Як зрозумів Лавр, храмова трапезна належала до тих приміщень, які ще не мали належного внутрішнього оздоблення. Блакитні стіни довгої зали прикрашали лише карнізи і гаки, а трапезний стіл було нашвидкуруч складено з дешевих пластмасових модулів. Нерозпаковані контейнери з кухонним причандаллям громадилися під високою аркою, стилізованою під старовинне кам'яне склепіння. Зате зі стелі звисала розкішна люстра, і світло її дванадцяти ламп розбивалося на гострі промінчики важкими кришталевими гронами.

Розмова за столом не склалась. Костиганов вислухав історію нападу за версією Свіритеня і не поставив жодного запитання. Брат Олександр поцікавився, на якому транспорті брат Пітер добрався до Храму. Почувши, що той приїхав на мотоциклі, доглядач доповів присутнім, що для молоді із найближчих селищ крадіжки мотоциклів є одною з улюблених розваг. Костиганов запевнив його, що сучасний дорогий мотоцикл захищений від крадіїв – а тим більше, від сільських кримінальних аматорів – не гірше за космічний корабель. Деякий час після цієї самовпевненої заяви всі присутні мовчки сьорбали теплий чай.

– Треба до свята з цим усім розібратись, – перебив мовчанку Свіритень.

– А коли свято? – поцікавився Лавр.

– За тиждень, – відповів Корецький. – На вершині літа. Сюди приїде багато братів. Звісно, брат Михайло має рацію. Бажано, щоби їм нічого не загрожувало.

– Мало часу, – сказав Лавр. – У нас, як ви самі розумієте, поки що немає нічого конкретного.

– У вас, – поправив його Костиганов. – Це у вас немає, Лавре Станіславовичу.

– А у вас?

– Скажімо так, є певні припущення.

– Ви значно спростили би нам розслідування, якби поділилися цими припущеннями.

– А якби ми діяли незалежно один від одного? Поки що, зрозуміло, – брат Пітер тепер дивився просто Лаврові в очі. – Зрозумійте мене, я не ставлю під сумнів ваші можливості і ваш досвід. Аж ніяк. Але ж, погодьтеся, у кожного свої методи, а ситуація специфічна, можливо пов'язана з обставинами, далекими від компетенції працівників охоронного агентства.

«Розумний пасажир і горбатого красиво ліпить», – оцінив співрозмовника Лавр, а вголос спитав:

– То ви вже кимось уповноважені вести самостійне розслідування?

– Я не заважатиму вам.

– Чекай, брате Пітере, – втрутився Корецький. – Я нічого не знаю про якесь паралельне розслідування. Ніхто мені нічого не казав. Тобі хтось дав таке доручення, дав повноваження?

– Так. Канцлер від імені Генеральної ради.

– Повноваження розслідувати цей напад?

– Так.

– А Великий Майстер про це знає?

– Мене не зобов'язали повідомляти про це Великого Майстра. Але вони там, нагорі, – Пітер направив вказівний палець кудись до стелі, – могли вже узгодити всі питання. Шефи мають мобільники і знають телефони одне одного. За кілька хвилин все можна вирішити. При бажанні, зрозуміло.

– Мене не інформували про такі домовленості.

– А вас обов'язково мають інформувати? – В голосі Пітера Лавр вчув іронію.

– Якби Великий знав про твій, брате, приїзд сюди, він би мене обов'язково попередив, – твердо заявив Корецький, роблячи наголос на слові «обов'язково». На обличчі Романа Олександровича з'явився впертий вираз, від якого його різкі «пташині» риси стали ще різкішими. Корецький додав: – Ти мав сам зв'язатися з Великим і узгодити свої повноваження у цій справі. Храм на рівних паях належить обом структурам.

– Але я не належу їм на паях.

– Це такі в тебе жарти?

– Як я розумію, Великий найняв їхнє агентство, – Костиганов очима показав на Лавра. – Це суверенне право Великого, ніхто ж не проти. А Генеральна рада, у свою чергу, також доручила розібратись у ситуації. Доручила мені. Розібратись і доповісти. Є така думка, що загроза нелокального характеру. Сподіваюсь, брати, ви розумієте, про що йдеться. Відповідно, може знадобитися мобілізація ресурсів, зв'язків, посилення заходів безпеки в ложах. Я особисто розглядаю свою місію як аналітичну. Які проблеми, дорогі брати?

– Проблема в тому, найдорожчий мій брате, що знов ніхто ні з ким не консультується і не радиться, перш ніж щось зробити, когось уповноважити, щось доручити, – Корецький кинув свою чашку на стіл, порцеляна жалібно дзенькнула. – А потім кожний і далі буде робити щось своє, а діла з того не вийде. Вийдуть лише взаємні звинувачення і підозри.

– Так і буде, не сумнівайся, – буркнув доглядач.

– Я можу спитати, про які дві структури йдеться? – поцікавився Лавр.

– Можете, – кивнув йому Корецький. – Це, зрештою, не є таємницею. Останні два століття, від кінця вісімнадцятого століття, наше братство розділене на дві незалежні юрисдикції. Браттями, які перебувають у перших трьох – так званих символічних – градусах, керують Великі Майстри національних Великих лож і Конвентів. А вищими градусами – від четвертого до тридцять третього – керують Генеральні, або Суверенні, Верховні ради. Адміністративно це дві зовсім різні організації, хоча насправді – єдиний Шотландський «древній і прийнятий» обряд, єдиний орден, єдина ієрархія. Символічні градуси перебувають під протекторатом Великої об'єднаної ложі Англії, а вищі градуси – під покровом Суверенних Верховних рад Франції і Штатів.

– Як у вас все надійно заплутано.

– Ви, напевно, хотіли сказати: безнадійно, – проскрипів доглядач.

– Брате Олександре! – скривився Свіритень.

– Я сказав те, що хотів сказати, – зауважив Лавр. – Я не маю права піддавати критиці ваші порядки. Я питаю лише для того, щоби хоча б мінімально орієнтуватись у ситуації. Хоча б у загальних рисах. Якщо, як ви кажете, існують дві ваші організації, зацікавлені в одній справі, вони можуть проводити два незалежних розслідування і призначати для цього двох незалежних відповідальних осіб. Це не порушує правил. Інакше агентство було б поставлене в некоректну ситуацію. Я маю на увазі, якби один замовник доручив агентству плюс іще комусь вести паралельні розслідування в одній справі.

– Отже, все коректно? – примружився Костиганов.

– Поки що так. Але якщо щось поміняється…

– …То ми вас поінформуємо.

– От і добре, що все так коректно, – підсумував брат Олександр. – А тепер, шановні, настав час йти спати. Але, гадаю, хтось із нас мав би чергувати у кімнаті охорони.

– Я чергую до третьої, – запропонував Костиганов.

– Тоді я від третьої до ранку, – підтримав його Лавр.

– От і добре, – полегшено зітхнув Свіритень. – А то я вже майже добу не сплю. Зараз упаду просто тут.

– Не треба тобі, брате Михайле, тут падати, – сказав доглядач. – Тут сирість і щури бігають. Здоровенні. А в гостьових кімнатах сухо, тепло, свіжі постелі і м'які ліжка.

– Тату, де ти пропав? – нарешті Беконті додзвонилася до батька. – Вже десята ранку… Так. Я вдома. Ні, не одна, з подружкою… Коли ти приїдеш? Гаразд.

– Я вже зараз піду, – сказала Мармура.

– Що? Куди це ти підеш? – Беконті витягла з холодильника невеликий, зроблений із синього скла графинчик. – Нікуди ти, мала, не підеш. Зараз надвір виходити небезпечно, і голова в тебе болить. Я тебе зараз буду лікувати.

– Мені треба додому, – тихо і невпевнено сказала Мармура, з під лоба спостерігаючи за діями подружки.

– Приїде мій папахєн і відвезе тебе додому. Сама ти не підеш.

– Ага. Він як таку мене побачить…

– Ну й побачить. І що з того? Яку «таку»? Тобі чогось бракує?

– Бекі, ти шо, приколюєшся з мене? Розуй очі. Побитій лахудрі бракує відосу…

– Не мкнись, мала, нормальний у тебе відос.

– Ага, нормальний… – Мармура під піжамою намацала здоровенний болючий синець. – А коли він приїде?

– Казав, що скоро. Там у них щось сталося. Він учора привіз на роботу приватного детектива, а тепер мусить відвезти його туди, де взяв. Бачиш, не тільки в тебе проблеми.

– Детектив? Як у серіалах.

– Ага.

– Конкретні в твого папахєна проблеми.

– Бандити напали чи щось таке. Він збирався як на пожежу, я не розпитувала. Приїде – розкаже, – Беконті вже втретє принюхалася до вмісту синього графинчика. – Оце мощне лекарство. Настояне на травах. Я тобі трошки до чаю наллю.