Вепр швидко підвів руку й двічі вистрілив у перекошене від люті й гніву обличчя сотенного.

— Одним ворогом України стало менше, — хворобливо посміхнувся Вепр, ховаючи пістолет у кобуру. — Друже Могило, запишіть до протоколу, що в останню хвилину, коли він почув слова «організації українських націоналістів», то вигукнув — «будьте ви прокляті». Це ще один доказ…

І, збираючись іти з місця розправи, Вепр кинув через плече своїм охоронцям:

— Закопайте собаку, щоб не смердів на весь ліс. Чоботи й ще що там у нього… можете забрати.

Герц холодно й, здавалось би, байдуже дивився на Хауссера, який заходив до його кабінету. Сухо обмінялися нацистськими привітаннями. Начальник гестапо стримано ввічливим жестом запросив Хауссера сісти.

— Ну, а тепер що ви скажете, пане раднику? — Герц стиснув губи, напустив на себе сумний, траурний вигляд, ніби стояв у почесній варті біля домовини покійного.

— Хауссер тяжко, без удаваності, зітхнув.

— Велике нещастя трапилося, пане штурмбаннфюрер. Ми втратили товариша, дуже цінного працівника.

— З чиєї вини?

Такого запитання радник не чекав. Він навіть зніяковів у першу мить і тільки потім зрозумів, що Герц, очевидно, придумав якусь нову витівку. Не вийде, пане штурмбаннфюрер…

— Я думаю, що тут двох здогадок не може бути — з вини тих, хто повинен подбати про безпеку німців у цьому місті.

— А може, все ж таки — з вини тих, хто своїм потуранням і заступництвом вселив цим негідникам впевненість у тому, що всі їх злочини залишаться безкарними? Догралися! Політики, філософи…

Мовою нацистів слово «філософ» було рівнозначним, мабуть, найбільш образливій лайці. Хауссер застиг, він був не з тих, хто прощає образи.

— Якщо можна, пане штурмбаннфюрер, я попросив би висловити свою думку менш туманно. Кого ви маєте на увазі? Оунівців?

— Саме їх! Радника юстиції застрілив бандерівець…

«І все ж штурмбаннфюрер безпросвітний дурень, — вирішив Хауссер. — Невже він думає, що хтось повірить у його безглузду вигадку й вона зможе служити виправданням йому?»

— Які у вас є підстави робити такий… — радник хотів сказати «дурний висновок», але стримався, — стверджувати це?

Герц дістав з великого конверта, що лежав на столі, потерту записну книжечку у голубуватій обкладинці.

— Ось, подивіться! Це знайшли на сходах. Негідник загубив її. Тут значаться адреси добре відомих нам українських націоналістів. Троє з них мешкають тут, четвертий — у Здолбунові. По почерку, яким зроблені записи, встановлено, що книжечка належить одному з ватажків оунівців за кличкою Ясний. Насправді це Петро Карабаш. Ось тут, на першій сторінці, він написав свої ініціали «П. К.» Вам відома, з дозволу сказати, така особа?

Хауссер насилу розстебнув неподатливого гаплика на комірі мундира, який увесь час вислизав з-під пальців, відкопилив губи й почав перегортати сторінки книжечки, розглядаючи записи. Ясного він знав з розповідей Вепра. Це був один з тих фанатичних оунівських ватажків, яких навіть їх спільники називали «несамовитими» і які, на відміну від багатьох інших, ніколи не були зв’язані з німецькою розвідкою. Більше того, Ясний був винен у викритті одного цінного німецького агента й домігся, щоб того розстріляли як зрадника. Хауссер не жалів Ясного, і якби йшлося тільки про нього, то він, мабуть, не вдавався б до жодних спроб доводити штурмбаннфюреру його помилку. Він би навіть уважав, що трапилася чудова нагода розквитатися з «несамовитим», який вороже ставився до німців. Однак Ясний, напевно, перебуває на нелегальному становищі, його так швидко не знайдуть, розлютований, швидкий на руку Герц почне хапати оунівців підряд, і становище відразу ускладниться. Оунівці можуть відповісти на страту своїх спільників ворожими акціями, почнеться безладдя, розгардіяш, і це може негативно позначитися на всій справі, яку так старанно готує він, радник. Але який же йолоп оцей Герц. Невже він неспроможний розібратися, чия рука вчинила злочин?

Радник простягнув книжечку штурмбаннфюреру.

— Це провокація і досить груба. Книжечку не загубили, а підкинули. Радника юстиції вбили партизани.

— Радянські?

— Без сумніву, А втім, може, хто-небудь з поляків-терористів. Не виключено.

— Це дуже зручна для вас тактика, пане раднику. Націоналісти будуть викрадати німців, стріляти в них, відбивати продовольчі обози, підривати військові ешелони, а ви будете звалювати їх злочини на голови більшовиків і поляків. Дуже оригінально. Не вистачало тільки, щоб ви заявили, нібито радника юстиції застрілив єврей.

Хауссер пропустив шпильку повз вуха. Герцу не вдасться розізлити його, вивести з рівноваги. Ні, такого задоволення він не збирається робити начальнику гестапо.

— Скажіть, пане штурмбаннфюрер, яка причина спонукала Ясного або когось іншого з його товаришів здійснити цей терористичний акт?

— Це психологічні нюанси, — відмахнувся Герц. — Мене вони не цікавлять.

— Даремно! — удавано здивувався Хауссер. — Серед ваших підлеглих, без сумніву, є люди з юридичною освітою. Запитайте їх, наскільки важливо визначити можливі причини злочину для того, щоб установити, хто його міг вчинити. — Це було сказано непогано. Герц колись ледве закінчив гімназію й дуже болісно реагував на будь-яке нагадування про вищу освіту.

— Причин скільки завгодно, — накинувся штурмбаннфюрер на радника. — Покійний виніс сотні смертних вироків. Серед засуджених на смерть могли бути націоналісти або їх родичі. Акт помсти. Це вас влаштовує в розумінні психології?

— Які є ще докази проти Ясного, крім цієї книжечки? — запитав Хауссер. — Ви можете ствердити, що в час убивства він перебував у місті?

— Так! Він, правда, не був у мене на прийомі, але залишив свою візитну карточку. — Герц помахав записною книжечкою і знову поклав її в конверт.

Хауссер розгадав, який хід збирається зробити Герц. Шеф гестапо відстоював свою версію вбивства радника юстиції не тому, що вважав її найбільш вірогідною, а тому, що вона була просто найбільш вигідною для нього. Коли б було припущено, що терористичний акт здійснили радянські партизани, то вся відповідальність за таку неприємну подію лягла б на нього. Але варто лиш на місце вбивці поставити націоналіста — й картина мінялася: він говорив, повідомляв, попереджав, але послухали не його, а іншого… В хитрості штурмбаннфюрерові не можна було відмовити.

«Ну, гаразд, Герц… З цим дурнем я справлюсь, — думав Хауссер, — але що криється за таємничою історією з підкинутою записною книжкою? Це випадковість чи частина якогось добре задуманого плану, спрямованого на те, щоб зірвати або хоча б загальмувати співробітництво оунівців з німцями? Якщо так, то яким чином ті, хто керує радянським партизанським рухом, довідалися про мої плани? Врешті, не обов’язково їм знати що-небудь про мене. Не можна недооцінювати розумових здібностей противника. Це було б не тільки безглуздо, а й небезпечно. У них міг знайтися свій Хауссер… Він проаналізував обстановку, прийшов до правильного висновку, накреслив ряд ефективних контрзаходів. Тепер це буде схоже на гру в шахи поштою, коли гравці не знають один одного, з тією тільки різницею, що пересувати фігури можна не чекаючи ходу у відповідь. Один хід супротивник уже зробив, слід чекати другого, третього… Партизани візьмуть та й відіб’ють під виглядом оунівців декілька продовольчих обозів. Можливо, вони це робили вже не раз. У всякому випадку, Вепр декілька разів заперечував причетність оунівців до таких нападів. Почнуться непорозуміння, замість того, щоб допомагати німцям, бандерівці почнуть шкодити. Адже ж не можна перед усіма їх ватажками, великими й малими, розкрити таємну політику — багато хто з них цієї політики не зрозуміє і може навіть відкинути. Маси не треба переконувати, а обдурювати. Це легше. А врешті, можливо, я й перебільшую небезпеку і ніякого «радянського Хауссера» нема…

Мовчанка радника затягнулася, й Герц не без злорадства поглядав на нього. Але виявилось, що Пуголовок і не думає здаватися або відступати.