— Го!.. Ха! Ха!.. Ігі… Ой!.. — підхопилися ми всі разом у щирому запалі.
— О! Годиться! Молодці! Спасибі! Щоб так було під час зйомки. Домовились? Людмило Василівно! Людмило Василівно! (І знову підбігла жінка у халаті з чемоданчиком). — Відновіть їм, будь ласка, їхні гулі. Та підмалюйте добренько, щоб було видно. Доведеться в епізоді на явочній квартирі дати репліку про ці гулі…
Поки Людмила Василівна поралася біля нас, Валька шепнула мені на вухо:
— Пишайтеся! Ваші гулі увійдуть в історію мистецтва. Вони допомагають створити художній образ.
— Кінчай! — сказав я незалежно, але тільки для годиться, щоб приховати горду радість: а що ж! Через нас навіть репліку якусь нову у фільмі дають!
— Ходімо, ходімо! Починатимемо зйомку! — сказав режисер.
Він підвів нас до човна.
— Веслувати вмієте?
— Го-го! — вигукнув Ява. — Ми ж у плавнях виросли!
— Прекрасно! Значить, так: дівчина сяде на носі. Ти, — показав він на Будку, — отут… ти, — взяв мене за плече, —з веслом отут. А ти, — сказав він Яві, — з правилом на кормі… На кормі й на носі, як бачите, вірьовки з каменюками. Заякоритесь там, де скажуть. І слідкуйте, щоб човен не знесло. І ще одне — ні в якому разі не дивитися в апарат! Тільки на жандарма. Бо зіпсуєте мені кадр.
Ми сіли в човен, Ява відштовхнувся веслом. Я гребонув раз, ще раз, намагаючись робити це якомога красивіше і хвацькіше — хай бачать, як я вмію!.. Але вже втрете гребонути не встиг.
— Стоп! — заволав оператор, що по той бік кладки націлявся на нас з плоту кінокамерою. Від несподіванки я тіпнувся, черкнув веслом по воді, затримуючи його, і оббризкав Будку і Яву. От тобі й показав, як я вмію!
— Назад! — закричав —оператор. — І трошки ліворуч… А тепер праворуч… Вперед трошки… Ні-ні, це багато. Назад. Ліворуч тепер… Ще трохи… Досить, досить. Трошки праворуч…
Хвилин п'ять, не менше, ми отак маневрували під командою причіпливого оператора, аж поки він крикнув:
— Сто-оп! Кидайте якоря! І сидіть тихо, щоб не збити човен.
Ява на кормі, а Валька на носі скинули у воду каменюки, і човен став. Ми завмерли, чекаючи зйомки…
— Увага, увага!.. Приготуватись! Починаємо… — почувся несподівано гучний голос режисера. Він уже, виявляється, стояв біля оператора на плоту, приклавши до рота блискучий бляшаний рупор. Як він опинився на плоту, ми так і не помітили — наче пройшов просто по воді, мов Христос.
Жандарм і дядько покидали цигарки. З берега по кладці підбіг до них юнак у береті. В руках у юнака дощечка, зверху пофарбована смугасто, як шлагбаум, а внизу чорна, наче іграшкова класна дошка, і на ній крейдою написано:
— Увага!. Почали!.. Мотор!.. — крикнув режисер. Юнак у береті розчепірив отой «шлагбаум» на дощечці, підніс до самісінького носа жандармового — клац!
— «Артем»… Двісті дев'яносто сьомий… Дубль перший… — крикнув юнак, дощечку під пахву і пригинцем швидше на берег. А жандарм з Артемом уже зчепилися. Вовтузяться на кладці. Тоді Артем враз вирвав руки, розмахнувся… бемц! — жандарма в груди. Жандарм — беркиць! Шубовсть! Ого-го! Бризки здійнялися аж до неба — не те, що від мого весла! Мить — і вже з води стирчать тільки жандармові чоботи. А Артема й сліду не стало. Закипіла вода — тиць? — вигулькнула голова жандармова. Кашкета нема, волосся очі заліпило, з носа тече, звідусюди тече, вуса, як у моржа, з рота вода фонтаном, на півтора метра. Ух ти! Здорово грає.
— Та радійте ж, радійте! — почулося враз з плоту одчайдушне режисерове.
Ми здригнулися, перезирнулися розгублено, підхопилися… у мене не було дзеркала, і я не бачив свого обличчя, але у Вальки, у Яви і в Будки обличчя були, одверто скажемо, дурнуваті. Очі витріщені, роти роззявлені, перекривлені. То була, звичайно, не радість. То було казна-що.
— Стоп! — закричав режисер. Десь щось клацнуло. Гарчання тонвагена вщухло.
— Ви що, поснули? Хто за вас гратиме — я? Ви ж в одному кадрі з жандармом. Жандарм падає… Наїзд трансфокатора — ви радієте… Я ж попереджав. Зіпсували мені перший дубль. І жандармові треба перевдягатися. Бачите, що накоїли.
Ми сиділи, як побиті. Ми так захопилися грою жандарма, що прогаяли мить, коли нам треба було зрадіти. Ну що ви хочете! Це ж все-таки наша перша в житті зйомка! А ви хочете, щоб ми вам одразу стали, як Аркадій Райкін!
Жандарм виліз із води, посварився на нас кулаком, але без злості, усміхаючись. Ще й підморгнув. І пішов за тонваген перевдягатися.
— Нехорошо вийшло! Підвели ми їх! Давайте хоч зараз добре зрадіємо! — зашипів з корми Ява.
— Ага, — сказав Будка.
— Ну да, — сказала Валька.
— Авжеж, — сказав я.
Поки жандарм перевдягався, я накопичував у собі радість, — сидів і згадував все найкраще, найрадісніше, що було в моєму житті: і як мені нові футбольні бутси купили, і як я найбільшого на баштані кавуна вкрав, і як мій ворог відмінник Карафолька двійку з фізкультури схопив… Я спіймав на собі Явин погляд. Він дивився на мене з уїдливою посмішкою. Я знаю, що він згадує! Він згадує, як я, стрибаючи при всіх з верби у воду, зачепився трусами за гілку, розпанахав труси і летів у воду голий… Ну добре, хай згадує, мені для мистецтва не жаль! Аби тільки зйомку не зривав!
— У, гад, жандарм Європи, так тобі й треба!.. Хі-хі-хі! — це шепоче про себе поряд зі мною Будка — настроює себе, готується. Мені не видно і не чути, як готується Валька, але я певен, що вона теж готується. Ух, ми зараз дамо! Ух, ми зараз зрадіємо!
З-за тонвагена вийшов жандарм у новому сухісінькому мундирі — наче й не падав у воду.
І от знову вони стоять з Артемом на кладці.
— Увага… Починаємо… Мотор! — кричить режисер. І знову підбігає юнак у береті, клацає своїм «шлагбаумом» і вигукує:
— «Артем»… Двісті дев'яносто сьомий… Дубль другий…
Гарчить тонваген. Борюкаються жандарм з Артемом. Бемц!.. Беркиць! Шубовсть!.. Жандарм у воді… Ми підхоплюємося…
— Стоп! — кричить режисер.
— Тю-у-у…
Пропав такий заряд…
Виявляється, тікаючи, Артем послизнувся і впав. Він був ще в кадрі. А Артем — герой і не повинен падати. Герої не падають. В кіно падають тільки негативні персонажі.
Винуватий Артем бубонів:
— Звичайно… Накидали тут лушпиння якогось… І канатоходець послизнеться…
Режисер хмуриться і мовчить. Головних героїв фільму режисери не лають. Режисери лають лише статистів.
Жандарм вилазить з води, свариться кулаком на Артема, але вже не усміхається і не підморгує. Іде за тонваген перевдягатися.
І от знову…
— Увага… Починаємо… Мотор!
Клац! — «шлагбаум».
— «Артем»… Двісті дев'яносто сьомий… Дубль третій…
Бемц! Беркиць! Шубовсть!
— Ура! Га-га-га! Го-го-го! — мов скажені, по-справжньому радіємо ми, радіємо не стільки «по ролі», скільки тому, що нарешті нас знімають. Бачимо, режисер усміхається, киває нам, задоволений. Ну все!
— Стоп! — гукає раптом оператор. — Не годиться! Гілляка перекриває дівчину.
От іще!.. Ми вороже дивимося на Вальку, ніби вона винна, що її перекриває якась гілляка…
— Зрубати гілляку!.. Негайно!.. Що за свинство!.. Не можуть підготувати зйомку! Зриваєте мені роботу! Чорті-що робиться на цій студії! — кричить режисер невідомо на кого.
Ми сидимо, гордо поглядаючи навкруги. Ми не винні. Ми добре зіграли. Режисер нам кивав і усміхався. І це справді свинство, що цей дубль зіпсовано. Виходить, даремно ми раділи.
Жандарм вилазить з води, ні на кого кулаком не свариться, але про себе щось бурмоче, — видно, лається… Що ж, ми його розуміємо. Падати у воду не легше, ніж радіти.
— Увага… Почали… Мотор!
«Шлагбаум».
Клац!
— «Артем»… Двісті дев'яносто сьомий… Дубль четвертий…
Бемц! Беркиць! Шубовсть!
— Га-га-га!.. Урра!.. Го-го-го!.. І-і-і!..
— Стоп! Ще раз! Жандарм не досить виразний.
Будеш тут виразним — четвертий раз у воду гепатися!..
