я ніколи про них не чула, але якщо дитина тобі їх показала, то вони існують. Там ти знайдеш скарб, який зробить тебе багатим.

Хлопець здивувався, а потім його опанувало роздратування. Він прийшов до старої ворожки не для цього. Зрештою він пригадав, що не мусить платити їй нічого.

– Бачу, я даремно втратив свій час, – сказав він.

– Я тобі сказала, що твій сон важкий для тлумачення. Прості речі є найбільш незвичайними, й лише мудреці спроможні їх бачити. А що я не належу до мудреців, то змушена опанувати інші мистецтва, такі як читання по руках.

– А як я доберуся до Єгипту?

– Я лише витлумачую сни. Я не спроможна перетворювати їх на реальність. Тому мені доводиться жити з того, що дають мені дочки.

– А якщо я не зможу дістатися до Єгипту?

– Ти мені не заплатиш. Таке станеться не вперше.

І стара не сказала більше нічого. Вона попросила хлопця піти, бо й так уже втратила з ним багато часу.

Хлопець пішов від ворожки розчарований і дав собі слово: ніколи не вірити в сни. Він згадав про те, що його чекають деякі нагальні справи: пішов до крамниці, щоб купити трохи їжі, обміняв свою книжку на книжку набагато товщу й сів на майдані на лаву, щоб посмакувати куплене молоде вино. День був гарячий, і вино, завдяки одній із нерозгаданих таємниць природи, трохи охолодило йому тіло. Вівці перебували на околиці міста у хліві одного з його нових друзів. Він знав багато людей у цих краях – і тому любив мандрувати. Люди завжди знаходять собі нових друзів, і їм не треба бачитися з ними щодня. Коли ми завжди бачимо одних і тих самих людей – а так було в семінарії, – то зрештою вони стають частиною нашого життя, а отже, полюбляють надто в нього втручатися. Якщо люди не виправдовують наших надій, то вони починають нам набридати. Бо кожен має точне уявлення про те, як він повинен прожити своє життя.

А проте насправді ми собі не уявляємо, як ми повинні прожити власне життя. Як та жінка, що тлумачить сновидіння, але не знає, як їх перетворити на реальність.

Він вирішив зачекати, поки сонце трохи сяде, перш ніж виганяти своїх овець у поле. Через три дні він зустрінеться з дочкою торговця.

Він почав читати книжку, яку виміняв у місцевого священика. То була товста книжка, де вже на першій сторінці розповідалося про похорон. Крім того, імена персонажів були неймовірно складними. «Якщо я коли-небудь напишу книжку, – подумав хлопець, – то щоразу називатиму кожного персонажа на ім’я, щоб читачам не треба було сушити голову, як його звуть».

Коли він зумів трохи зосередитися на читанні – а читати ту книжку йому було приємно, бо в ній розповідалося про похорон на снігу, який передавав йому відчуття холоду під цим палючим сонцем, – якийсь дід підсів до нього збоку й захотів почати розмову.

– Що вони роблять? – запитав старий, показуючи на людей на майдані.

– Працюють, – сухо відповів хлопець й удав, ніби весь зосереджений на читанні.

Насправді він думав, як йому постригти овець перед дочкою торговця, аби вона побачила, що він спроможний робити цікаві речі. Він уже уявляв собі цю сцену кілька разів; і щораз дівчина була вражена, коли він пояснював їй, що овець треба стригти від заду до голови. Він ще намагався пригадати кілька цікавих історій, щоб розповісти їй, поки стригтиме овець. Більшість він прочитав у книжках, але розповідатиме їх так, ніби пережив на власному досвіді. Вона ніколи не помітить різниці, бо не вміє читати книжки.

Старий тим часом не відставав. Говорив про те, що він стомився, що його мучить спрага й попросив у хлопця бодай краплю вина. Той подав йому пляшку: можливо, випивши, старий замовкне.

Але старий хотів поговорити. Він запитав, яку книжку читає хлопець. Сантьяго хотів би відповісти йому грубістю й змінити лаву, але батько навчав його шанувати старих людей. Тому хлопець показав старому книжку з двох міркувань: по-перше, він не міг вимовити її назву. І по-друге, якщо старий не вміє читати, то сам пересяде на другу лаву, щоб не почувати себе приниженим.

– Гм-м… – сказав старий, розглядаючи книжку з усіх боків, наче якусь невідому річ. – Це книжка важлива, але надто банальна.

Хлопець був здивований. Старий не тільки вмів читати, а й уже прочитав цю книжку. І якщо вона справді банальна, як він каже, то він, Сантьяго, ще встигне обміняти її на іншу.

– У цій книжці говориться про те, про що йдеться в більшості книжок, – провадив старий. – Про неспроможність людей обирати власну долю. Вона переконує їх повірити в найбільшу брехню на світі.

– А яка найбільша брехня на світі? – запитав здивований хлопець.

– А ось яка: у певну хвилину нашого існування ми втрачаємо контроль за своїм життям і ним починає керувати доля. Такою є найбільша брехня на світі.

– Зі мною сталося не так, – сказав хлопець. – Батьки хотіли, щоб я став священиком, а я вирішив піти в пастухи.

– Так було краще, – сказав старий. – Адже ти любиш мандрувати.

«Він угадав мої думки», – подумав хлопець.

Старий тим часом гортав грубу книжку, ніби й не думав її повернути. Хлопець помітив, що він одягнений у чужоземний одяг: він здавався арабом, що не було дивним у цій місцевості. Африка лежала за кілька годин подорожі від Тарифи – треба тільки перепливти човном через вузьку протоку. Араби часто з’являлися в місті, купуючи тут усіляку всячину й по кілька разів на день бурмочучи свої чудернацькі молитви.