– Кебмен?
– Аякже.
– Шкода, що ми не помітили його номера!
– Любий мій Ватсоне! Мені справді немає чим похвалитися цього разу, але невже ви допускаєте хоч на одну мить, що я не помітив номера? Будь ласка: дві тисячі сімсот чотири. Втім, зараз це нам ні до чого.
– Не збагну, що ще ви могли вдіяти.
– Побачивши його, я мав би негайно повернути в протилежний бік, без поспіху взяти кеб і на чималій відстані слідувати за ним. А ще краще було б поїхати прямо до готелю та чекати подальших подій там. Цей таємничий незнайомець провів би Баскервіля до дверей, і ми за допомогою його ж власного прийому могли б простежити, куди він потім подінеться. А тепер наш супротивник разюче спритно скористався моєю недоречною квапливістю, яка видала нас із головою і збила мене зі сліду.
Під час цієї бесіди ми повільно рухалися по Ріджент-стрит, вже не бачачи перед собою доктора Мортімера та його супутника.
– Тепер не має жодного сенсу спостерігати за ними, – спохмурнів Голмс. – Їхня тінь зникла і більше не з’явиться. Треба перевірити, які козирі у нас на руках, і сміливо бити ними. Ви добре розгледіли обличчя цього чоловіка в кебі?
– Обличчя ні, а бороду розгледів.
– Я також… а це означає, що борода була, ймовірно, фальшива. Коли розумна людина подається в таку ризиковану, що вимагає особливої обережності, авантюру, потрібна борода для маскування. Зайдімо сюди, Ватсоне.
Голмс завернув в одну з розсильних контор цієї дільниці, начальник якої зустрів його з розпростертими обіймами.
– Ага, Вілсоне, бачу, ви не забули, як мені пощастило допомогти вам у тій маленькій справі!
– Що ви, сер, хіба таке забудеш? Я вам зобов’язаний своїм чесним іменем, а може, і життям.
– Ви перебільшуєте, друже мій. До речі, Вілсоне, пригадую, у вас був один хлопчик, на ім’я Картрайт, котрий проявив неабияку кмітливість під час розслідування вашої справи.
– Так, сер, він і зараз у мене працює.
– Чи не можна його закликати? Дякую вам. І ще будьте люб’язні розміняти мені ось ці п’ять фунтів.
На заклик начальника з’явився чотирнадцятирічний підліток із жвавим, розумним обличчям. Він став перед нами, із захопленням споглядаючи на знаменитого сищика.
– Дайте мені «Путівник по готелях», – попросив Голмс. – Дякую вам. Дивись, Картрайте, ось це – назви двадцяти трьох готелів біля Черінг-кросу. Бачиш?
– Так, сер.
– Ти обійдеш їх усі по черзі.
– Слухаюсь, сер.
– І для початку будеш давати швейцарам по шилінгу. Ось тобі двадцять три шилінги.
– Слухаюсь, сер.
– Ти скажеш, що тобі потрібно подивитися сміття, викинуте вчора з кошиків. Поясниш це так: одну дуже важливу телеграму доправили помилково не на ту адресу, і тобі наказали її розшукати. Тямиш?
– Так, сер.
– Але насправді ти будеш шукати сторінку газети «Таймс», порізану в кількох місцях ножицями. Ось номер «Таймс», а сторінка потрібна ось ця. Ти зможеш відрізнити її від інших?
– Звісно, сер.
– Швейцари будуть, певна річ, відсилати тебе до коридорних, ти й їм даси по шилінгу. Ось тобі ще двадцять три шилінги. У двадцяти випадках з двадцяти трьох, імовірно, виявиться, що сміття з кошиків викинули або спалили. Але в трьох інших готелях тобі покажуть купу паперів, серед яких ти і шукатимеш цю сторінку. Шансів на успіх дуже мало. Про всяк випадок даю тобі ще десять шилінгів. До вечора телеграфуй мені, на Бейкер-стрит, як у тебе справи… А тепер, Ватсоне, нам із вами залишилося тільки дізнатися телеграфом про кебмена номер дві тисячі сімсот чотири, після чого зазирнемо в якусь картинну галерею на Бонд-стрит і провештаємося там аж до сніданку.
Розділ V
Три обірвані нитки
Шерлок Голмс мав дивовижну здатність уникати балачок про справи. Він увесь занурився в споглядання полотен сучасних бельгійських художників і за дві години, мабуть, жодного разу не згадав про дивну історію, в яку обставини втягнули й нас. Всю дорогу від картинної галереї до готелю «Нортумберленд» він теревенив тільки про живопис, незважаючи на те, що поняття його в цій царині вирізнялися крайньою примітивністю.
– Сер Генрі Баскервіль чекає вас нагорі, – сказав нам черговий по вестибюлі. – Він просив одразу ж провести гостей до нього.
– Ви не дозволите мені переглянути списки ваших клієнтів? – спитав Голмс.
– Прошу, сер.
Після прізвища «Баскервіль» в книзі були ще два записи: «Теофіліус Джонсон із сім’єю, з Ньюкасла» і «пані Олдмор із покоївкою, з Елтона».
– Чи не той це Джонсон, котрого я колись знав? – спитав Шерлок чергового. – Він адвокат, сивий і трохи накульгує?
– Ні, сер, пан Джонсон – власник вугільних копалень, ще не старий джентльмен, ваших років.
– Ви впевнені, що він не адвокат?
– Упевнений, сер. Пан Джонсон наш частий гість, ми його знаємо не перший рік.
– Справді? Ну, не буду сперечатися. Пані Олдмор… Десь я чув це прізвище. Даруйте за цікавість, але іноді буває так, що шукаєш одного знайомого, а знаходиш іншого.
– Пані Олдмор жінка слабкого здоров’я, сер. Її чоловік був колись мером Ґлостера. Вона зупиняється тільки у нас, коли приїжджає в місто.
– Красно дякую. Ймовірно, я сплутав її з іншою леді… Ці запитання допомогли нам встановити один дуже важливий факт, Ватсоне, – продовжував Голмс тихо, поки ми підіймалися сходами. – Тепер нам ясно, що люди, котрі так цікавляться нашим приятелем, зупинилися не тут. Отже, старанно спостерігаючи за кожним його кроком, у чому ми вже переконалися, вони так само старанно уникають потрапляти йому на очі. А це свідчить багато про що.
– Наприклад, про що?
– Ну, хоча б про те… Привіт! Друже, що трапилося?
Ми вийшли на горішній майданчик і зіткнулися там із сером Генрі Баскервілем. Він вибіг на сходи весь розпашілий від гніву, тримаючи в руках старий, запорошений черевик. У нього навіть язик заплітався від люті, і коли він нарешті повернув собі дар слова, то відразу збився на явний американський акцент, чого ми вранці за ним не помітили.
– За кого мене мають у цьому готелі – за бевзя, чи що? – кричав сер Генрі. – Я не дозволю над собою жартувати! Якщо цей бовдур не знайде мого черевика, я влаштую скандал! У мене також є почуття гумору, пане Голмс, але цього разу тутешні жартівники передали куті меду.
– Все ще шукаєте свою пропажу?
– Так, шукаю, і не вгамуюся, поки не знайду.
– Але, мені здається, ви говорили про новий світло-коричневий черевик?
– Власне, сер. А тепер така ж історія з чорним.
– Як! Невже ви похопилися і…
– Саме так! У мене всього лише три пари взуття – нова світло-коричнева, стара чорна та лаковані мешти, які зараз на мені. Вчора ввечері зник один коричневий черевик, а сьогодні вкрали ще й чорний… Ну, знайшли? Кажіть негайно! Що ви на мене так витріщилися?
На майданчику з’явився схвильований коридорний-німець:
– Ні, сер. Я в усіх питав, ніхто нічого не знає.
– Так от, слухайте: або ви відшукаєте до вечора мій черевик, або я піду до керуючого та заявлю йому, що негайно забираюся звідси.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
