— Я поважаю правила й закон, — гордо випростався пан Анатоль.
— Ви знаєте, яка кара чекає того, хто допомагає приховувати злочин? Ви знаєте, що в отих клумаках, які залишив вам Вацек Краватик?
— Ні… — збентежився пан Анатоль. — Він теж хоче ловити рибу на Нідському озері. Але яхтою туди важко добратися. Тому він вирішив залишити яхту в Ілаві й доїхати до Нідського озера автобусом. Ми забрали в нього два клумаки з речами, щоб він не носився з ними.
— У нього є автомашина в Сем’янах, — втрутився я.
— Так? — здивувався пан Анатоль. І в нього виникла підозра.
— Які це клумаки? Будь ласка, розпакуйте їх, — коротко, але категорично розпорядився Орнітолог.
Пан Анатоль показав на човен на причет.
— Вони там, — сказав він покірно. — Два великі й важкі пакунки.
За мить клумаки вже лежали на траві перед нами. Незважаючи на підозру, пан Анатоль усе ще сумнівався.
— Але пан Вацек зовсім не злочинець, — бурмотів він.
Він перестав бурмотіти й ремствувати, коли ми розв’язали шнурки, і з товстих ковдр, якими, здавалося, були обмотані постіль та гумові матраци, висипалися прегарне бурштинове намисто, браслети, більше десятка предметів, зроблених із золота. У другій ковдрі був старовинний золотий сервіз, яким до війни пишався музей в Е.
— Звідки… він усе це… виловив? — простогнав пан Анатоль.
— З озера, — відповів я.
— Спінінгом? — наївно спитав пан Анатоль.
Я запам’ятав гучний регіт, яким привітали ми слова лицаря спінінгу.