* * * люба ми обоє ще жовтодзюбі у голові лиш вітер отакі ми всевіди ложе із трав нескошених отакі ми розкошичі написане закреслити отакі ми рукомесники люба ми обоє з тобою ще жотодзюбі * * * панно з очима більшими за айстри вже й наче осінь осінній настрій вже я лагідний мов щойно з ікони кучері з позолітки елегійно дзвонять щодня ходжу з козубом на прощу у лісовика що з ратицями грибів випрошую та думаю як квітку з городця вашого вкрасти панно з очима більшими за айстри * * * чи не останній я зі шляхетного родоводу мандрівних дяків позаяк віршу різдв'яну колядникам укладаю оковиту з пиворізами по застіллю кружляю дай господи в городі зело в хаті весело в городі зілля, в хаті весілля ще й діалектом міщан дратую чи не останній я зі шляхетного родоводу з гербом де на щиті блакиту осінній листок калини Дійство третє
Світильник Осей світильник, прожертий червенню міді, ще пращурам перед хрещенням щадив мед годин. Опівночі на долівці оживали шкури ведмедів, допивали з медуш, з’їдали воску бурштин. Осей світильник забув свого горшколіпа, що попелом у горщику на священнім горбі зотлів, та й сам він не одно літописне літо свічкою марив під згарищем у землі. Осей світильник, старий непотріб музейний, бокотей незугарний з огарком в зубах якось вночі осіяв мені пращурів землю: танцювала на кінчику полум’я наша журба. Заклинання Ось ще один бокатий бокотей, що всі боки у блищиках поблеклих. Якась ботвина в ньому чи будяк зблудив і бовванів на 'дній нозі мов би лелека. Не ялася мені на боканя божба, загнув я в біса, а ж воно образа — І буцім то уже боклаг чи жбан по берег повен белені чи браги. Боюсь того питва: небавом збуде блуд. І буде як було і зверху і зі споду. Чи вернеться будяк, що був отут і перед хвилею шаснув у бовдур? Корови Чорні твої корови, як буй-тури, Іване, несуть на рогах первісну ніч величаво. Кривавого місяця жорновий камінь нашу землю загірню поганством розчавив. Похилилася жінка у ніч, як печалі коругва. Дійницю їй, щоб таїнство молока вершити. Очі тварин сумом в сутіні фосфорують, спрозорюють нас крізь тисячоліття ширми. Спить земля прабатьків під цвинтарним плотом, застигли корови біля тирла на чатах. Завойовуєм місто, Іване, на квадратах полотен, а самі тягнемось до нашого первопочатку. Знайомлення Не тільки дивогляду, що борода — річ набута у мандрах до Іваня-Золотого. Іноді перо заглядає на дно каламаря за алкоголем атраменту. Тоді вигулькують як русалки слова, ведуть доісторичну ягілку мови, що мені милосердний білодід залишив ласкаво на хатні потреби. Не всіх я нині долічився побратимів, на недругів не вистачає мені пальців, пальців дружини і пальців дочки, пальців друзів моїх і їхніх друзів. |
