Коли Якименко сів, комісар сказав: — Незважаючи на те, товаришу Якименко, що ваша перевірка позитивних наслідків не дала, я вважаю, що злочинці не випадково зупинились біля будинку номер 12. Підтвердженням цьому може бути хоча б те, що вони вивантажили ратин саме тут. Тому вам слід провадити далі перевірку цих будинків, а може, навіть і розширити діапазон, охопити всі прилеглі будинки… Врахуйте разом з тим, що загальна перевірка всіх і кожного не потрібна. Перш за все слід зацікавитися особами, які раніш судилися або живуть невідповідно до своїх заробітків. Вам треба тримати зв'язок з Олійником і Шиловим: можливо, виявиться, що хто-небудь з працівників ательє, магазинів, баз, які одержували ратин «флаконе», мешкає на Загорській. А найголовніше — ширше залучайте громадськість. Не бійтеся звертатись до людей. Вони допоможуть, підкажуть. І от іще одне, Андрію Остаповичу. Треба подумати над тим, чи не виготовляють з краденої тканини пальт кустарним способом.
— Цілком можливо, — згодився Луговий.
— Тому, на мою думку, потрібно перевірити комісійні магазини, скупні пункти, речовий ринок, чи не реалізують злочинці там свою продукцію.
— І магазини готового одягу, — підказав Кульбич.
— Вірно. І готового одягу, — кивнув комісар. — Можливо, із злочинцями зв'язаний хто-небудь з працівників цих магазинів… Треба зайнятися також вивченням всіх кравців, які шиють одяг у себе вдома. Особливу увагу звернути на тих, хто не має патента, шиє крадькома…
Луговий уже зібрався додому, коли підійшов один працівник і попросив бути присутнім при допиті ватажка бандитської зграї.
— Дуже вміло викручується, — вибачливо знизав слідчий плечима. — Сам не впораюсь…
… Було вже за північ, коли Луговий приїхав додому. Марина Тихонівна, не дочекавшись чоловіка, заснула, зібгавшись калачиком на дивані. На столі стояла накрита серветкою вечеря. Лиш тепер Андрій Остапович згадав, що зранку нічого не їв. Піднявши серветку, він взяв з тарілки бутерброд з сиром, налив з термоса склянку кави і, боячись розбудити дружину, навшпиньки пішов у кухню.
НПВБ
— Альошо, мені час на роботу, — сказала мама. — Борщ та котлети в холодильнику.
— Коли ти повернешся?
— Як звичайно. О пів на шосту…
Тільки-но мати пішла, Альоша поспішив у ванну кімнату. Присівши навпочіпки, він витяг прозорий целофановий пакет. В ньому був товстий зошит в коричневій палітурці. Альоша розгорнув його.
Зошит починався написом, акуратно виведеним червоною і синьою аквареллю.
«Цілком секретно.
Журнал таємного спостереження за групою колишніх дворян-монархістів. Початий: 13 липня 1962 р. Закінчений…
Потім ішов список:
1. Макогон Опанас Степанович
2. Півень Карпо Матвійович».
Далі йшли номери від 3 до 10. Їх Альоша передбачливо залишив для прізвищ інших учасників монархістської організації.
На третій сторінці була написана червоним чорнилом клятва.
«Ми, Свиридов Олекса і Сахно Віктор, даємо один одному урочисту клятву, що ніколи, нікому, ніде не розповімо про нашу таємну роботу по виявленню колишніх дворян-монархістів, що збираються відновити царську владу, доки цілком не викриємо їх.
Присягаємось не шкодувати ні часу, ні здоров'я, ні самого життя, доки не виведемо ворогів на чисту воду.
Все те, що почуємо, дізнаємось, побачимо, записуватимемо в цей журнал. Записувати своєю рукою повинен той з нас, хто приніс відомості.
Я, Віктор Сахно, згоден, щоб журнал зберігався у Олекси Свиридова, і присягаюсь, що ніколи через це з ним не сперечатимусь. Також даю урочисте зобов'язання слухатись Олексу Свиридова.
Я, Олекса Свиридов, присягаюсь ніколи не задаватись і без поради Віктора Сахна нічого серйозного не робити.
Якщо хто-небудь з нас розголосить цю таємницю, він буде запроданцем і зрадником.
В. Сахно О. Свиридов
13 липня 1962 року».
За присягою стояв заголовок:
«Організаційні питання і розподіл обов'язків».
Командир Олекса Свиридов
1. Зберігає журнал і несе повну відповідальність за нього.
2. Розробляє плани операцій, скликає наради і вирішує інші важливі питання.
3. Веде спостереження за Півнем.
Начальник штабу Віктор Сахно
1. Стежить за Макогоном.
2. Займається питаннями маскування.
3. Залучає з відома і згоди О. Свиридова нових членів».
Нижче йшла Вітина приписка:
«Вношу пропозицію з метою маскування називати нашу бойову організацію НПВБ, що означає — немає пощади ворогам Батьківщини.
Начальник штабу В. Сахно».
Альоша перегорнув сторінку. На ній було повідомлення № 1.
«13 липня. Учора о І4 годині 30 хвилин я був у вагоні № 1345 маршруту № 11, де також знаходився Макогон. Куди він їхав, установити не пощастило. Він вийшов раніш за мене, а я не міг, бо сказав йому, що їду в кіно. Але зупинка відома — Полтавська…
Додатково повідомляю, що Макогон і Касторка один одного не знають. Це точно. Макогон молодший років на 30 і, звичайно ж, не міг він учитися в одному класі з Матвійовичем. Це раз, а ще сам Макогон сьогодні вранці обмовився, що не знає ніякого Матвійовича.
Начальник штабу НПВБ В. Сахно».
Альоша замислився. Все-таки невдало тоді Вітя стежив за Макогоном. Не дізнався, куди той їхав, до кого і чого. З таким дрібним завданням не справився… Даремно Вітьку послухався. Самому треба було. А так марно просидів цілий день удома. До Матвійовича ніхто не прийшов… Альоша не витримав і того самого вечора постукав до Півня і спитав, чи привезли йому ліки. Півень подякував і сказав, що привезли.
«Здорово я тоді обдурив цього хитруна! — усміхнувся Альоша своїм думкам. — Сказав, що передав листа низенькому товстунові з великою лисиною, а Матвійович закивав головою. «Вірно. Це і є мій кум Макогон». От вигадує! Барона Мюнхгаузена і то б заздрощі взяли».
… Альоша не став читати свого повідомлення про цю розмову з Півнем, і, перекинувши кілька сторінок, натрапив на наказ № 3.
«17 липня. § 1. Зважаючи на те, що Макогон і Півень не знають один одного, а ними командує якийсь «ЯА», найголовнішим завданням НПВБ є: вжити всіх заходів і знайти цього «ЯА», для чого з сьогоднішнього дня встановити спільні чергування з 8 ранку до 8 вечора. В непарні числа біля будинку Макогона, в парні — в моєму дворі.
§ 2. Начальникові штабу НПВБ на протязі трьох днів в обережній формі переговорити з Петею Барабашем і Женею Гальперіним. Після чого подумати про прийом їх до групи «Немає пощади ворогам Батьківщини».
Командир НПВБ О. Свиридов».
Нижче було повідомлення № 6.
«18 липня. Разом з начальником штабу цілий день чергували в моєму дворі. О першій годині дня Карпо Матвійович вийшов з сумкою на вулицю. В гастрономі купив шинково-січеної ковбаси 250 грамів, сто грамів масла, два батони, пляшку молока і повернувся додому. Більше з квартири не виходив і до нього ніхто не приходив.
Командир О. Свиридов».
Через сторінку був Альошин рапорт.
«Мною сьогодні встановлено, що Барабаш поїхав до дідуся в село, його мати сказала, що він повернеться через два тижні, а Женька звихнув ногу і лежить у лікарні, поговорити з ним не міг — не пустили. Тому вношу пропозицію: прийняти до НПВБ Біленка.
20 липня 1962 р.
Начальник штабу В. Сахно».
Під рапортом стояло:
«Віденко нам не підходить. Він боягуз і матусин синок.
О. Свиридов».
Хтось нетерпляче постукав. Альоша хапливо засунув зошит у нижню шухляду письмового столу і кинувся до дверей.
