— Щасти вам! — побажала місіс Уелдон.

— Дякую», місіс Уелдон!

— Прошу вас, не бийте дуже боляче цього бідного кита! — вигукнув малий Джек.

— Не буду, мій хлопчику! — відповів капітан Халл.

— Беріть його обережно!

— Еге ж… ми його братимемо в рукавичках!

— Часом на спині у них велетенських ссавців знаходять вельми цікавих комах, — зауважив кузен Бенедікт.

— Ну що ж, містере Бенедікт, — сміючись, відповів капітан Халл, — коли ми пришвартуємо смугача до борту «Пілігрима», ви матимете змогу влаштувати на його спині грандіозні «комахолови».

І, повернувшись до Тома, додав:

— Сподіваюсь, Томе, що ви і ваші товариші допоможете нам розітнути кита, коли ми припнемо його до корми… а за цим затримки не буде!

— До ваших послуг, містере капітан! — відповів старий негр.

— От і добре! — мовив капітан Халл. — Діку, ці славні люди допоможуть тобі наготувати бочки. Поки ми полюватимемо, нехай вони повикочують їх на палубу. Коли ми повернемось, робота піде швидко.

— Буде зроблено, капітане!

Необізнаним людям треба пояснити, що вбитого смугача мали прибуксирувати до «Пілігрима» й міцно пришвартувати до штирборту. Потім матроси, взувши чоботи із шипами на підошвах, мали вибратися на спину кита й розрізати шар жиру, що вкривав його, на паралельні смуги від голови до хвоста. Тоді порізати смуги на шматки по півтора фута завдовжки, а шматки покраяти на ще дрібніші шматочки і, поскладавши в бочки, опустити в трюм.

Звичайно, закінчивши полювання, китобійне судно відразу якнайкоротшим шляхом прямує до землі, щоб там докінчити обробку туш. Команда висідав на берег і приступав до перетоплювання жиру. З жиру добувають його найцінніший складник — ворвань.

Однак за обставин, які склалися, капітан Халл не мав наміру повертатися назад і виконати на березі що роботу. Він розраховував перетопити додатково здобутий жир аж у Вальпараїсо. Зрештою, от-от мали повіяти західні вітри, і капітан «Пілігрима» сподівався дістатися до американського берега за три тижні, а за цей час здобич не могла б зіпсуватися.

Пора було відчалювати. Перш ніж лягти в дрейф, «Пілігрим» устиг трохи наблизитись до місця, звідки смугач давав про себе знати фонтанами пари та води. Кит усе плавав посеред широченного червоного поля, раз у раз розтуляючи велетенського рота й втягуючи міріади рачків. На думку досвідчених китобоїв, що стежили за ним, він і не думав тікати. Безперечно, то був саме той кит, що його китобої прозвали «бойовим».

Капітан Халл переліз через борт і мотузяною драбинкою спустився на ніс шлюпки.

Місіє Уелдон, Джек, кузен Бенедікт, Том і його товариші ще раз побажали їм удачі.

Навіть Дінго, зіп'явшись на задні лапи й вихилившись за борт, ніби прощався з командою.

Потім усі перейшли на ніс, щоб не пропустити жодної подробиці небезпечного полювання.

Шлюпка відчалила й, гнана вперед чотирма веснами в дужих руках, стала швидко віддалятись од «Пілігрима».

— Пильнуй, Діку, добре пильнуй! — востаннє гукнув до юнака капітан.

— Можете покластися на мене, капітане.

— Стеж одним оком за «Пілігримом», а другим — за шлюпкою! Не забувай про це!

— Буде, як кажете, капітане!

Легка шлюпка вже відпливла на кількасот футів од шхуни-брига. капітан Халл стояв на носі й далі давав свої настанови. Однак годі було розібрати слова, і зміст угадувався хіба що з виразних жестів.

Саме тут Дінго, що й досі стояв, спершися лапами на борт, жалібно завив. Марновірні люди напевно мали б це за лихий знак.

Від цього виття здригнулася навіть хоробра місіс Уелдон.

— Дінго, Дінго! Ай-ай-ай! — мовила вона. — І оце та так підбадьорюєш своїх друзів? Ану-бо гавкни гарно, як ти вмієш: дзвінко, радісно!

Але собака більше не надавав голосу; він звільна підійшов до місіс Уелдон і лизнув їй руку.

— Він не махав хвостом! — пошепки мовив Том. — Лихий знак! Лихий знак!

І майже тієї самої миті Дінго наїжився й люто загарчав. Місіс Уелдон озирнулася. З камбузу вийшов Негору і попрямував на ніс, мабуть, щоб подивитися на полювання.

Дінго метнувся назустріч кокові. Собака аж нестямився від люті.

Негору схопив із палуби вимбовку й став в оборону.

Дінго намірився схопити його за горлянку.

— Назад, Дінго, назад! — закричав Дік Сенд, залишивши на мить свій спостережний пост і кинувшись на бак. Місіс Уелдон теж силкувалась спинити собаку

Дінго неохоче послухався й з глухим гарчанням повернувся до юнака.

Негору не мовив і слова, тільки на якусь мить зблід. Відтак, кинувши вимбовку⁴⁵, подався до своєї каюти.

— Геркулесе, — мовив Дік Сенд. — Доручаю вам пильно стежити за цим чоловіком!

— Стежитиму якнайпильніше! — відповів Геркулес, стискаючи, мовби на підтвердження, двоє здоровенних кулачисьок.

Місіс Уелдон і Дік Сенд знов перевели погляди на шлюпку, що швидко віддалялася.

Тепер вона видніла маленькою цяткою серед морського обширу.

Досвідчений китобій, капітан Халл ніколи не покладався на щасливий випадок. Полювання на смугача — важка справа. Тут не слід легковажити жодною пересторогою. І капітан Халл не легковажив.

Насамперед він наказав стерновому підходити до кита проти вітру, щоб не виказати шумом свого наближення.

Тож Говік скеровував шлюпку по видовженій кривій, щоб у такий спосіб обійти червонясте поле, посеред якого плавав смугач, і опинитися з протилежного боку.

Боцман Говік, старий бувалий моряк, відзначався неабиякою витримкою. Капітан Халл у всьому довіряв йому і міг цілком покластися на нього у найвідповідальнішу мить.

— Увага, Говіку! — мовив капітан Халл. — Спробуймо заскочити смугача зненацька^ Постарайтеся тихенько підійти до нього на відстань, звідки його ножна дістати гарпуном.

— Ясно, капітане, — відповів боцман. — Я йтиму краєм червонястого поля так, щоб вітер увесь час віяв у наш бік.

— От і гаразд! — сказав капітан Халл. І докинув, звертаючись до матросів: — Тепер веслуйте якнайтихіше, хлопці.

Весла, позолочені сонячними блищиками, тихо опускались у воду.

Шлюпка, вміло керована боцманом підійшла до поля червоних рачків. Весла штирборту ще занурювались в зелену й прозору воду, а по тих, що з бакборту, вже стікала краплями червона, схожа на кров, рідина.

— Вино і вода! — зауважив один матрос.

— Так, — відповів капітан Халл. — Але вода така, що її не можна пити, а вино — і в рот не візьмеш. А тепер тихо, хлопці, і наляжмо на весла!

Керована боцманом шлюпка безшумно ковзала по поверхні цих ніби аж масних вод, як по шарові жиру.

Смугач не ворушився й, здавалось, не помічав шлюпки, що обходила його.

Йдучи по цьому колу за наказом капітана Халла, шлюпка віддалялася від «Пілігрима», який здавався чимраз меншим у далечині.

Всі предмети в морі, коли від них одпливаєш, дуже зменшуються — так, мовби дивишся на них з протилежного кінця підзорної труби. Цей обман зору пояснюється, певно, тим, що серед морських просторів нема з чим порівняти предмет, який віддаляється. Отак було із «Пілігримом», котрий меншав на очах і, здавалося, стояв набагато далі, ніж насправді.

Через півгодини після того, як капітан Халл з командою залишили судно, вони обпливли смугача, вийшовши на нього проти вітру; тварина була тепер на півдорозі між шлюпкою й «Пілігримом».

Настав час наблизитись до кита, і це слід було зробити якомога тихіше. Може, вдасться підійти до нього майже впритул, не привернувши уваги, й загарпунити його.

— Тихіше, хлопці! — наказав капітан Халл.

— Межі вдасться, — озвався Говік, — що наша рибинка щось почула! Вона вже не сопе так гучно, як досі

— Тихіше! Тихіше! — повторив капітан Халл.

Через п'ять хвилин шлюпка перебувала за кабельтов од смугача.

Стоячи на кормі, боцман спрямовував човна до лівого боку кита, водночас стараючись триматися на певній відстані від його страшного хвоста, одного удару якого було б досить, аби розтрощити надрузки їхню шлюпку.