Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Розділ IX

КАЗОНДЕ

26 травня караван невільників прибув до Казонде. Половина бранців загинули в дорозі. І все ж работорговці сподівалися на неабиякий зиск: попит. на рабів не меншав, ціни на невільничих ринках Африки були високі.

Ангола провадила широку торгівлю неграми. Португальські власті в Сан-Паулу-ді-Луанда й Бенгелі не могли їй перешкодити, бо работорговці гнали каравани внутрішніми областями африканського материка — глухими і майже недоступними.

Бараки на узбережжі були напхом напхані невільниками. Ті кілька суден, яким щастило прослизнути повз патрульні кораблі, не могли забрати відразу весь цей «чорний товар», що його мали вивозити до іспанських колоній.

Місто Казонде, розташоване за триста миль від гирла Кванзи, було одним з головних невільничих ринків Анголи — «лаконі». Торгівля людьми провадилась на «чітоці» — майдані в центрі міста. Тут «товар» виставлявся на продаж. Звідси каравани вирушали до Великих Озер.

Казонде, як і всі великі міста Центральної Африки, ділилося на дві частини. В торговій частині жили португальські, арабські й тубільні купці; тут же вони збудували бараки для невільників. В другій частині містилася «резиденція» тубільного володаря. Звичайно це був жорстокий титулований п'яниця, що правив своїми підданцями, наганяючи на них страх усіма можливими засобами, а жив за рахунок щедрих дарунків работорговців.

В Казонде весь торговий квартал належав Жозе-Антоніу Алвішу — тому самому работорговцю, в якого Гарріс і Негору служили агентами. Саме тут була головна контора Алвіша, а філії її — в Біе та Кассанго. Через кілька років після описаних тут подій Камерон побував у кассанзькій філії контори Алвіша.

На головній вулиці торгового кварталу стояли одноповерхові будиночки з пласкими дахами — «тембе». В квадратних, обгороджених глиняними стінами двориках тримали худобу. Вулиця виходила на «чітоку», оточену невільничими бараками. Над будинками височіли пишні крони велетенських смоковниць. Уздовж вулиць росли віялові пальми, схожі на мітли, встромлені держаками в землю. У вуличній пилюці греблися стерв'ятники — санітари міста. Неподалік текла річка Луї. Це ще недосліджена річка, яка є, мабуть, однією з численних приток великої ріки Кванго, що впадав в Конго.

Резиденція» казондського володаря, яка межувала з торговим кварталом, була скупченням злиденних халуп, що розкинулись мало не на квадратну милю. Одні халупи обгороджені очеретом, інші — живоплотом з молодих смоковниць. Деякі зовсім не мали огорож. Серед плантацій маніоку, обсаджені папірусом, стояли хижки, де жили раби володаря, хижки його дружин, і «тембе», трохи просторіший і вищий за інші будівлі.

Муані-Лунга, володарю Казонде, було років п'ятдесят. Володіння, що дістались йому в спадок, вже добряче розорені попередниками, при ньому геть змарнувалися. Його армія складалася тільки з чотирьох тисяч солдатів, тимчасом як у португальських рабовласників їх було до двадцяти тисяч. Він уже не міг, як за добрих старих часів, приносити в жертву богам щодня по двадцять п'ять — тридцять рабів.

Розпуста та пияцтво передчасно зістарили Муані-Лунга, перетворили його в жорстокого маніяка. Він з власної примхи калічив рабів, воєначальників і міністрів: кому відріже носа, кому вухо, кому руку чи ногу. Підданці нетерпляче чекали його смерті. Тільки один чоловік на все Казонде журився б, якби Муані-Лунга помер: Жозе-Антоніу Алвіш. Він був у приязних, майже приятельських взаєминах із старим п'яницею, тож порядкував на його землях як хотів. Після смерті Муані-Лунга престол мав би перейти до його першої дружини Муани. Однак Алвіш побоювався, що підданці не визнають її і один з претендентів, володар сусідньої області Укусу, нападе на землі Муані-Лунга. Молодий, завзятий, цей володар уже раніше захопив кілька сіл поблизу Казонде, а до того ж вів справи з іншим работорговцем, конкурентом Алвіша, чорним арабом Тіпо-Тіпо, який, до речі, навідував Камерона в Ньянгве.

Власне, Жозе-Антоніу Алвіш правив державою цього володаря, що геть розпився і вижив з розуму; потураючи вадам Муані-Лунга, Алвіш використовував їх для своєї вигоди. Жозе-Антоніу Алвіш, уже досить літній чоловік, не був, як дехто може подумати, «мсунгу» — тобто білим. Тільки ім'я він мав португальське — безперечно, взяв його з комерційних міркувань; Алвіш був чистокровний негр; звали його Кенделе. Родом із Донду, на березі Кванзи, він почав свою кар'єру звичайним агентом у работорговця. Врешті-решт цей негідник став одним із найбільших торговців неграми.

Лейтенант Камерон зустрів Алвіша наприкінці 1874 року в Кілембо — столиці Кассанго. Приставши до його каравану, Камерон пройшов з ним аж до Біе — понад сімсот миль.

Отже, невільничий караван прибув до Казонде 26 травня. Розрахунки Діка Сенда підтвердилися. Перехід від берега Кванзи тривав тридцять вісім днів. П'ять тижнів страшних поневірянь і нелюдських мук!

До міста вступили ополудні. Били барабани, хрипко гули роги, раз у раз лунали постріли з рушниць. Охоронці каравану стріляли в повітря; солдати гарнізону Жозе-Антоніу Алвіша радо їм відповідали. Бандити тішилися, зустрівшися після чотиримісячної розлуки. Адже попереду — довгожданий відпочинок; можна віддатися розпусті й пиятикам.

До Казонде дійшло всього двісті п'ятдесят знеможених невільників. Мов той гурт худоби, прогнали їх головною вулицею до «чітоки» й позамикали в бараки, що їх добрі хазяї не взяли б навіть під хліви. Там уже сиділи тисячі півтори рабів, чекаючи ярмарку, що мав зібратись через два дні.

В бараках стало зовсім тісно. З невільників, що прибули, познімали важкі колодки, але ланцюги позалишали.

Пагази зупинились на «чітоці» й поклали долі свій вантаж, чекаючи, поки його заберуть казондські купці. Потім, діставши в плату по кілька ярдів101 коленкору чи якогось іншого краму, вони підуть шукати новий караван.

Старий Том і його товариші збулися колодок, в яких мучились п'ять тижнів. Бет урешті обійняв свого батька. Товариші потисли один одному руки. Але говорили вони між собою дуже мало. Та й про що говорити — про свою лиху долю? Бет, Актеон і Остін — троє дужих молодих людей, звиклих до важкої праці, — витримали цю страшну подорож, але старий Том украй знесилів. Якби перехід тривав ще кілька днів, труп Тома дістався б на з’їжу диким звірам., як і труп старої Нен.

Тома, Бета, Актеона і Остіна загнали в тісний барак, замкнувши за ними двері. Трохи попоївши, вони стали чекати, доки прийде головний работорговець. Всі щиро сподівалися: той звільнить їх, дізнавшись, що вони — американські громадяни.

Діка Сенда залишили на «чітоці» під наглядом хавільдара.

Нарешті він у Казонде! Юнак майже не сумнівався, що місіс Уелдон, малий Джек і кузен Бенедікт уже десь тут. Ідучи в каравані по Казонде, він видивлявся їх на всіх вулицях, заглядав у «тембе», а тепер роззирався по «чітоці».

Місіс Уелдон ніде не було!

«Може, її сюди не приводили? — питав себе подумки Дік Сенд. — Тоді де ж вона? Ні, Геркулес написав те, що знав напевне. Хоч хай які заміри в Гарріса й Негору, однак вони мусили доправити її сюди. До речі, їх теж щось не видно…»

Дік Сенд перейнявся гострою тривогою. Зрештою, те, що він досі не побачив місіс Уелдон, можна пояснити: скорше за все її тримають під замком. Але ж Гарріс і Негору — особливо Негору! — не забарилися б зустрітись з молодим капітаном, щоб потішитись своєю перемогою, познущатися з нього, взяти його на муки — одне слово, дометатися йому сповна. То невже вони не пішли в Казонде, а доправили місіс Уелдон до якогось іншого місця Центральної Африки? Хоч хай поява Гарріса й Негору загрожує йому, Дікові, смертю — він все одно жадає їх бачити. Якщо Гарріс і Негору тут, у Казонде, то й місіс Уелдон та її син тут!

Далі Дік Сенд подумав, що Дінго більше не з'являвся. Юнак написав Геркулесові записку, але послати її було ніяк. Він просив негра, щоб той не губив місіс Уелдон з очей і, якщо це можливо, розповідав їй усе як є. Дінго вже раз пробрався в табір невільників — то чому б Геркулесові не послати його вдруге? А може, вірний собака загинув? Чи, може, місіс Уелдон повели далі в глиб лісистого плато до якоїсь глухої факторії і Геркулес, — так зробив би на його місці і він, Дік, — подався з Дінго назирці?

вернуться

101

Ярд — англійська міра довжини (91,5 см).

53
{"b":"207183","o":1}