Прометей — улюбленець романтиків, це вони один за одним, ніби змовившися, оспівали в ньому саможертовний бунт проти усталеного порядку речей. Не дивно, що Шевченко в «Кавказі», поемі перш усього конкретно-політичній, для початку мусить відштовхнутися від нього, на 30 тисяч років (от іще строк ув'язнення!) прикутого до наскельної поверхні. Стає в нагоді й орел — хоч і навряд чи двоголовий, та все одно самодержавний пожирач печінки.

У соцреалістичну добу Прометей залишається серед улюбленців — тепер уже пізньорадянської електроенергетики. Він є своєрідним патроном[53] усе нових електростанцій та прилеглих до них населених пунктів. Так наче саме він сформулював гасло про електрифікацію всієї країни.

Зрозуміло, що Ікс не міг не бути одним із центрів його культу. Черговий удар з боку жадібних і хтивих богів прийшовся в реактор.

По-друге, звичайно, зірка чи, точніше, звізда, Звізда Полин. Вірші 10 та 11-й розділу 8-го з Одкровення Івана Богослова почали в нас активно цитувати вже з літа 1986-го, себто за якийсь місяць після катастрофи. Полин — дуже дивна, просто-таки безглузда назва, якщо йдеться справді про зірку — і навіть якщо під зіркою мається на увазі комета чи метеорит. З чого б то космічному тілу носити назву польової рослини? Свого сенсу вона раптово набуває лише у зв'язку з місцем катастрофи.

Таким чином, полин — це подвійне «а»: Апокаліпсис і абсент. Обидва є своєрідними екстрактами: перший таємного знання, другий гіркоти. Якби географічні назви перекладалися, то на міжнародному рівні мова б велася не про ЧАЕС, а про ААЕС. Як і про техногенну катастрофу не в Чорнобилі, а в Абсенті.

Є ще, звичайно, третє «а» — ангел (так само третій, той, що засурмив). Чи не його бачимо серед інших фігур на згадуваному вітражі в кафе яко ще один помпейський привіт художника? Він, хоч і замаскований під летючу дівчину (груди!), хоч і з невидимими крилами, та все ж наділений сурмою як головною і вирішальною ознакою. Ангели не можуть мати жіночих статевих ознак, тим більше первинних, бо ангели статі не мають. Проте ангели можуть прикидатися дівчатами. Довге волосся, як і відсутність чоловічих статевих ознак, навіть і вторинних, дозволяють. Той ангел, що летить на вітражі, мабуть, із таких. Його автор не знав, але здогадувався. А здогад часом куди разючіший від знання.

До Міста Електричного Сонця ми в'їхали проспектом Леніна. З автобуса вийшли на головній площі перед палацом культури «Энергетик», де Леніна перетинається з Курчатова. Насправді в цих реченнях усюди треба вживати епітет «колишній» — щонайменше шість, а може й сім разів. Колишність є найпершою і найсуттєвішою ознакою Ікс. Вона змушує вмикатися пам'ять, причому всю і на повну. Пам'ять мусить працювати за все інше, бо нічого іншого в Ікс не лишається.

У свої дитячо-підліткові часи я, бувало, мріяв про Юкатан і покинуті в джунглях міста. Хоч порівняння з ними Ікс видається надто красивим, а тому й нечесним, я все-таки порівняю. Справа ж у тому, як природа забирає своє назад, як вона повертається. Йдеться про зарості, часом уже непрохідні, у колишніх дворах, про дерева на даху і на сходах, про кабанів чи косуль, що раптово перетинають проспект якої-небудь Дружби народів (колишньої, нині — Дружби тварин), про інопланетні гіпертрофовані гриби, по саму шапку нашпиговані рентгенами. Природа повернулася і повернула собі втрачене якоюсь аж неприродною сторицею. Безоглядно-безжальний реванш природи над системою може свідчити про її, системи, протиприродність. Про те, що місце перетину Курчатова з Леніним виходить за межі порядку речей і є жахливо небезпечним.

Найгірше фонило в парку. До чортового колеса краще було не підходити. За словами Нашого Провідника, парк не дотягнув до власного відкриття якісь лише чотири дні. Відкриття мало настати першого травня, усе застигло майже готове, всі карусельні атракції на мазі, залишалося тільки змахнути рукою, подати керівний сигнал оркестрові, перерізати червону стрічку і дозволити. Мешканці Ікс методично підігрівали своїх дітей: десять, дев'ять, вісім, сім, шість, п'ять днів до відкриття!

Приблизно стільки ж часу залишалося до комунізму. Про це свідчив добробут, його зростання, і київські торти, по які до Ікс приїздили з Києва. Ступаючи битим склом та іншими скрегітливими рештками, я не міг не задивитися на незліченні газові плити і холодильники в магазині «Радуга». Так, ось вона, втілена у товарах — ця вища, ця насправді найвища, ніби в Москві, категорія постачання!

Кольором номер один міста Ікс мав бути колір цих плит, холодильників і пральних машин — ідеально білий колір, сума райдуги, показник незабрудненості та незаплямованості, прояв абсолютної чистоти і стерильності, колір халатів, крил, садів наприкінці квітня і стрімких пароплавів на так само білих підводних крилах, що раз у раз прибували до міського причалу.

І якщо ангели являються нам одягнутими, то це колір їхнього спецодягу.

Тому, блукаючи всередині колишнього палацу «Энергетик», я не міг не подумати про третій міф, а водночас і фантом цього місця. Його ім'я Людина Гармонійна — зразковий витвір Прометея, глиняний виріб № 1, невтомний добросовісний трудівник, блискучий танцюрист, наділений абсолютним слухом і оксамитовим голосом чемпіон світу з шахів і плавання, а також акробатики, парашутного спорту та гімнастики, лауреат всесоюзних та міжнародних конкурсів, заслужений винахідник і працівник культури. На сильно полущеному панно у палацовому фойє зразкові Робітники, Інженери та Вчені єднались у новітні Трійці зі зразковими Селянами і закручувалися у щасливому хороводі. Концертна зала все ще відлунювала якимось Леонтьєвим, Антоновим, якоюсь Ротару, її «Лавандою» та іншою лабудою.

Трохи згодом, у приклубній майстерні, заваленій портретами членів Політбюро, я намагався згадувати їхні прізвища. В армії ми мусили знати їх напам'ять, щоб якимось дивом відрізняти їхні однаково людяні добрі обличчя. Але як відрізнити Воронова від Капітанова? Устинова від Тихонова? Громика від Кунаєва? Або — ще складніше — як упізнати Воротникова в Соломенцеві? Як відрізнити ідеальне від ідеального? Позитивне від позитивного? Досконале від гармонійного? Хороше від ще кращого?

Місто Ікс померло через неспроможність відповісти на ці запитання. Людина Гармонійна не витримала власного прогресу і задихнулася від щастя.

P. S.

З розповідей Нашого Провідника запам'яталося й таке. У дні новорічних свят 1986-го міська ялинка перед палацом «Энергетик» падала двічі. Мало хто з городян звернув тоді увагу на такий промовистий знак.

З літерою Ї майже така ж історія, що й з И. Для неї слід шукати якусь виняткову оказію. Недаремно ж вона в абетці ще й тринадцята.

Справу врятувала Чехія. Мабуть, це була віддяка за всі дифірамби всім димінутивам чеської мови, що їх я проспівав у «Таємниці».

Отже, Їглава.

Ми з Пат підібралися до неї страшенно близько. Не виключаю і що саме заради неї ми й помандрували до Праги. Нам залишалося здолати ще якісь лише 111 (sic!) кілометрів прямою лінією. Щоправда, прямі лінії існують лише в нашій зіпсутій шкільною геометрією уяві. Тобто йшлося радше про більш як тригодинну подорож (в один бік) чеським потягом. І ми вагалися.

О Їглаво, як близько були ми від тебе! Від срібних твоїх копалень, Їглаво, від річок твоїх, так само Їглави та Їглавки! Від єврейського цвинтаря, де спочивають батьки Ґустава Малера! Від моравського діалекту з усіма його димінутивами!

У неділю вранці ще зберігався шанс. «І що ви робите завтра?» — спитала Власта, чеська поетка. «Їдемо до Їглави, — твердо сказав я, після чого про всяк випадок завагався. — Варто її побачити?». «Можливо, — без ентузіазму відповіла Власта. — Усе, що я знаю: там є велика психлікарня».