ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ
Інтродукція
Оповідка перша. Один лицар служить гишпанському королю за малу, як йому здається, нагороду; тоді король довідне пересвідчує його, що в тім винна лиха доля, а не його воля, і гойно обдаровує лицаря [оповідає Неїфіла]
Оповідка друга. Гіно ді Такко займає в полон абата Клюнійського, виліковує його від шлункової хвороби й одпускає; той, повернувшись до римського двору, мирить його з папою Боніфацієм і робить госпітальєром [оповідає Еліза]
Оповідка третя. Мітрідан заздрить Натанові, що він такий щедрий і великодушний, і хоче його вбити; не знаючи його в образ, він зустрічається з ним і випитує, як се можна зробити; за радою самого Натана він знаходить його в гаю; впізнавши, хто се, Мітрідан засоромлюється і стає Натанові другом [оповідає Філострат]
Оповідка четверта. Мессер Джентіле де Карізенді, вертаючись із Модени, видобуває з гробниці жінку, що він любив: її поховано, бо думали, що вмерла. Очунявши, вона спороджує хлопчика, і мессер Джентіле повертає її разом із сином її мужеві, Нікколуччу Каччаніміку [оповідає Лауретта]
Оповідка п'ята. Мадонна Діанора загадує мессерові Ансальду, щоб показав їй серед зими квітучий сад; той наймає чорнокнижника і виконує її наказ. Муж дозволяє їй оддатись мессерові Ансальду, але він, дізнавшись про таку його великодушність, звільняє мадонну Діанору од даного слова, а чорнокнижник і собі не бере з мессера Ансальда заплати [оповідає Емілія]
Оповідка шоста. Король-переможець Карло Старий закохується в одну дівчину; совістячися своєї безрозсудності, він видає її почесно заміж разом із сестрою [оповідає Ф'ямметта]
Оповідка сьома. Король Педро, дізнавшись, як палко любить його недужа Ліза, потішає її, видає її згодом заміж за молодого шляхтича і, поцілувавши її в чоло, зве себе відтоді її лицарем [оповідає Пампінея]
Оповідка восьма. Софронія, одружившися ніби з Егісіппом, насправді стає жінкою Тита Квінція Фульва і їде з ним до Риму. Туди прибуває і зубожілий Егісіпп; гадаючи, що Тит ним гордує, він бажає вмерти і каже на себе, що вбив чоловіка. Тит упізнає його і, щоб порятувати друга, приймає те вбивство на себе; тоді справжній убивця признається у своєму злочині, і Октавіан звільняє всіх трьох. Тит одружує Егісіппа з своєю сестрою Фульвією і ділиться з ним навпіл усім своїм багатством [оповідає Філомена]
Оповідка дев'ята. Мессер Торелло гостить у себе Саладіна, перебраного за купця. Оголошується хрестовий похід; мессер Торелло призначає своїй дружині термін, коли вона може вийти заміж, а сам потрапляє в полон. Там він добре заправляє на лови птахів, і султан бере його до себе; упізнавши його і сам йому одкрившись, він оддає йому превелику шану. Як мессер Торелло захворів, його чарами переносять за одну ніч до Павії; у жінки саме мало бути весілля, вона його впізнає, і він вертається з нею до свого дому [оповідає Панфіл]
Оповідка десята. На прохання своїх підданців маркіз Салуцький одружується, узявши по своїй уподобі просту селянку. Як вона народила йому двох дітей, він удає, ніби велів погубити їх, а потім, говорячи, що вона йому обридла і він хоче одружитися з іншою, приводить у свій дім дочку, нібито се — молода, а жінку проганяє в самій сорочці. Побачивши, як терпливо вона все те зносить, він вертає її до себе, показує їй уже дорослих дітей і, полюбивши її по-справжньому, шанує сам і всім велить шанувати її яко маркізу [оповідає Діоней]
Одавторська післямова
Комментарии
1
«Декамерон»— грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. >>>>
2
Принц Галеотто— персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. >>>>
3
«...палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило»— натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відповідає середньовічним канонам куртуазної любові, коли чоловіки «повинні» були закохуватися в жінок шляхетнішого від них стану. >>>>
4
«...під час минулої смертоносної чуми...»— йдеться про епідемію 1348 року. >>>>
5
«після благодатного втілення Сина Божого...»— згідно з флорентійським стилем, рік починався не з Різдва, а з Втілення або Благовіщення (25 березня), отже чума охоплює Флоренцію на початку квітня 1348 року. В Пізі вона лютує вже з січня 1348. >>>>
6
«чи то вже була така дія планет небесних»— астрологічне пояснення появи чуми знаходимо і в сучасних Боккаччо хроністів Маркіонне Стефані та братів Маттео і Джованні Віллані, які пишуть про вкрай несприятливе для людства поєднання трьох великих світил під знаком Водолія, що мало принести світу багато тяжких випробувань. >>>>
7
«...почалася тая чума перед кількома роками у східних землях...»— в Азії епідемія розгоряється з 1346 року. Існує кілька версій про занесення чуми на Апенніни. Італійські дослідники стверджують, що хвороба була завезена з кораблями із Сирії на о. Сицилія, звідки розповсюдилася по Європі. У коментарі до російського перекладу «Декамерона» Н. Б. Томашевський наводить і другу, «кримську», версію: під час облоги генуезької фортеці в Кафі у татарському війську почалася епідемія. Не будучи в змозі взяти місто приступом, татари вирішили заразити ворогів чумою, перекидаючи за допомогою катапульт трупи померлих через стіни. Кілька хворих генуезьких моряків відбули на кораблях додому — так і почалась спершу в Італії, а потім і в усій Європі страшна епідемія. >>>>
8
«сусіди сливе не дбали одне про одного»— «інститут» сусідства в середні віки був дещо тіснішим і згуртованішим, ніж у сучасній Європі. Так пише про нього Данте у трактаті «Пир» (IV, iv, 2): «Як людина для своєї повноцінності потребує присутності родинного кола, так і дім має необхідність у сусідстві іншого дому: інакше не минути б було багатьох негараздів, що стали б перешкодою щастю». >>>>
