– Сідайте, сер Генрі. Якщо я правильно вас зрозумів, то після приїзду до Лондона з вами сталося щось не зовсім звичайне?
– Я не надаю цьому особливого значення, пане Голмс. Мабуть, наді мною хтось пожартував. Але сьогодні вранці я отримав ось цей лист, якщо тільки він заслуговує такої уваги.
Гість поклав на стіл конверт, і ми стали розглядати його. Конверт виявився звичайнісіньким, із сірого паперу. Адреса – «Готель «Нортумберленд», серу Генрі Баскервілю» – була написана великими друкованими літерами; на поштовому штемпелі стояли: «Черінґ-крос» і час відправлення – вечір попереднього дня.
– Хтось знав, що ви зупинитеся в готелі «Нортумберленд»? – поцікавився Голмс, кинувши допитливий погляд на нашого гостя.
– Ніхто не знав. Я вирішив, де зупинитися, тільки після зустрічі з доктором Мортімером.
– Але доктор Мортімер, вочевидь, сам там зупинився?
– Ні, я живу у знайомих, – сказав медик. – Ніхто не міг знати, що ми поїдемо саме в цей готель.
– Гм! Отже, вашими пересуваннями хтось дуже цікавиться. Шерлок вийняв із конверта складений вчетверо аркуш паперу, розгорнув його і поклав на стіл. Посередині сторінки була написана одна-єдина фраза, складена з підклеєних одне до іншого друкованих слів. Там було зазначено наступне: «Якщо розум і життя вам дорогі, тримайтеся подалі від торф’яних боліт». Слова «торф’яних боліт» були написані від руки, чорнилом.
– Так ось, пане Голмс, – сказав сер Генрі Баскервіль, – може, поясните мені, що все це означає і хто так зацікавився моїми справами?
– А що скажете ви, докторе Мортімер? Цього разу тут начебто немає нічого надприродного?
– Авжеж, сер, але, можливо, лист надіслала людина, переконана в тому, що вся ця історія надприродна.
– Яка історія? – різко спитав сер Генрі. – Ви, джентльмени, мабуть, обізнані про мої справи набагато краще, ніж я сам!
– Ми розповімо вам усе, сер Генрі. Без цього ви не підете звідси, повірте в те, що я кажу, – запевнив Шерлок Голмс. – А зараз давайте займемося цим вельми цікавим документом, який був складений та опущений у поштову скриньку вчора ввечері. Ватсоне, у нас є вчорашній «Таймс»?
– Он там, у кутку.
– Будьте ласкаві подати мені сторінку з передовицею, – він швидко пробіг її очима. – «Свобода торгівлі»… Чудова передовиця! Дозвольте прочитати вголос один абзац. «Якщо хтось намагатиметься переконати вас, що та галузь промисловості, в якій ви особисто зацікавлені, перебуває під захистом протекційних тарифів, тримайтеся подалі від таких людей, бо розум повинен вам підказати, що така система врешті-решт підірве наш імпорт і порушить нормальне життя нашого острова, інтереси якого дорогі всім нам». Що ви на це скажете, Ватсоне? – вигукнув Голмс, радісно потираючи руки. – Блискуча ідея, чи не так?
Доктор Мортімер поглянув на Голмса, як дивляться турботливі лікарі на безнадійних пацієнтів, а сер Генрі Баскервіль звів на мене здивований погляд своїх карих очей.
– Я не дуже тямлю в таких питаннях, як тарифна політика, – сказав він, – але мені здається, що ми трохи відхилилися від нашої теми.
– Навпаки! Ми сунемо гарячими слідами, сер Генрі. Ватсон знайомий із моїм методом краще за вас, але боюся, що зміст прочитаного уривка вислизнув навіть від нього.
– Так, зізнаюся, я не бачу жодного зв’язку між ним і листом.
– А зв’язок, любий мій Ватсоне, настільки тісний, що, по суті справи, одне випливає з іншого. «Якщо», «вам», «тримайтеся подалі від», «розум», «життя», «дороги». Невже не здогадуєтеся, звідки взяті ці слова?
– Ах, хай йому грець! Звісно, ви маєте рацію, який блискучий здогад! – вигукнув сер Генрі.
– Якщо ви все ще сумніваєтеся, то погляньте на слова «тримайтеся подалі від» – вони вирізані вкупі.
– Ну ж бо… Так, справді!
– Знаєте, пане Голмс, я навіть не уявляв собі, що такі речі можливі! – зауважив доктор Мортімер, із подивом споглядаючи на мого товариша. – Здогадатися, що слова вирізані з газетного тексту, це ще куди не йшло. Але безпомилково назвати газету, і мало того – вказати статтю, з якої вони взяті, це перевершує будь-яку уяву! Як ви здогадалися?
– Впевнений, лікарю, що ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса?
– Звісно, можу.
– Яким чином?
– Але ж це мій коник! Різниця між тим та іншим цілком очевидна. Надбрівні дуги, лицьовий кут, будова щелепи…
– А в мене є свій коник. На мій погляд, різниця між боргесом на шпонах6, яким набираються передовиці «Таймс», і сліпим шрифтом дешевих вечірніх газеток не менш очевидна, ніж різниця між вашими неграми й ескімосами. Знання шрифтів – одна з найелементарніших вимог до детектива, хоча мушу зізнатися, що у дні своєї юності я якось сплутав «Лідський Меркурій» із «Вранішніми відомостями». Але передовицю «Таймс» ні з чим не сплутаєш, і ці слова могли бути вирізані тільки звідти. А позаяк лист відправили вчора, все свідчило про те, що нам слід було перш за все зазирнути в учорашній номер.
– Отже, пане Голмс, – сказав сер Генрі Баскервіль, – хтось склав цей лист, вирізавши ножицями…
– Манікюрними ножицями, – перебив його детектив. – Ви звернули увагу, які у них короткі кінці? Для того щоб вирізати слова «тримайтеся подалі від», довелося зробити два надрізи.
– Згоден. Хтось вирізав ці слова ножицями з короткими кінцями і наклеїв їх…
– Гуміарабіком, – підказав Шерлок.
– …і наклеїв їх гуміарабіком на папір. Але чому ж тоді слова «торф’яних боліт» написані від руки?
– Бо автор листа не знайшов їх у газеті. Всі інші слова досить прості, їх можна зустріти в будь-якому тексті, а ці трапляються порівняно рідко.
– Дуже вичерпне пояснення. А що ще вам вдалося тут вичитати, пане Голмс?
– Дещо вдалося, хоча автор докладав усіх зусиль до того, щоб знищити всі докази. Як ви самі можете переконатися, адреса написана великими друкованими літерами. Але така газета, як «Таймс», рідко потрапляє в руки простих людей. Отже, звідси можна зробити висновок, що лист склала освічена людина, котра намагалася видати себе за неосвічену і навмисне змінила почерк, мабуть, побоюючись, аби ви не розпізнали автора, якщо не зараз, то пізніше. Крім цього, зверніть увагу, що слова наклеєні нерівно, деякі з них виступають над рядком. Наприклад, слово «життя» сидить зовсім не на місці. Це вказує на недбалість автора листа, а може, і на хвилювання чи поспіх. Я схильний вважати, що у всьому винне саме хвилювання та поспіх, бо навряд чи ця людина проявила б недбалість у такій, мабуть, серйозній справі. Якщо хтось справді квапився, то цікаво знати чому. Адже лист, опущений вчора, все одно мав би застати сера Генрі в готелі. Може, його автор боявся якоїсь завади. Але з чийого боку?
– Ми, так виглядає, подалися в царину припущень, – зауважив доктор Мортімер.
– Скажіть краще – в царину, де зважуються всі можливості, з тим, щоб вибрати з них найімовірнішу. Таке наукове використання сили уяви, яка завжди працює у фахівців на твердій матеріальній основі. Ви, природно, назвете це чистим здогадом, але я майже впевнений, що адресу писали в якомусь готелі.
– Чому ви так вирішили?
– Огляньте конверт уважніше, і ви побачите, що автору не пощастило з письмовим приладдям. Перо двічі запнулося на одному слові, і його довелося тричі вмочити в чорнильницю, щоб написати таку коротку адресу. Отже, чорнила було мало, на самому денці. Власне перо і каламар рідко доводять до такого стану, а щоб і те, і інше відмовлялося служити – це вже виняткова ситуація. Але, як ви знаєте, в деяких готелях із письмовим причандаллям і чорнильницями зовсім кепсько. Тому я, майже не вагаючись, скажу, що якщо б нам вдалося обстежити всі кошики для паперів у всіх готелях поблизу Черінґ-кросу та виявити там залишки порізаної передовиці «Таймс», ми відразу знайшли б автора цього дивного послання… Стійте! Стійте! Що це?
Він став уважно вдивлятися в сторінку, на якій були наклеєні слова, тримаючи її на відстані одного-двох дюймів від очей.
